Пармен Забіла (також відомий як Пармен Забелло) – український художник, скульптор-віртуоз. Народився 9 серпня 1830 року в містечку Монастирище Ніжинського повіту Чернігівської губернії (сьогодні відоме як село Прилуцького району Чернігівської області). Він був сином представника полковницького роду Петра Івановича Забіли й Варвари Федорівни Ракович, племінником відомого українського поета Віктора Забіли та дядьком мистецьки обдарованої Надії Забели-Врубель.
  Освіту Пармен Забіла здобув у 1-й Київській гімназії. Пізніше він продовжив навчання в Німецькому училищі Святого Петра (відомому як "Петрішуле"). Хоча родина мала скромні фінансові можливості, сестра Ганна підтримала Пармена в його бажанні займатися живописом і зробила все, щоб надати йому можливість здобути освіту в Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Ця академія була однією з найпрестижніших мистецьких шкіл свого часу і забезпечувала високий рівень навчання в галузі живопису, скульптури та архітектури.
  Під час навчання цілком випадково познайомилися двоє молодих митців – Пармен Забіла та Микола Ґе. Микола почав листуватися з сестрою Пармена Ганною. Листування стало чинником захоплення й закоханості молодого художника в дівчину, хоча він жодного разу не бачив її особисто. Зустрівшись з Ганною, Микола впевнився, що вона відповідає його очікуванням. Тоді ж, у жовтні 1856 року, Микола Ґе та Ганна Забіла побралися.
  Ще в юні роки від свого геніального земляка Івана Мартоса Пармен Забіла прийняв творчу естафету скульптора і невтомною багатолітньою натхненною працею, своїм талантом створив цілу галерею прекрасних скульптурних портретів. Серед його робіт є твори, що стали гордістю образотворчого мистецтва не лише української нації, а й усієї світової культури.
  По закінченні Академії Пармен Забелло (так звучить його прізвище на італійський лад) поїхав до Італії, де продовжив мистецьке навчання. Там він зустрів своє кохання – французьку бельгійку Жозефіну Бове. У подружжя народилося троє синів.
  У 1869 році Пармен Забелло отримав звання академіка Імператорської академії мистецтв. Після тривалого перебування в Італії 1872 року він повернувся до Російської імперії та обрав собі місце проживання і роботи в Санкт-Петербурзі.
  Пармен Забіла – автор найперших зображень Тараса Шевченка: мармурового бюста (1869) і бронзового (1872), який він створив для Чернігівського музею. Перший у світі пам'ятник письменникові-українцю Миколі Гоголю в Ніжині (1881) – теж творіння Пармена Забіли.
  Пармен Петрович довго жив з мрією увічнити образ геніального письменника Миколи Гоголя. Але царський уряд тривалий час перешкоджав спорудженню пам'ятника. Тисячі листів від громадян і передової громадськості, що закликали до вирішення цього питання, надходили на ім'я царя Олександра ІІ. Нарешті, під тиском громадської думки та народних мас, влада поступилася і дозволила створити пам'ятник.
  Було прийняте рішення встановити монумент Миколі Гоголю в Ніжині, де він протягом восьми років навчався в Гімназії вищих наук князів Безбородьків і написав свої перші літературні твори. Фінансування спорудження пам'ятника забезпечило все населення губернії, але найбільш активними були студенти й викладачі Ніжинського історико-філологічного факультету. Вони організували декілька платних виставок та художніх вистав, допомагаючи зібрати кошти на проєкт і спорудження монумента. Пармен Забіла отримав довіру виконати цю важливу роботу.
  Урочисте відкриття першого пам'ятника класику світової літератури Миколі Гоголю відбулося 4 вересня 1881 року. На постаменті був розміщений напис: "Автор проекту – уродженець Чернігівщини, академік Петербурзької Академії Мистецтв (1869), скульптор П. П. Забіла".
  Попри славу та успіх, на початку XX століття Пармен Забіла зіткнувся з тяжким захворюванням. Він перебрався до Швейцарії, де до самої смерті, що настала 25 лютого 1917 року, жив у Лозанні.
  Пармен Забіла залишив незабутній слід у світовому мистецтві своїми унікальними роботами. Його мистецька спадщина завжди зберігатиметься в серцях тих, хто цінує талант митця і здатність передати глибокі почуття та емоції у своїх творах.