Василь Еллан-Блакитний (справжнє ім'я – Василь Елланський) – поет, журналіст, політичний і державний діяч, публіцист, редактор урядової газети "Вісті ВУЦВК" та деяких інших видань. За визначенням Миколи Зерова, був "сильною, впливовою постаттю" на літературному полі. Народився Василь Михайлович 12 січня 1894 (за іншими даними – 1892) року в селі Козел (нині – селище Михайло-Коцюбинське Чернігівського району) в сім'ї священника. Нещодавно з'явилися нові дані, згідно з якими Василь Елланський народився в селі Хмільниця тодішнього Чернігівського повіту.
  Коли Василько був іще малою дитиною, помер його батько. З того часу матеріальне становище сім'ї погіршилося. Єдиним джерелом існування стала материна пенсія. У 1905 році жінка з дітьми переїхала до Чернігова.
  Мати майбутнього поета була жінкою досить радикальних та проукраїнських поглядів, що залишило відбиток на становленні особистості Василя Елланського. Також мати підтримувала дружні стосунки з родиною Коцюбинських. Василь відвідував "суботи" Михайла Коцюбинського, бував на всіх лекціях і виставах "Просвіти". Михайло Коцюбинський та Ілля Шраг мали сильний вплив на юнака у плані систематизації уявлень про сучасне йому суспільство й вироблення ідейних орієнтирів, а саме – необхідність відродження українського народу і народний соціалізм.
  Була ще одна людина, яка помітно впливала на формування уявлень Василя, – вчитель малювання в семінарії Михайло Жук. На його уроках розмовляли тільки українською, читали українські газети, влаштовували диспути. Саме цим, передусім, приваблювало Василя навчання.
  Василь Елланський прославився як не дуже добрий учень. Навчання у Чернігівській духовній семінарії багато в чому було вимушеним, адже мати не мала змоги оплатити його навчання в гімназії, а в семінарії Василь як син священника вчився безкоштовно. Врешті-решт юнак звернув з батькового шляху, покинув семінарію і в 1914 році вступив на економічне відділення Київського комерційного інституту.
  Однак вишу юнак не закінчив. З огляду на наближення фронту Першої світової війни, восени 1915 року з Києва інститут евакуювали до Саратова. Отож Василь покинув навчання й більше на студентську лаву не сідав.
  1917 року юнака підхопила хвиля буремних подій – він захопився революційною роботою: брав участь у революційних гуртках, діяльності товариства "Просвіта". Того ж таки року молодий поет написав вірш "Вперед" ("Ні слова про втому!"), що позначив вступ Василя Еллана-Блакитного у період творчої зрілості. На початку Української революції, у березні 1917 року, 23-річний Василь підняв на шпилі Чернігівської міської думи (нині будівля Нацбанку по вулиці Княжій) український жовто-блакитний прапор. На початку літа 1917 року юнак брав активну участь в організації повітового селянського з'їзду. Все це закономірно привело Василя Елланського до радикального крила партії українських соціалістів-революціонерів, які відстоювали інтереси селянства.
  Завдяки енергійності, завзятості й відданості революційній справі відбулося швидке зростання Василя Еллана-Блакитного від простого активіста до голови Чернігівського губернського комітету партії есерів (крило комуністів-боротьбистів). За часів Центральної Ради Василь Михайлович був ув'язнений у Лук'янівській в'язниці за антиурядове звернення "До робітників і селян України".
  У неспокійні революційні роки Василь Елланський брав участь у створенні підпільної друкарні в Одесі, керував повстанням проти гетьмана П. Скоропадського в Полтаві, під час наступу Денікіна переховувався у сторожці на Байковому цвинтарі, керував київським боротьбистським підпіллям. Брав участь у боях з поляками.
  У листопаді 1920 року на конференції КП(б)У Василь Михайлович виступив з "опозиційною" промовою, зосередив зусилля та енергію на організації культурного відродження в УСРР. Осів у столиці тодішньої радянської України – Харкові. Став першим редактором урядової газети "Вісті ВУЦВК" й додатку до неї "Література. Наука. Мистецтво" (пізніше – "Культура і побут"). Заснував і редагував журнали "Всесвіт", "Червоний перець". Певний час був головою колегії Державного видавництва України. Організатор і керівник першої спілки пролетарських письменників "Гарт", що мала філії у багатьох містах України й навіть у Канаді.
  У 1923 році Василь Михайлович одружився з письменницею і громадською діячкою Лідією Вовчик, у них народилася донька Майя.
  Пік поетичної творчості Василя Еллана-Блакитного припав на 1917–1920 роки. У 1920 році побачила світ збірка його віршів "Удари молота і серця", до якої увійшли такі поезії: "Червоні зорі", "Повстання", "Над трупом мурами забитих", "На чатах", "Бастилія", "Канонада", "В розгулі п'яної стихії", "Весняні вибрики" та ін. Після 1921–1922 рр. на ситуацію в країні та міжнародне життя Василь Михайлович реагував переважно сатиричною поезією. У 1924–1925 рр. видав три книги віршованої газетної сатири: "Нотатки олівцем", "Радянська гірчиця", "Державний розум". У доробку письменника – низка новелістичних етюдів і нарисів ("Фабрична", "Лист без адреси", "Наші дні" та ін.), публіцистична проза політичної і загальнокультурної тематики, низка статей та виступів з питань літератури й мистецтва. Творчий доробок підписував псевдонімами В. Блакитний, А. Орталь, В. Еллан, Валер Проноза, Маркіз Попелястий. У Харкові організував письменницьку комуну.
  4 грудня 1925 року Василь Михайлович помер. Тяжка вроджена недуга серця призвела до його смерті на 32-му році життя. Був похований у Харкові.
  Радянська влада затаврувала поета як "буржуазного націоналіста" й "бандита"; його навіть посмертно засудили до найвищої міри покарання. 1934 року було демонтовано надгробок, установлений його друзями на могилі в Харкові. Твори письменника офіційно заборонили, а його товаришів по партії боротьбистів розстріляли чи заслали до Сибіру.
  У 1956 році, після XX з'їзду КПРС, Василя Еллана-Блакитного реабілітували. Його символічна могила – кенотаф – облаштована в 1990-х роках у Молодіжному парку Харкова. У 2018 році на будинку Михайло-Коцюбинського краєзнавчого музею було встановлено меморіальну дошку Василеві Еллану-Блакитному, а в самій територіальній громаді започатковано щорічну премію імені видатного земляка.