До флешмобу, що триває в межах Національного тижня читання поезії, долучається відділ документів іноземними мовами Чернігівської ОУНБ імені Софії та Олександра Русових.
  Сьогодні ми хочемо ознайомити вас із творчістю сучасної британської письменниці Сандіп Пармар (англ. Sandeep Parmar). Вона народилася в Ноттінгемі й виросла у Південній Каліфорнії. Здобула ступінь доктора філософії в Університетському коледжі Лондона та ступінь магістра креативного письма в Університеті Східної Англії. Нині Сандіп працює професоркою англійської літератури в Ліверпульському університеті, де вона також є співкерівницею Ліверпульського центру міжнародного письма.
  Твори, вірші та есе письменниці розкривають теми вигнання, міграції, гендерної нерівності, канонічності, історичної пам'яті й поетичної спадщини. Поезія Пармар пов'язана з англійською модерністською традицією та відображає новаторство у поєднанні трагізму, тлінності й умінні передати чутливі відтінки мови. Сандіп досліджує поняття "ідентичності поезії" та розмірковує над питаннями раси й деколонізації.
  Поринути у світ поезії та послухати вірші письменниці ви можете за посиланням (мова – англійська).
  Також пропонуємо до вашої уваги вірш Сандіп в оригіналі та в перекладі українською мовою.

  Shah Jehan, imprisoned in a tower by his son, was sent a gold platter
  the day of the coup with the head of his chosen heir upon it.
  Seeing this the old king fell, knocked the teeth out of his head.
  For eight years he watched the Taj from the window, from across the river,
  in a diamond mounted in the wall that reflected it a million times over.
  The soft marble hands of his wife extended to him, to the empty casket beside her.
  When the river filled, he walked across it.

  When the door opens, only one of us leaves. I watch your car until it is far down
  through the shadows of trees. The road receives you, and the house receives you,
  as does the galley of water, the trimmed hedge, the cold, sterile cell.

  In your wallet, you carry a picture of my mother, from before my birth,
  when she was only yours. Her pinks match the pinks of flowers;
  she bows her head into the branch and smiles as beautiful as a queen.
  Love is incidental, time-bound. It is the memory of love we love.
  It is the memory that fattens on pain – of these small deaths
  and these stone walls. The crown that has sunken from your ears
  and hangs around your neck is all that remains.

  * * *

  Шах Джахан, ув'язнений у вежі рідним сином, у день перевороту
  Отримав золоту тацю з головою обраного спадкоємця.
  Побачивши її, старий монарх упав і вибив зуби з голови.
  Вісім років він споглядав Тадж із вікна, ген за рікою,
  у діаманті, вмурованому у стіну, що відбивав його мільйоннократно.
  М'які мармурові руки дружини простягнулись до нього, до порожнього гробу.
  Коли ріка наповнилася, він перейшов через неї.

  Коли двері відчиняються, лише один із нас іде. Я дивлюся вслід авто,
  аж поки воно зникає в тіні дерев. Дорога приймає тебе, дім приймає тебе
  так само, як галера на воді, як підстрижений живопліт, як стерильна клітка.

  У портмоне ти носиш фото моєї матері, зроблене до мого народження,
  Коли вона ще належала тільки тобі. Її рум'янець пасує до рожевих квітів.
  Вона схилила голову до гілки й усміхається, прекрасна, мов королева.
  Любов – випадковість, обмежена часом. Це згадка про любов, яку ми любимо.
  Це згадка, що живиться болем – цими маленькими смертями
  І цими кам'яними стінами. Корона, що не втрималась на вухах
  І повисла на шиї, – усе, що залишилося.

  Книга:

  Пармар С. Вибрані вірші / Сандіп Пармар ; [пер. з англ. Гаська Шиян] = Selected poems / Sandeep Parmar. – Львів : [б. в.], 2018. – 44 с.