Олександра Білозерська народилася 5 травня (23 квітня за ст. ст.) 1828 року на хуторі Мотронівка Борзнянського повіту (нині у складі села Оленівка Ніжинського району) в незаможній шляхетній сім'ї предводителя повітового дворянства Михайла Білозерського. Дівчина, як і її четверо братів та сестер, здобула гарну освіту в пансіоні, знала декілька європейських мов і мала хист до письменництва. Але у 15 років у житті Сані (так дівчину лагідно називали рідні) трапилася доленосна зустріч з молодим письменником Пантелеймоном Кулішем, який приїхав у гості до її старшого брата. І це визначило подальшу долю Олександри.
  Взаємне кохання спалахнуло з першого погляду. Пантелеймон посватався, але мати була проти: наречений не мав ні вельможного роду, ні статків, тільки репутацію людини з важким характером. Тож письменник поїхав із садиби Білозерських ні з чим, а скромна й тиха дівчина рішуче сказала матері, що не вийде заміж ні за кого окрім свого коханого.
  У 1847 році Олександра та Пантелеймон таки побралися. Усе починалося як у казці: довгоочікуване возз'єднання закоханих, боярин на весіллі – сам Тарас Шевченко, шлюбна подорож у Варшаву... Натхненна і щаслива, Олександра робить свої перші літературні кроки – пише оповідання. Але радість триває недовго. Просто посеред медового місяця Куліша заарештовують у справі Кирило-Мефодіївського товариства, декілька місяців тримають у в'язниці, а потім висилають до Тули.
  Від пережитого стресу дитина, яку Олександра носила під серцем у ці тяжкі місяці, народилася мертвою, і більше дітей жінка мати не могла. Ця втрата стала великим ударом для подружжя. Горе, злидні й побутові турботи нікого не прикрашають, і Пантелеймон, ласий до жіночої вроди, став усе частіше задивлятися на інших. Він почав зраджувати й у деталях розповідав дружині про свої закоханості. А вона, змарніла та пригнічена, смиренно робила все належне, щоб забезпечити комфортний побут гульвісі-письменнику. Інколи нерви жінки не витримували. Вона була чоловікові за кухарку, економку, няньку, але не за кохану жінку.
  Утім, хоч Куліш і не цінував свою дружину як жінку, він з повагою ставився до її письменницького таланту, хвалив, допомагав редагувати. Оповідання Олександри під псевдонімом Ганна Барвінок були вперше надруковані в 1860 році в журналі "Основа", і критики дуже схвально відгукнулися про них.
  Увагу Ганни Барвінок привертали проблеми жінок у родинно-побутових взаєминах – родинний деспотизм ("Хатнє лихо", 1861), безрадісне існування з чоловіком-п'яницею ("Жіноче бідування", 1887), драматизм примусового шлюбу ("Батькова помилка" 1902). Письменниця створила також постаті вольових жінок ("Перемогла", 1887; "Молодича боротьба", 1902). Мова письменниці образна і барвиста, пересипана народними прислів'ями. Особливо колоритні оповідання "Русалка", "Квітка з сльозами, сльози з квітками", "Лихо не без добра", "Восени літо". Використовуючи чернігівські й полтавські говірки, знання сільських звичаїв та фольклору, Олександра Білозерська-Куліш створила драму "Материнська помста".
  "Вона живе життям народу, думає його думками, іде за ним. Ганна Барвінок – немалий талант, справжній поет жіночого горя і щастя", – писав про неї критик Микола Венгжин. Утім, Олександра все одно залишалася в тіні свого чоловіка, і це був її свідомий вибір.
  У 1883 році подружжя повернулося в Мотронівку. Пантелеймон Куліш завершив там роботу над тритомником "Отпадение Малороссии от Польши", робив переклади світових класиків – Байрона, Шекспіра, Шиллера, а також переклав українською Святе Письмо. І цю працю він присвятив дружині: "Неньці моїй святесенькій, її душі невмирущій сю працю, нею змалечку натхненну, благоговійно підношу. Дружині моїй вірнесенькій, що неня мені по свойому образові пророкувала, сю працю, нею піддержану, захищену, підпоможену, низенько вклоняючись, підношу".
  Їхній шлюб тривав 50 років, до смерті письменника в 1897-му. Але й решта життя Ганни Барвінок була присвячена покійному чоловікові. Вона відмовляла собі в усьому, бідувала, але видала найповніше наразі зібрання творів Куліша та створила музей його імені.
  6 липня 1911 року Олександра Білозерська-Куліш померла. Подружжя поховане поруч у Мотронівці, яку наприкінці життя Куліш викупив у Білозерських і дав нову, на честь дружини, назву – "Ганнина Пустинь".