Серед української діаспори було і є чимало видатних діячів, які чи то за походженням, чи за місцем освіти або роботи так чи інакше пов'язані з Ніжином та Ніжинщиною. Один із них – вихованець Ніжинського інституту народної освіти, всесвітньо відомий учений, представник порівняльно-історичної методи в літературознавстві, мовознавець, етнограф, фольклорист Петро Одарченко.
  Народився він 20 серпня 1903 року в селі Римарівка Гадяцького повіту на Полтавщині в селянській сім'ї. Після закінчення сільської школи в 1913 році хлопець вступив до Гадяцької земської гімназії. В останні роки навчання Петро жив у старенькому будинку Драгоманових, де мешкала письменниця Олена Пчілка. Вона відкрила для юнака великий і дивний світ рідної літератури, світ Тараса Шевченка, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького, Ольги Кобилянської. І вже тоді у нього не тільки пробудилася цікавість до літературного знання, але й окреслилося коло вужчих дослідницьких симпатій. Це було передусім шевченкознавство, а за ним – усебічне вивчення спадщини Лесі Українки, Михайла Драгоманова, Олени Пчілки.
  Після закінчення в 1920 році гімназії та, одночасно, дворічних педагогічних курсів Петро Одарченко деякий час учителював, а пізніше вступив на історико-філологічний факультет Полтавської філії Харківського університету, який через матеріальну скруту і хворобу залишив у1921 році, повернувшись до вчителювання.
  У 1923-му Петро Васильович одержав від профспілки вчителів спрямування до Ніжинського інституту народної освіти. Студентські роки Петра Одарченка припадають на часи українізації, і він бере активну участь у пропаганді української культури, керує семінаром української літератури та краєзнавчим гуртком, улаштовує Шевченківське свято в 1925 році, літературні вечори, присвячені творчості Панаса Мирного, Василя Чумака, етнографічні вечірки.
  У 1926 році Петро Одарченко закінчив Ніжинський інститут, і професор Євген Рихлик дав випускникові блискучу характеристику: "Одарченко досконало і вільно володіє українською мовою, а також оволодів німецькою і французькою мовами, і я за свій обов'язок вважаю рекомендувати предметній комісії т. Одарченка як найздатнішого студента і вношу пропозицію залишити його при науковій кафедрі аспірантом при секції української мови і літератури для підготовки до наукової педагогічної діяльності в вищій школі".
  Вступивши до аспірантури, Петро Одарченко довго не роздумував над тематикою та напрямом своїх досліджень. Передусім він зібрав цінні матеріали і 1927 року написав розвідку "Леся Українка й Олена Пчілка". Інтерес до творчості Лесі Українки ще більше зріс під впливом праць Миколи Зерова, який був для Петра Одарченка одним із найбільших наукових авторитетів. Петро Васильович швидко зростав як учений, поглиблював свої знання під керівництвом тодішніх прогресивних літературознавців, що зібралися у стінах славного Ніжинського інституту, використовував багату інститутську бібліотеку. У ці роки Петро Одарченко працював дуже напружено. З'явилося нове захоплення – фольклор та етнографія. З 1928 року Петро Васильович викладав окремі курси, а в 1929-му, успішно закінчивши аспірантуру, дістав призначення на посаду викладача Ніжинського інституту народної освіти. Поряд з науковою роботою він редагує "Наукові записки Ніжинського ІНО і науково-дослідної кафедри історії культури і мови", бере активну участь у семінарах польської мови й літератури, працює кореспондентом наукового журналу "Етнографічний вісник" ВУАН. А ще – виношує широкі творчі плани на майбутнє.
  На початку жовтня 1929 року наукова діяльність Петра Одарченка надовго припинилася. Молодого науковця заарештували. "1 жовтня 1929 року вдосвіта мене арештували агенти ГПУ, – пише в автобіографії Петро Васильович. – У ніжинській в'язниці мене тримали півроку. Офіційне обвинувачення було сформульоване такими словами: "П. В. Одарченко обвиняется в принадлежности к контрреволюционной организации, ставящей своей целью свержение советской власти и восстановление самостийной Украины".
  Після шести місяців ув'язнення Петра Одарченка засудили на три роки заслання в Алма-Ату. По закінченні терміну заслання його вдруге заарештували, і знову за приналежність до контрреволюційної української національної організації. Петро Васильович був засланий на три роки в місто Уральськ.
  На початку 1937 року термін заслання закінчився, та набідуватися довелося ще чимало. Петро Одарченко довго блукав у пошуках роботи, щоб забезпечити дружину з малим сином. Нарешті пощастило влаштуватися в Курську обласну бібліотеку. Потім Петро Васильович викладав літературну мову та керував семінаром "Граматичні системи української мови" в Курському педінституті.
  Багато страждань довелося зазнати й під час війни: голод, бомбардування, арешт і допити в гестапо. Тільки щасливий випадок та заступництво професора математики Р. Вегемана (німця за походженням) допомогли Петрові Одарченку уникнути розправи нацистів за критику фашизму в одній із його статей.
  Улітку 1943 року, відвідавши рідну Римарівку і назавжди попрощавшись з батьками й Батьківщиною, Петро Васильович вирушив на Захід.
  Деякий час Петро Одарченко перебував у Варшаві, в липні 1944 року потрапив до Відня, встановив зв'язки з еміграцією, шукав способів і можливостей, щоб включитися в патріотичну роботу. Згодом жив у Авгсбурзі, працював учителем у таборовій гімназії, викладав церковнослов'янську мову в Українській православній теологічній семінарії у Мюнхені. Продовжував наукову діяльність. Окрема важлива ділянка праці Петра Васильовича – статті на теми українського фольклору та про українських письменників, друковані в "Енциклопедії українознавства".
  У травні 1950 року Петро Одарченко перебрався до США. Працював у жахливих умовах на фабриці, черговим у готелі, прибиральником на залізничному вокзалі. У 1952 році – у бібліотеці Конгресу США, а з 1955 року – в редакції газети "Голос Америки". Незважаючи на постійні переїзди й побутову невлаштованість, Петро Васильович інтенсивно займався науковою та громадською роботою. Друкувався в наукових збірниках УВАН. З 1962 року Петро Одарченко – дійсний член цієї Академії. У його бібліографічному покажчику понад 550 наукових праць.
  28 вересня 1995 року Петра Одарченка прийняли до Національної спілки письменників України.
  Останні роки Петро Васильович прожив у штаті Меріленд (США), де й помер у 2006 році.