Український хоровий диригент, науковець, музично-громадський діяч, педагог, народний артист України Володимир Рожок здолав довгий шлях, що розпочався з сільської стежини благодатного, щедрого на таланти Чернігівського краю, з якого вийшли Павло Тичина, Григорій Верьовка, Олександр Довженко…
  Володимир Рожок народився 25 серпня 1946 року в селищі Хороше Озеро Ніжинського району. Зростав в оточенні мальовничої української природи й хорового співу. Мати була солісткою церковного хору і часто брала маленького Володю з собою на співанки. Батько, Іван Іванович, – фронтовик, учасник Другої світової війни. Був поранений під Москвою. Життя врятували, але він осліп та виявилося ще багато інших захворювань.
  Володимир Рожок мав гарний голос і у шкільні роки був активним учасником художньої самодіяльності. У 1961-му, в 14 років, вступив до Ніжинського культосвітнього училища, куди його прийняли без попередньої музичної підготовки. Природний талант, помножений на цілеспрямованість, допомогли юнакові отримати диплом з відзнакою та продовжити навчання. Для цього він обрав Харків, державний інститут культури, який закінчив з відзнакою. Та здобута професія не задовольнила юнака, і в 1969 році Володимир Рожок вступив на диригентсько-хоровий факультет Харківського інституту мистецтв імені Івана Котляревського (нині Національний університет мистецтв). Другий диплом про вищу музичну освіту Володимир Іванович отримав у 1974 році, завершуючи цим становлення професійного музиканта.
  Під час навчання Володимир Рожок долучився до організаційно-просвітницької роботи і справи естетично-патріотичного виховання молоді, брав активну участь у проведенні музичних конкурсів та фестивалів мистецтв, спортивних змагань і вечорів, керував самодіяльними хоровими колективами й вокальними ансамблями, організовував численні творчі олімпіади, огляди, конкурси, гастролі самодіяльних творчих колективів у різних регіонах України та колишнього Радянського Союзу.
  У грудні 1976 року Володимир Іванович вступив до аспірантури Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені М. Т. Рильського АН України. Київське музичне і театральне життя повністю захопило аспіранта. Дисертація спонукала до глибокого ознайомлення з музичною режисурою, з усім складним процесом підготовки оперної вистави. Усе це стало у пригоді, коли у квітні 1981 року Володимир Рожок обійняв посаду заступника директора з творчих питань Київського театру опери і балету України імені Т. Г. Шевченка (нині Національна опера України), а також – коли очолював кафедру оперної підготовки Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського.
  Потім були інші ділянки організаційно-управлінської роботи, зокрема в апараті Міністерства культури та Адміністрації Президента України, важлива посада заступника міністра культури і мистецтв України (1997–1999), відповідальна дипломатична місія (2001–2004). Цей період збігся з суттєвими зрушеннями в суспільстві – здобуттям Україною незалежності й початком становлення української державності.
  То був непростий час руйнації комуністичних ідеологем і вироблення нових концепцій політичного, економічного, соціально-культурного розвитку молодої держави, зміни її духовних орієнтирів. Володимир Іванович завжди використовував свій досвід, набутий в умовах тоталітарної системи, на благо України, а його пріоритетом була національна ідея у вигляді розбудови українського мистецтва, освіти, науки, культури, поширення інформації про Україну та її мистецькі здобутки у світі, естетичне виховання молодших поколінь.
  Саме ця ідея стала дороговказом на шляху професійної і музично-громадської діяльності Володимира Рожка в 1990-ті роки. Завдяки його зусиллям було започатковано та успішно проведено нові резонансні акції всеукраїнського й міжнародного масштабу, які сприяли піднесенню престижу вітчизняного мистецтва у світі: конкурс бандуристів імені Гната Хоткевича, Міжнародний конкурс юних піаністів Володимира Крайнєва та скрипковий конкурс Богодара Которовича у Харкові, Міжнародний конкурс артистів балету імені Сержа Лифаря і фестиваль "Серж Лифар де ля данс", Міжнародний конкурс піаністів пам'яті Володимира Горовиця, Всеукраїнський конкурс хорових колективів імені Миколи Леонтовича, Міжнародний конкурс диригентів імені Стефана Турчака тощо.
  Особливо плідною була діяльність Володимира Івановича на посаді ректора Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, яку він очолював з 2004 до 2018 року. Володимир Рожок усі сили віддавав налагодженню роботи вишу відповідно до нових викликів часу, брав активну участь у виробленні державної політики щодо впровадження Болонської системи в навчальних закладах культури і мистецтва України, переконував керівників різних щаблів влади в необхідності збереження національних традицій мистецької освіти.
  Під час ректорства Володимира Рожка та за його активної підтримки було започатковано вагомі наукові проєкти, які до сьогодні є окрасою наукового життя академії: видання спеціалізованого щоквартального фахового журналу "Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського" (від 2008 р.), проведення міжнародних наукових конференцій "Ювілейні і пам'ятні дати" (від 2011 р.), "Проблеми оперного мистецтва та музичної режисури" (від 2011 р.), "Україна. Європа. Світ. Історія та імена в культурно-мистецьких рефлексіях" (від 2017 р.) тощо.
  Володимир Іванович досяг мистецького Олімпу. Ректор Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, доктор мистецтвознавства, професор, народний артист України. Має більше ста наукових праць. Нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня (2006), орденами "Зірка Італії", "За заслуги" ІІІ ступеня (2013) тощо.
  Помер Володимир Рожок на 75-му році життя 2 листопада 2020 року від коронавірусної хвороби. Похований на Байковому кладовищі в Києві.