У грудні 1917 року Російська Радянська Республіка оголосила війну Українській Народній Республіці. Тоді на захист України, як і в лютому 2022 року багато наших земляків, став уродженець села Дащенки сучасного Прилуцького району Чернігівської області, сотник армії УНР Аверкій Гончаренко.
  Він народився 22 жовтня 1890 року в селі Дащенки Лохвицького повіту Полтавської губернії (нині Прилуцького району Чернігівської області). Закінчив Прилуцьку гімназію. Здобувши хорошу на той час освіту, а відтак – і можливість навчатися в університеті, юнак натомість обирає інший шлях. Він вступає до Чугуївського військового училища. І хоч заклад випустив рекордну кількість георгіївських кавалерів, деякі офіцери царської армії називали його "розсадником "мазепинства". Саме там сформувалися політичні погляди Аверкія Матвійовича. Улюбленим наставником Гончаренка був Олексій Астаф'єв. Удень він навчав молодь військової справи, а вечорами читав заборонені книги й розповідав про самостійну Україну.
  Після закінчення училища в 1912 році Аверкій Гончаренко служив підпоручиком у 76-му піхотному Кубанському полку в Тульчині (нині Вінницька область). У 1913–1914 роках – помічник начальника навчальної команди полку. У липні 1914 року за мобілізаційним планом був призначений командиром роти 260-го піхотного Брацлавського полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Під час воєнних дій Аверкій Матвійович командував ротою, потім – батальйоном. Був тяжко поранений і майже рік лікувався у шпиталі.
  За бойові заслуги Аверкій Гончаренко був нагороджений хрестом святого Георгія. Командування помітило у Аверкія Матвійовича талант військового наставника, тому з літа 1916 року він служив курсовим старшиною 2-ї Київської школи прапорщиків.
  У березні 1917 року Аверкій Гончаренко без коливань і роздумів став на бік Української революції, присвятив себе служінню українському народові. Він із власної ініціативи українізував свій курс юнкерів та восени 1917 року здійснив перший випуск українських старшин (тобто офіцерів), яких учили збройно захищати Україну! Нагадаємо, що українську державу – Українську Народну Республіку – Центральна Рада проголосила лише 20 листопада 1917 року, а Збройні сили УНР почали формуватися тільки у грудні 1917 – січні 1918 року, з початком російсько-більшовицької агресії. Це був перший вагомий внесок Аверкія Матвійовича у захист Української державності. Згодом Аверкій Гончаренко домігся перейменування київської школи прапорщиків на військову школу імені Богдана Хмельницького.
  Саме бойовий підрозділ Української військової юнацької школи сотника Аверкія Гончаренка був найбоєздатнішою частиною на Чернігівщині в той час. Аверкій Матвійович продумано організував оборону залізничної станції Крути своїми обмеженими силами. Його війська нараховували до 520 бійців, серед них чотири сотні курсантів і старшин його школи, добровольці 1-ї сотні Помічного студентського куреня Січових Стрільців на чолі з Андрієм Омельченком (які з'явилися на фронт із власної ініціативи, а не за наказом командування), ніжинський загін вільного козацтва на чолі з Осипом Твердовським та воїни з частин, що обороняли Бахмач 25–27 січня 1918 року. У них було 16 кулеметів і одна 76-міліметрова гармата.
  Українські війська до самого вечора успішно відбивали всі атаки противника біля станції Крути. Увечері Аверкій Гончаренко вчасно зрозумів, що російські війська намагаються обійти його оборону з флангів з метою оточення. Не перериваючи бою, Аверкій Матвійович підрозділ за підрозділом успішно вивів свої війська з лінії оборони, забрав усіх загиблих, поранених. За його наказом за залізничною станцією бійці більш ніж на півтора кілометра розібрали залізничну колію та ешелонами виїхали під Київ і 31 січня з'єдналися з військами на чолі з Симоном Петлюрою. Аверкій Гончаренко передав командувачу звіт про бій. Уже наступного дня Аверкій Матвійович зі своїм підрозділом воював у Києві проти ворога, який учинив збройний заколот у столиці.
  Отже, затримавши ворога на чотири дні, українські воїни на чолі з Аверкієм Гончаренком дали змогу УНР укласти Брест-Литовський мир, що означало міжнародне визнання української незалежності.
  Після завершення російсько-української війни Аверкій Гончаренко продовжив успішну службу в українській армії. У 1918 році був скарбником Головної шкільної управи Військового міністерства УНР та Української Держави. Восени 1918-го він – Летичівський повітовий комендант, а з січня наступного року – помічник губернського коменданта Поділля. Проте вже з серпня 1919 року Аверкій Матвійович став штаб-старшиною для доручень військового міністра УНР Всеволода Петріва. Після поразки Української революції Аверкій Гончаренко емігрував (1922 року) до тоді ще польського Станіслава (сучасний Івано-Франківськ). Працював у сільськогосподарській кооперації, якою керувала українська інтелігенція. Брав активну участь в українському громадському житті.
  Під час Другої світової війни, у червні 1943 року, Аверкій Матвійович приєднався до дивізії військ СС "Галичина". На той час він був уже в доволі поважному як для вояка віці – 53 роки, тож займався переважно штабною роботою: спочатку – набором добровольців, а потім тим, що добре вмів, – вишколом бійців.
  Капітуляція нацистської Німеччини застала його на території Австрії. Завдяки рішучим діям Аверкія Гончаренка понад 2000 вояків дивізії уникли оточення танковими частинами Червоної армії та врятувалися від загибелі, здавшись у полон англійським військам. 8 травня 1945 року Аверкій Матвійович із частинами 1-ї Української дивізії Української національної армії був інтернований до Італії.
  Слідчі Британії, США і Франції жодних свідчень чи документів про воєнні злочини у діях бійців СС "Галичина", зокрема Аверкія Гончаренка, не знайшли. Такого ж висновку дійшли і в Міжнародному військовому трибуналі в Нюрнберзі.
  3 1947 року Аверкій Матвійович жив в еміграції у Великобританії. З 1952 року – в США (місто Клівленд штату Огайо). Був одним із організаторів Фонду допомоги українським інвалідам в еміграції. Помер 12 квітня 1980 року.
  У незалежній державі Україна на державному рівні заслуги Аверкія Гончаренка як активного учасника Української революції 1917–1921 рр. та українського патріота почали визнаватися з 2000-х років. Його роль в успішному оборонному бою під Крутами з 2008 року відзначена в експозиції одного з вагонів музею Меморіального комплексу "Пам'яті Героїв Крут".
  Донині на Чернігівщині живуть родичі Аверкія Матвійовича. Обійстя родини Гончаренків повністю перебудували, там і нині мешкають його нащадки. Єдине, що залишилося від маєтку Гончаренків, – стара напівусохла яблуня.

  Література

  1. Бутко С. Аверкій Гончаренко боровся за незалежність України / Сергій Бутко // Слово Варвинщини. – 2019. – 14 берез. (№ 11). – С. 2, 6 : фот.
  2. Бутко С. Аверкій Гончаренко, командир бою під Крутами, борець за незалежну Україну / Сергій Бутко // Світ-інфо. – 2019. – 2 трав. (№ 150). – С. 14.
  3. Найдюк Н. Як живуть нащадки українського командира у бою під Крутами Аверкія Гончаренка [в селі Дащенки Варвинської ТГ] / Наталія Найдюк // Деснянка. – 2021. – 22 квіт. (№ 16). – С. 1–2.
  4. Саверська-Лихошва В. Славетні особистості Варвинщини / Валентина Саверська-Лихошва. – Варва, 2023. – 174 с. : іл., фот.
      С. 52–58 : А. М. Гончаренко.
  5. Шарговська О. "Конфліктний герой" Аверкій Гончаренко: командував юнаками під Крутами, служив у дивізії "Галичина" [Електронний ресурс]. // Новинарня: новини України, що воює. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://novynarnia.com/2020/01/29/averkiy-goncharenko. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 17.10.2024.