Неповторний голос народного артиста України Віталія Розстального був його зброєю, якою він воював за незалежність і свободу рідного народу, був голосом гордої і світлої душі. Віталій Розстальний був одним із тих акторів, без яких не можна уявити українську культуру другої половини ХХ століття. Його акторський талант починався у неповторних глибинах корюківського Полісся, розкоренився в Києві під час опанування мистецтва перевтілення, гартувався у глибокому духовно Львові, щоб сягнути вершин у древній українській столиці у спільноті з такими видатними ровесниками як Богдан Ступка, Богдан Бенюк та інші. Він був не тільки високий на зріст, а й високий у боротьбі за українську культуру, мову. Згадаймо, як непереборно звучав голос Віталія Розстального на радіо, коли він кілька років озвучував пристрасні роздуми про Україну чи закликав слухачів берегти й захищати українську мову.
  Віталій Розстальний народився 27 грудня 1936 року в селі Рейментарівка Корюківського району. Талановитому хлопцю випало стати відомим українським актором. Іще навчаючись у школі, Віталій часто грав у театральних шкільних виставах, любив поезію, чудово декламував вірші та гарно співав. Під час служби в армії брав активну участь у полковій художній самодіяльності: співав, грав ролі у виставах. Після закінчення служби мріяв вступити у військовий інститут культури і спорту. Але стати спортсменом не судилося. Прослуживши три роки, Віталій Розстальний повернувся в рідне село, де йому доручили очолити спортивний комітет тодішнього Холминського району. Вечорами юнак відвідував драматичний гурток районного будинку культури. Керівником гуртка був Дмитро Ніжинський, який і переконав Віталія у виборі не спортивного, а театрального вишу. Для цього Віталій Григорович мав усі дані: високий зріст, гарну зовнішність, сильний приємного тембру голос, любов до літератури, театру, абсолютний музичний слух.
  Віталій Розстальний вступив до Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, який закінчив 1963 року. Після випускних екзаменів до Києва приїхали режисери з багатьох обласних театрів, щоб запросити до себе когось із молодих талантів. Віталію пропонували роботу в Чернігівському, Вінницькому, Одеському театрах, у Харківській опереті. Але він обрав Львів.
  У Львівському українському драматичному театрі імені М. Заньковецької під керівництвом талановитого режисера С. В. Данченка Віталій Григорович працював 15 років. Там він сформувався як актор і відчув себе свідомим українцем. Багато працював на телебаченні у телевиставах, а ще більше озвучував закадрові тексти. Його баритон із оксамитовим тембром міг бути епічним, героїчним, суворим залежно від матеріалу.
  У 1978 році Сергія Данченка запросили у Київ до Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, і він запропонував їхати разом Віталію Розстальному й Богдану Ступці. Вони погодилися. Віталію Григоровичу пощастило зіграти понад сто ролей на великій сцені.
  У Києві Віталія Розстального відразу ж запросили на радіо. На Українському радіо ним були записані численні радіовистави, передачі за кращими зразками національної спадщини. Своїм неповторним голосом Віталій Григорович ознайомлював слухачів з "Історією України" Михайла Грушевського, творами українських і закордонних письменників. Робив це залюбки, бо вважав, що приносить користь українському народові, підносить його моральність, сприяє вихованню молоді, виховує любов до рідної мови, України.
  Яскравий талант і колосальна працездатність актора неодноразово привертали до нього увагу кінематографістів. Тому вже скоро Віталій Розстальний почав зніматися в кіно. За роки свого творчого кінематографічного життя зіграв у понад сорока фільмах українських і закордонних студій. Серед них дуже відомі стрічки: "Чорна рада", "Захар Беркут", "Анничка", "Богдан-Зіновій Хмельницький" та ін.
  У 1990 році Віталію Розстальному присвоїли звання народного артиста України. Тривалий час він був членом Національної спілки театральних діячів України. За цикл передач за творами грузинських поетів Віталій Григорович був удостоєний Міжнародної премії імені Давида Гурамішвілі. Секретаріат Національної спілки письменників України присудив йому Всеукраїнську премію імені Івана Франка як модератору радіожурналу "Слово" за популяризацію української мови. Віталій Розстальний також був лауреатом премії імені Івана Огієнка та став першим лауреатом театральної премії імені Сергія Данченка.
  Народного артиста Віталія Розстального не стало 3 квітня 2006 року. Поховали його в Києві на Байковому кладовищі. На честь Віталія Розстального названа вулиця в його рідному селі Рейментарівка.

  Література

  1. Віталій Розстальний. Подорожня : колектив. портр. актора / упоряд. Ніни Розстальної. – Київ : Рада, 2009. – 157, [1] с. : іл.
  2. Бабич Л. Творчий шлях Віталія Розстального: до 80-річчя з дня народження / Людмила Бабич // Маяк. – 2016. – 24 груд. (№ 52). – С. 10.
  3. Горлач Л. Голос душі / Леонід Горлач // Отчий поріг. – 2020. – № 4. – С. 12.
  4. У Рейментарівці замість Туніка буде вулиця Віталія Розстального // Маяк. – 2023. – 30 берез. (№ 13). – С. 5 : фот.