Павло Плющ народився 31 грудня 1896 року в селі Володькова Дівиця Ніжинського (донедавна – Носівського) району. Коли синові було три роки, батьки виїхали на заробітки до Кам'янського (в 1936–2016 рр. – Дніпродзержинськ). Там Павло закінчив двокласну заводську школу. Земляк науковця – краєзнавець і письменник Григорій Власенко – згадував, що Павло Павлович так розповідав про своє життя: "Дитинство моє не було всіяне трояндами. Батько народився в бідній селянській сім'ї. Землі у діда було обмаль, і батько мусив іти на заробітки, а коли одружився (мені йшов третій рік) виїхав до Кам'янського,… працював там робітником на металургійному заводі… Любов до літератури у мене була ще з дитинства. Не знаю чому, але тягло мене в рідні краї. 1912 р. я опинився в місті Ніжині, де спершу навчався у нижчому технічному училищі, а потім – у комерційному. Оскільки мав лише п'ятірки, від платні за навчання мене звільнили. Закінчив комерційне училище 1918 р. зі срібною медаллю. Всі предмети склав на відмінно, тільки французьку – на чотири. У цей час написав драму, яка ставилася на сцені Ніжинського театру".
  У 1919–1921 рр. Павло Плющ навчався в Ніжинському педагогічному інституті імені Миколи Гоголя. Коли Павло був на останньому курсі, від висипного тифу померли батьки і хлопець залишився єдиним годувальником родини. Довелося залишити навчання, забрати менших братів та сестер і повернутися з Кам'янського до Володькової Дівиці.
  У 1922–1924 рр. Павло Плющ був керуючим дитячого будинку, що містився в колишньому палаці княгині Долгорукової, розташованому на околиці Володькової Дівиці. У 1924–1926 рр. працював директором Володькодівицької семирічки. Зі спогадів Павла Плюща: "Робота у школі рідного села назавжди в пам'яті моїй. Ми ж не просто вчителювали. Створили драматичний гурток, активними учасниками якого були чоловік моєї тітки Горпини Олександр Нечипорович Сірик, Гаврило Минович Максименко, Василь Харченко. А мій двоюрідний брат Іван Назарович Кобзар з учителем Каменецьким організував сільський хор. У сільському клубі ставили "Безталанну", "Сватання на Гончарівці" та інші п'єси".
  1927 року Павло Плющ переїхав до Дніпродзержинська, де вчителював на робітфаці, й заочно в 1931 році закінчив факультет української мови і літератури Дніпропетровського інституту соціального виховання. Навчався в аспірантурі під керівництвом Агатангела Кримського, про якого залишив такі спогади: "Мені пощастило. Зустрів на своєму шляху видатного вченого і письменника Агатангела Кримського. Яка це людина! Друг Івана Франка, Лесі Українки, багатьох інших діячів науки та літератури. Зажив Агатангел Юхимович світової слави як вчений-сходознавець. У той час він був видатним фахівцем українського мовознавства і фольклористики. Писав чудові поезії, багато перекладав. Взагалі – не людина, а енциклопедія, діяч світового масштабу. Під його керівництвом я й навчався в аспірантурі. Важко передати, скільки дав він мені як майбутньому науковцю!..".
  По закінченні навчання Павла Плюща призначили інспектором-методистом управління вищої освіти Наркомату освіти України, а через деякий час він починає викладати історію української мови в КДУ ім. Т. Г. Шевченка.
  У своїх наукових роботах Павло Павлович досліджував мову Івана Котляревського, Лесі Українки, Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського й багатьох інших українських поетів та письменників.
  У 1944 році Павло Плющ повернувся з евакуації і продовжив роботу в Київському університеті. Павло Павлович – автор десятків праць, у тому числі посібників з української мови для вчителів середніх шкіл та інститутів, серед яких "Збірник диктантів для V–VII класів" (1938, у співавторстві); "Збірник вправ з синтаксису та пунктуації" (1938); "Збірник вправ із стилістики" (1939). Згодом Павло Плющ зосередив увагу на дослідженні історії та стилістики української мови (статті "Проблема періодизації історії української мови" (1951); "Українська літературна мова другої половини XIX – початку XX ст., шляхи її розвитку і специфіка її" (1958) та ін.). У 1971 році вийшла його колосальна праця "Історія української літературної мови".
  Помер Павло Плющ 4 березня 1975 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

  Література

  1. Плющ П. П. Історія української літературної мови : підруч. для філол. спец. ун-тів та пед. ін-тів / П. П. Плющ. – Київ : Вища школа, 1971. – 423 с.
  2. Власенко Г. У рідну мову закоханий / Григорій Власенко // Сіверянський літопис. – 1999. – № 5. – С. 154–160.
  3. Петренко М. Мовник, науковець, поет / М. Петренко // Деснянська правда. – 1996. – 17 груд. – С. 1.