17 березня 1847 року в селі Крячківка Пирятинського повіту Полтавської губернії народився український антрополог, етнограф, археолог, археограф, музеєзнавець, видавець і літературознавець Федір (Хведір) Вовк – автор першої загальної науково обґрунтованої концепції антропологічного складу українців.
  Батьки прагнули дати дітям належну освіту, тому сім'я переїхала до Ніжина, де й минули гімназійні роки Федора. Після закінчення гімназії юнак продовжив навчання у Новоросійському університеті в Одесі, пізніше перейшов на природничий відділ Київського університету імені Святого Володимира, де вивчав хімію, ботаніку, зоологію, порівняльну анатомію, анатомічну антропологію. Ще навчаючись у гімназії, Федір Вовк вступив до етнографічного гуртка, збирав народні пісні, прислів'я, приказки. Уже тоді у нього виникло неабияке зацікавлення українським фольклором. Навчаючись на старших курсах, брав участь у підготовці видання словника української мови та збірника українських пісень.
  Після закінчення навчання в університеті в 1871 році Федір Кіндратович стає членом Київської громади, бере участь в організації недільних шкіл, виданні літератури українською мовою, збиранні етнографічних матеріалів.
  У 1876 році Федір Вовк був направлений до Женеви, на допомогу Михайлові Драгоманову у створенні часопису "Громада". Того ж року у Празі, за допомоги Олександра Русова й коштом "Громади", вийшов "Кобзар" Тараса Шевченка із забороненими російською цензурою творами, упорядником якого був Федір Вовк.
  Повернувшись у 1878 році до Києва, Федір Кіндратович через зв'язки з народниками опинився під загрозою арешту і був змушений надовго виїхати за кордон – спочатку до Румунії, потім до Женеви. З 1887 року оселився в Парижі, де вивчав антропологію, порівняльну етнографію і археологію. Наукова робота настільки поглинула вченого, що на деякий час він відійшов від громадської діяльності. Федір Вовк продовжував опрацьовувати матеріали про весільні звичаї в Україні, а також у всьому світі, писав статті про Україну до чеської енциклопедії.
  Світове визнання принесла дослідникові надзвичайно цікава й донині неперевершена праця, "Шлюбний ритуал та обряди на Україні", побудована на широкому матеріалі світової порівняльної етнографії із залученням величезного кола джерел. Її було видано спершу в Болгарії, а згодом – у Парижі (1892).
  Після захисту дисертації та одержання звання доктора природничих наук Паризького університету Федір Кіндратович мав шанс залишитися там працювати, проте повернувся на Батьківщину. Переговори щодо працевлаштування у Києві, Львові, Катеринославі не принесли йому втіхи, тому вчений вирушив до Петербурга.
  З 1905 року Федір Вовк – доцент антропології Петербурзького університету. З ініціативи й за участі Федора Кіндратовича при Російському географічному товаристві було засновано відділ антропологічних досліджень країни. На успішне втілення проєкту Федора Вовка – тотальне антропологічне обстеження українців на їхніх етнічних територіях – працювала створена ним у Петербурзі його наукова школа учнів та послідовників, більшість із яких були вихідцями з України.
  Життя Федора Кіндратовича було дуже напруженим: лекції, засідання наукових товариств, праця у музеї з колекціями, наукова робота у Петербурзі, Києві, Львові і за кордоном. Окрім викладацької та наукової роботи Федір Вовк займався підготовкою першої української енциклопедії. Вона вийшла 1916 року у двох томах під назвою "Украинский народ в его прошлом и настоящем". У фундаментальному збірнику вчений опублікував дві свої великі праці – "Етнографічні особливості українського народу" та "Антропологічні особливості українського народу", які стали підсумком його величезної багаторічної роботи в цих галузях. Вони були наслідком тих численних експедицій, мандрів, що їх планомірно здійснював Федір Кіндратович починаючи з 1907 року. За допомогою фахово підготовленої ним когорти молодих антропологів науковець обстежував українців у різних регіонах їх компактного проживання в межах тогочасної Російської імперії, в тому числі й на Чернігівщині. У своїх працях він обґрунтував, що українці – окремий слов'янський народ зі специфічним домінантним антропологічним типом.
  Знахідки 1907 року в садибі козака Сисоя Кошеля в Мезині (Мізині) на Коропщині стали підставою для відкриття палеолітичної станції. У 1908 році Федір Вовк виявив тут велику стоянку первісних людей епохи пізнього палеоліту і зробив сенсаційну доповідь про результати своїх археологічних досліджень на XIV археологічному з'їзді в Чернігові.
  У звіті Російського музею за 1908 рік зазначається, що вченим було опрацьовано матеріали 200 антропологічних вимірів, зроблених ним разом із С. Руденком у Чернігівській губернії. Дослідження Федора Вовка та його учнів у Мезині протягом 1909–1916 рр. вивели Мезинську станцію на чільне місце серед інших на сході Європи. Про це вчений писав у статтях "Палеолітичні знахідки в с. Мізині на Чернігівщині" (1909), "Палеолитическая стоянка в с. Мезине Черниговской губернии" (1911).
  За великі заслуги перед українською наукою в 1908 році Федора Вовка обрано дійсним членом Українського Наукового Товариства у Києві.
  Підсумком наукових пошуків, багаторічних досліджень, поразок та перемог Федора Кіндратовича став його цілковитий тріумф на Міжнародному антропологічному з'їзді у Женеві. Глибоке наукове обґрунтування Мезинської палеолітичної стоянки первісної людини просто полонило присутніх. 19 листопада 1916 р. французький уряд нагородив науковця орденом Почесного легіону.
  Відомо, що Федір Вовк був одним із перших в Україні, хто вивчав орнаменти української вишивки. Він першим опублікував таблиці зразків українських орнаментів.
  Під час своєї експедиції до Чернігівської губернії 1908 року Федір Кіндатович придбав не тільки предмети жіночого та дитячого одягу, рушників, підризників, а й взірці вишивок. Загалом для музею було куплено 167 предметів. Тепер ця колекція під номером 1363 зберігається в Російському етнографічному музеї в Петербурзі.
  Після падіння Російської імперії в 1917 році уряд Української Народної Республіки запросив Федора Вовка до Києва – йому запропонували посаду професора Київського університету на кафедрі географії та антропології. На жаль, дорогою до Києва Федір Кіндратович захворів на запалення легень і 29 червня 1918 року, на 72-му році життя, помер у Жлобині під Гомелем, де й похований.
  Видатний український учений-інтелектуал залишив по собі понад 500 опублікованих праць, рукописів, малюнків та інших цінних матеріалів.
  10 лютого 2015 року вітчизняні дослідники заснували "Центр палеоетнологічних досліджень" ім. Федора Вовка, який діє на базі кафедри археології та музеєзнавства історичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка.

  Література

  1. Войцехівська І. Видатний український антрополог Федір Вовк / Ірина Войцехівська // Пам'ять століть. – 2006. – № 6. – С. 164–166.
  2. Нагірняк О. Безцінна спадщина Федора Вовка / Остап Нагірняк // Шлях перемоги. – 2006. – 15 берез. (№ 11). – С. 14.
  3. Народознавча спадщина Хведора Вовка. Кн. 1 / НАН України, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського ; [голов. ред. Ганна Скрипник]. – Київ : ІМФЕ, 2012. – 247 с. : іл. кольор., портр.
  4. Негрейчук І. О. У сузір'ї Великих Українців : до 155-річчя від дня народження Ф. К. Вовка (1847–1918) / І. О. Негрейчук // Календар знаменних і пам'ятних дат. 1 кв. 2002. – Київ, 2001. – С. 84–90.