Леонід Раковський народився 3 квітня 1938 року в селі Черепівка на Хмельниччині в сім'ї вчителів. Дитячі та шкільні роки були нелегкими. Під час сталінських репресій заарештували батька, і мати з двома синами змушена була переїхати до села Голодьки Хмільницького району Вінницької області. Там хлопець пішов до місцевої семирічної школи, але не встиг її закінчити. У серпні 1952 року мати отримала направлення на роботу в Лозівську школу того ж таки району, а потім – у Думенську середню школу, де, зрештою, і завершилося навчання Леоніда Раковського.
  Отримавши атестат, юнак відразу ж визначився з майбутньою професією. Вирішив піти шляхом батьків і вступив до Дубківського (Острозького) педагогічного училища, що на Рівненщині. Навчання тривало три роки, після чого Леонід Едуардович поїхав працювати вчителем початкових класів у Думенську середню школу.
  Перші кроки на педагогічній ниві виявилися короткотривалими. Вже у грудні 1957 року юнака призвали до лав радянської армії. Леоніда направили в Білоруський військовий округ, де він перебував на дійсній службі до липня 1960 року. Демобілізувавшись, вирішив продовжити навчання й подав документи на історичний факультет Ужгородського університету.
  П'ять років навчання у виші залишили найприємніші, як потім згадував Леонід Раковський, враження. Там він познайомився з цікавими людьми, наставниками та вчителями в науковому сенсі, зрештою, там опанував ази копіткої дослідницької роботи.
  Завершивши навчання в 1965 році, молодий спеціаліст поїхав за направленням у Ганнівську середню школу (Миколаївська область). Його здібності, високий рівень кваліфікації і попередній досвід учителювання оцінили відразу, призначивши Леоніда Раковського заступником директора з навчальної роботи. Через два роки, в серпні 1967-го, він став директором Тесівської восьмирічної школи, що на Вінниччині, й виконував ці обов'язки три роки поспіль.
  Районне керівництво помітило здатність Леоніда Раковського до адміністративної роботи, і з 1 вересня 1970 року його перевели на посаду директора у відсталу Березнянську середню школу. Розрахунок виявився правильним. Показники школи по району вирівнялися, а її директор отримав заслужену медаль "За доблесну працю".
  У зв'язку з сімейними обставинами подальший шлях педагога був пов'язаний з Беркозівською восьмирічною школою (Черкаська область) і Миронівською середньою школою № 4 (Київська область), де Леонід Едуардович працював учителем географії з серпня 1972 до вересня 1975 року. Саме в цей період виникла думка зайнятися науковою роботою, була окреслена тематика майбутнього дослідження. Втілити її в життя Леонід Раковський зміг після того як у вересні 1975 року йому запропонували стати викладачем кафедри історії СРСР та УРСР Вінницького педагогічного інституту.
  Протягом двох років Леонід Едуардович обіймав посаду асистента, а з 1977 року – старшого викладача тієї ж кафедри, займався підготовкою кандидатської дисертації. Працюючи у виші, вдруге був нагороджений за сумлінну працю медаллю "За трудову доблесть".
  У 1978 році на засіданні Спеціалізованої Вченої ради Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка Леонід Раковський захистив кандидатську дисертацію на тему "Формування робітничих кадрів цукрової промисловості в дореформений час, їхнє становище і станова боротьба". Щоправда, він недовго працював у Вінниці після захисту.
  Уже в серпні 1981 року Леонід Раковський переїхав до Чернігова, де був призначений на посаду старшого викладача кафедри історії СРСР та УРСР Чернігівського державного педагогічного інституту (нині Національний університет "Чернігівський колегіум" ім. Т. Г. Шевченка).
  Життя в Чернігові виявилося насиченим у професійному плані. Леонід Едуардович плідно займається викладацькою діяльністю, обирає тему для докторської дисертації, публікує статті науково-методичного характеру, захоплюється краєзнавчою тематикою. Навколо нього формується своєрідний гурток, до якого входили студенти й молоді науковці, що були небайдужими до краєзнавчих проблем, захоплювалися історією рідного міста. Під керівництвом Леоніда Раковського вони опановували навички дослідження архівних матеріалів, робили перші кроки в науковій царині. За безпосередньої участі вченого почав видаватися збірник "Проблеми історичного і географічного краєзнавства Чернігівщини".
  Динамічним було й кар'єрне зростання. У березні 1983 року Леонід Раковський став доцентом кафедри історії СРСР та УРСР, з 1 березня 1985 до 1 квітня 1986 року працював заступником декана історичного факультету, з 2 квітня 1986 до грудня 1988 року – деканом. У 1991 році одержав почесну відзнаку "Відмінник народної освіти України".
  Водночас Леонід Едуардович продовжував збирати матеріали для докторської дисертації "Цукрова промисловість України в 60–90-ті рр. ХІХ ст.". Ця тема виявилася цікавою та актуальною в науковому плані. Модернізаційні процеси другої половини ХІХ ст., що охопили передусім промисловість, докорінним чином змінили усталений вектор розвитку економіки країни.
  17 квітня 1995 року відбувся офіційний захист дисертації у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка. У жовтні 2001 року рішенням атестаційної комісії Міністерства освіти і науки Леонідові Раковському було присвоєно вчене звання професора.
  Набутий досвід і життєву мудрість професор передавав своїм учням. Упродовж десяти років він підготував трьох кандидатів наук, під його керівництвом працювали над науковими студіями студенти, аспіранти, пошукачі.
  Український історик, спеціаліст у галузі історичного краєзнавства, дослідник історії слов'ян Леонід Раковський помер 19 січня 2008 року після тривалої хвороби.