Іван Турцевич – учений-антикознавець, історик-медієвіст, дійсний член кількох наукових товариств, співробітник українських академічних науково-дослідних інституцій, професор Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька, громадський діяч.
  Народився він 4 квітня 1856 року в селі Суховичі Рєчицького повіту Мінської губернії в сім'ї псаломщика місцевої приходської церкви Григорія Турцевича – людини з досить скромними можливостями. Крім Івана в сім'ї було ще двоє хлопців і дівчинка.
  Іван Турцевич, швидше за все, здобув домашню початкову освіту. Потім навчався в Мозирській міській прогімназії, а після її закінчення – в міській чоловічій гімназії міста Шавлі Віленської губернії. Приналежність до духовного стану і природна обдарованість дозволили юнакові вступити в 1874 році до Санкт-Петербурзького Імператорського історико-філологічного інституту, але для проживання у столиці у батьків Турцевича-студента забракло фінансових можливостей. Крім того вологий і холодний клімат Петербурга негативно позначився на здоров'ї Івана. У 1875 році Ніжинський юридичний ліцей дуже доречно було реформовано в Ніжинський історико-філологічний інститут князя Безбородька, більше того – з повним державним утриманням студентів.
  Отже, Іван Турцевич став слухачем відділення класичної філології. За чотири роки здобувши вищу освіту в Ніжині, отримав запрошення викладати в Києві.
  За 13 років викладання в Києві майбутній професор досяг чимало. Після зарахування до штату І Київської чоловічої гімназії влітку 1879 року, а також пізніше, в 1890–1892 роках, він їздив у наукові відрядження до Німеччини, Франції та Італії. Це поклало початок його систематичним дослідженням римських старожитностей і античної археології. Результатом цього стала публікація кількох розвідок та монографії "Культ Весты в древнем Риме" (1887). У 1890 році Іван Турцевич став дійсним членом Історичного Товариства Нестора-Літописця. Крім цього Іван Григорович дослужився до рангу колезького радника, отримав урядові нагороди: ордени Св. Анни та Св. Станіслава ІІІ ступеня.
  1892 рік став переломним у подальшій долі Івана Турцевича, коли після відставки професора Р. А. Фохта, за рекомендацією одного з колишніх учителів – професора О. М. Фогеля, викладача давніх мов І Київської чоловічої гімназії запрошують на посаду екстраординарного (позаштатного) професора Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька. Іван Григорович згоджується на пропозицію викладати в Ніжині: до 1909 року він викладає римську словесність (історію й літературу Давнього Риму), спочатку як екстраординарний, а з 1903 року – як ординарний професор кафедри римської словесності. Незабаром після затвердження на посаді Іван Турцевич отримав ранг статського радника і грошове утримання у 2400 рублів щорічно, а з виходом у відставку в 1910 році – ранг дійсного статського радника з пенсією у 3000 рублів на рік. Загалом, Іван Григорович, перебуваючи в Ніжині з 1892 до 1917 року, завоював величезний авторитет і в інституті, і в місті: з 1909 року був членом Попечительської ради Ніжинської жіночої прогімназії Г. Ф. Крестинської, в 1913–1917 роках – попечителем І Ніжинського земського міського народного училища, в 1909–1914 роках був обраний гласним Ніжинської міської думи; отримав іще кілька урядових нагород.
  1917–1920 роки принесли докорінний злам життєвих цінностей та соціальних уявлень професора Івана Турцевича. Нівелювання інтелектуальної праці, відверте хамство й цинізм із боку більшовицької влади призвели до цілковитого матеріального зубожіння вченого і (у психологічному плані) до втрати хиткого відчуття життєвої перспективи.
  У 1918 році, за першого приходу до Ніжина більшовицьких військ, ревком позбавив Івана Турцевича права на пенсію як домовласника ("експлуататора"). Було націоналізовано його оселю. Професорові залишили тільки дві кімнати. Місцева влада без кінця на власний розсуд розпоряджалася кімнатами в його будинку, підселяючи квартирантів, які своїм невіглаством і безвідповідальністю фактично довели помешкання до розрухи.
  Відчутного удару – і морального, і матеріального – нова влада завдала в 1922 році, коли після розформування факультету професійної освіти Ніжинського інституту народної освіти (так тепер називався колишній Ніжинський історико-філологічний інституту князя Безбородька) Івана Григоровича звільнили з посади професора. Щоправда, того ж року вченого було затверджено дійсним членом новоствореної Ніжинської науково-дослідної кафедри історії культури та мови, а з 1924 року Іван Турцевич став керівником секції історії античної культури цієї кафедри.
  У 1930 році завдяки старанням колишнього аспіранта й колеги по науково-дослідній кафедрі в Ніжині К. Штеппи Іван Григорович був обраний дійсним членом і керівником Ніжинського осередку Комісії для дослідів історії Близького Сходу та Візантії ВУАН. З 1934 року – на пенсії. У 1936 році отримав офіційне запрошення на Міжнародний конгрес у Рим (Італія), проте в силу обставин не зміг узяти участі в його роботі.
  Наукові дослідження Івана Турцевича стосувалися історії римської держави, елементів її політичної системи й окремих аспектів з історії римських старожитностей, зокрема археології та топоніміки античного Риму; частина наукових праць охоплює суто філологічну проблематику: дослідження з класичного мовознавства, перекладу з класичних мов, тлумачення давньогрецьких і давньоримських текстів тощо. У 1920-х роках до кола наукових інтересів Івана Турцевича додалися сюжети з історії станової боротьби в античному світі доби еллінізму й доби середньовіччя, зокрема суспільно-політичному руху зелотів у Візантії середини XIV ст. Результати досліджень досі залишаються неопублікованими, як і багата епістолярна спадщина вченого.
  Помер Іван Турцевич у власному будинку наприкінці 1938 року (судячи з листування – між 20 листопада і 20 грудня). Похований на Грецькому кладовищі на північній околиці Ніжина.
  Цікава доля особової бібліотеки Івана Григоровича, яка надійшла до Ніжинської інститутської книгозбірні наприкінці 1941 року. Книжковий фонд особової бібліотеки наразі нараховує 745 одиниць зберігання. Зібрання Івана Турцевича поповнювалося протягом усього життя бібліофіла. Особливо під час закордонних поїздок протягом 1879–1880 років у Франції, з 1889 до 1890 року – в Бонні, містах Греції, Італії. Встановлено, що книжкова колекція Турцевича містить переважно тогочасні видання західноєвропейських друкарень ХІХ ст., серед яких чимало німецьких та французьких друків. Зміст зібрання обумовлений науковими й культурними зацікавленнями Івана Григоровича. Основа колекції – видання з історії стародавньої Греції та Риму, а також матеріали з історії Західної Європи. У тематичному репертуарі переважають видання грецьких і римських класиків, що виконували роль базових для наукової роботи Івана Турцевича у 20-ті роки ХХ ст. Частину виявлених книжок складають стародруки XVII ст. грецькою мовою. Наявна значна кількість словників і граматик, зокрема грецької та латинської мов. Примірники містять численні рукописні помітки власника зібрання. Про традиційні зв'язки Івана Турцевича з представниками наукової думки Ніжина, де він здобув освіту, свідчать численні дарчі написи на виданнях.

  
ЛІТЕРАТУРА

  1. Турцевич І. О Зилотах Фессалоники и трактате Николая Кавасилы ; Щоденник / Іван Турцевич // Ніжинська старовина. – 2006. – Вип. 2. – С. 120–142.
  2. Гордієнко Д. До біографії професора І. Турцевича: одна зі студентських праць / Дмитро Гордієнко, Тарас Коростильов // Сіверянський літопис. – 2010. – № 1. – С. 110–115.
  3. Іван Григорович Турцевич (1856–1938): видатні ніжинці // Ніжинська старовина. – 2006. – Вип. 2. – С. 114–120.
  4. Коростильов Т. Духовна єдність зі свободою особистості: три тексти професора І. Г. Турцевича. / Т. Коростильов // Ніжинська старовина. – 2008. – Вип. 6. – С. 172–180.
  4. Руденко Л. Що може розповісти стара фотографія? / Лілія Руденко // Ніжинська старовина. – 2010. - № 9. – С. 37–46.