Цьогоріч ми відзначаємо 125-річчя від дня народження відомого українського актора театру і кіно, народного артиста України Миколи Федоровича Яковченка (1900–1974). З цієї нагоди фахівцями відділу краєзнавства бібліотеки підготовлено книжково-ілюстративну виставку "Володар стихії сміху".

  * * *
  Микола Яковченко народився 3 травня 1900 р. в Прилуках Полтавської губернії (нині Чернігівської області) в сім'ї помічника керуючого рибним промислом. Крім нього в родині було ще четверо дітей. Микола закінчив Друге Прилуцьке вище початкове училище імені Кислих, деякий час навчався у Прилуцькій гімназії, вільно володів грецькою мовою. Підлітком захопився художньою самодіяльністю. У 1918 році дебютував на аматорській сцені в Прилуках, після чого перейшов до трупи театру Пилипа Хмари. Природний талант Яковченка розгледіла саме Євгенія Петрівна Базилевська. Колишня актриса трупи Миколи Садовського створила в Прилуках аматорський театр, де Микола Яковченко зіграв свою першу роль.
  У другій половині 1920-х років доля привела Миколу Яковченка до Києва. У 1920–1927 роках працював у театрах Лубен, Прилук, Черкас, Чернігова, Дніпра, Харкова. 1927 року прийшов до Київського українського драматичного театру ім. І. Франка. Все життя з невеликими перервами служив у театрі, щоб стати його легендою. Природній дар і шалена закоханість у акторство тримали його на сцені майже півстоліття.
  Микола Яковченко був військовозобов'язаним громадянином, тому восени 1939 р. став учасником радянсько-фінської війни. У період німецько-радянської війни 1941–1945 рр. – він учасник фронтових бригад, удостоєний нагороди, очевидець визволення Будапешту.
  Театр і його родина були евакуйовані до Семипалатинська. У 1944 р. разом із сім'єю повернувся до Києва. Чомусь ні про громадянську війну, ні про Другу Світову не надто любив згадувати серйозно. Щоправда, мріяв написати про це книгу, але не встиг.
  Микола Яковченко грав на сцені і знімався в кіно, особливо запам'ятався в ролях Прокопа Сірка, батька Проні, у фільмі "За двома зайцями", та Філімона Філімоновича Довгоносика, яка принесла йому визнання талановитого комедійного актора із фільму-спектаклю "В степах України". Також були цікаві ролі у відомих фільмах "Вечори на хуторі біля Диканьки", "Королева бензоколонки", "Максим Перепелиця" та ін. У 1966 р. в Чернігові та Седневі відбувалися зйомки епізодів фільму "Вій", у якому Яковченко зіграв одну з ролей. Його голос став також візитівкою гумористичної радіопередачі "Від суботи до суботи", в якій брала участь дочка Яковченка – Юнона.
  Сергій Параджанов бачив у ньому українського Чарлі Чапліна. У цій небезпідставній аналогії – всесвітнє визнання (на що він, безперечно, заслуговував), тоді як Микола Федорович Яковченко був на сцені особистістю неповторною, самобутньою.
  У 1943 р. він став заслуженим артистом, а 1970 р. Миколі Федоровичу було присвоєно звання народного артиста. За чотири роки Миколи Яковченка не стало. Він помер 11 вересня 1974 року під час операції з видалення апендициту. Останніми словами актора були: "Клоун іде на манеж". Похований у Києві на Байковому кладовищі.
  Ушануванням пам'яті М. Ф. Яковченка в Прилуках опікується громадська організація – культурний "Дім Миколи", що існує з 2002 року. Створено кафе "За двома зайцями", книгарню. У травні 2008 року до Дня народження актора на Театральній площі було відкрито пам'ятник сміхотворцю, а також створено мурал на одному з будинків. Є в місті й вулиця на честь Миколи Яковченка.

  Література:

  1. Білякова Л. Все життя Довгоносик мріяв зіграти Отелло : Микола Яковченко повернувся до рідного скверика біля театру / Л. Білякова // Україна і світ сьогодні. – 2000. – № 22 (черв.). – С. 14.
  2. Володимир Губа : "Спілкування з Миколою Федоровичем завжди викликало посмішку" / підгот. Ю. Сікалова // Прилуки. Фортеця. – 2010. – № 5 (верес.). – С.64-65.
  3. Горлач Л. Неперебутнє : невигадані історії з історії часів і доріг / Леонід Горлач. – Київ : АВІАЗ, 2017. – 292 с. : іл.
      С. 70–75 : М. Ф. Яковченко.
  4. Григоренко О. Миколин ярмарок / Орися Григоренко // Прилуки. Фортеця. – 2009. – № 3 (трав.). – С. 24–31.
  5. Дмитренко Н. Батько Проні Прокопівни і Максима Перепелиці М. Яковченко / Н. Дмитренко // Прилуки. Фортеця. – 2008. – № 1 (трав.). – С. 22–26 : іл.
  6. Жежера В. Микола Яковченко / Віталій Жежера. – Київ : Муз. Україна, 2011.– 240 с.: іл.
  7. Комаров О. В. Народний артист М. Яковченко : Спогади / О. Комаров // Кіно. Театр. – 2001. – № 1. – С. 16–17.
  8. Матяш І. Блазень із сумними очима : народний артист України М. Ф. Яковченко / І. Матяш // Вітряк. – Київ, 2008. – Вип. 5. – С. 161–169.
  9. Матяш І. По-справжньому народний актор Микола Яковченко / І. Матяш // Собори наших душ : Календар 2006. – Київ, 2006. – С. 411–414.
  8. Павлюченко І. Микола Яковченко / І. Павлюченко // Скарбниця. – 2002. – № 9 (верес.). – С. 6.
  10. Сміхотворець Микола Яковченко : Спогади, твори, докум. / авт.-упоряд. І. Матяш. – Київ, 2005. – 192 с.
  11. Шудря М. Театр корифея – сміхотворця [М. Ф. Яковченка] / М. Шудря // Вітряк. – Київ, 2008. – Вип. 5. – С.169–173.
  12. Яковченко і Прилуки // В двух словах. – 2007. – 3 трав. – С. 4.