Леонід Іванович Митькевич народився 29 травня 1896 року в селі Старий Білоус Чернігівського повіту в багатодітній родині священника. У 1906 р. Леонід Митькевич вступив до Чернігівського реального училища, де навчався досить успішно. Саме тут він отримав не тільки грунтовні знання, що згодом дозволило вступити до столичного вузу, але й серйозну художню підготовку, що потім дало змогу реалізувати його мистецькі здібності.
  Після закінчення чернігівського реального училища Л. Митькевичу у 1914 р. вступив на інженерно-будівельне відділення Петербурзької політехніки. У 1917 році перевівся на другий курс фізико-математичного факультету Київського університету св. Володимира. Проте через політичні й сімейні обставини змушений був переїхати до Чернігова. У 1919 році вступив до Інституту народної освіти, де навчався до 1923 року. Водночас працював завідувачем народної студії мистецтва. Потім викладав малювання у міських школах імені М. Коцюбинського та імені Т. Шевченка. У 1925–1930 рр. працював викладачем математики і механіки у профтехшколі, технікумах-індустріальному та шляхового будівництва.
  Ще у період навчання у Чернігівському реальному училищі Леонід Митькевич захопився живописом, адже навчав його талановитий викладач Микола Тарловський. Пізніше Леонід Митькевич залюбки брав участь у діяльності Асоціації художників Червоної України (АХЧУ). Був делегатом з'їзду цього об'єднання у Харкові та учасником першої виставки, організованої Чернігівською філією АХЧУ. Товаришував з національно свідомою молоддю Чернігова.
  Через проблеми з каральними органами у 1930 році виїхав на Урал разом з дружиною Лідією Олександрівною Буриновою. Проживав у Єкатеринбурзі. Викладав у місцевих технікумах. Певний час працював над оформленням Музею народознавства у Москві. У квітні 1935 року приїхав до Чернігова провідати родичів і був заарештований за звинуваченням у приналежності до терористичної організації. 28 квітня 1935 року Леоніда Митькевича перевезли до Київа.
  Л. І. Митькевича долучили до так "справи Зерова". Микола Костянтинович Зеров (1890–1937) – український поет, майстер сонетної форми, перекладач античної поезії, лідер "неокласиків", літературознавець, професор Київського інституту народної освіти. У 1926 році червневий пленум ЦК КП(б)У дав політичну оцінку "неокласикам". Це означало заборону літературної діяльності Миколи Зерова. У 1935 році його заарештували. У штучно створеній справі Зерова проходили Павло Филипович, Ананій Лебідь, Марко Вороний, Леонід Митькевич, Борис Пилипенко. Окрім Филиповича і Зерова, решта членів групи були чернігівцями. 4 лютого 1936 року Київський військовий трибунал остаточно звинуватив їх у контрреволюційній терористичній діяльності. Миколу Зерова, Павла Филиповича та Ананія Лебедя засуджено на десять років ув'язнення, Марка Вороного – на вісім років, Бориса Пилипенка і Леоніда Митькевича – на сім. Усіх відправили до Калерії, за маршрутом "Ведмежа Гора-Кем-Соловки".
  9 жовтня 1937 року "справа Зерова та ін." була переглянута особливою трійкою УНКВС Ленінградської області. Вирок – розстріл. Микола Зеров разом з багатьма іншими представниками української культури був розстріляний у селищі Сандармох 3 листопада 1937 року. З його так званої "групи" до реабілітації дожив один Леонід Іванович Митькевич. У таборах перебував 11 років і 3 місяці. Його звільнили у 1946 році хворим на сухоти та епілепсію. Повернувся до Чернігова у дім сестри. Деякий час працював викладачем математики у середній школі села Ковчин Куликівського району, потім у Черкаській області. У 1957 р. він вийшов на пенсію і переїхав до міста своєї юності – Чернігова. Справедливість щодо Л. Митькевича, хоча й частково, була відновлена ще під час "відлиги" – 23 січня 1958 р. його реабілітували.
  Під час війни батьківський будинок був спалений, майже всі його ранні художні твори згоріли. За сприяння Ірини Михайлівни Коцюбинської у 1963 році Леонід Іванович Митькевич отримав квартиру в Чернігові. У 1960-і роки він багато й успішно працює як художник. Так, на виставці "Радянські художники 20-30-рр." у Чернігові в 1969 р. експонувались 18 робіт Л. І. Митькевича. Писав переважно пейзажі та натюрморти у реалістичному стилі, а техніка виконання – акварель, гуаш, пастель, олія та ін. Частина художньої спадщини Леоніда Митькевича зберігається у Чернігівському обласному художньому музеї імені Г. Галагана, Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського.
  Глибоко інтелігентна людина, самобутній талановитий художник Л. Митькевич самотньо доживав віку в рідному місті (дружина та донька зреклися його відразу після арешту) й дуже неохоче, як зазначають люди, що були з ним знайомі в 1970-х роках, згадував своє трагічне минуле. Після тривалої хвороби Леонід Іванович Митькевич помер 27 липня 1972 року.

  Література

  1. Андрійчук Т. Леонід Митькевич: один із когорти митців "Розстріляного відродження" / Тамара Андрійчук // Реабілітовані історією : у 27 т. Чернігівська область. – Чернігів, 2012. – Кн. 4. – С. 212–217.
  2. Андрійчук Т. Митькевич Леонід : трагічна доля людини та художника / Тамара Андрійчук // Літературний Чернігів. – 2012. – № 4. – С. 96–107.
  3. Андрійчук Т. Чернігівець Леонід Митькевич – маловідомий представник "Розстріляного відродження" / Тамара Андрійчук // Шрагівські читання : зб. ст. і матеріалів. – Чернігів, 2012. – Вип. 2. – С. 179–184.
  4. Вчитель математики і живописець // Знаменні і пам'ятні дати Чернігівської області на 2021 рік. – Чернігів, 2020. – С. 57-60.