Марія Грінченко (Грінченкова, до шлюбу Гладиліна) народилася 13 червня 1863 року в місті Богодухові (тепер Харківської області) в купецькій сім'ї. Після закінчення земської прогімназії в 1881–1884 роках працювала у місцевій народній школі.
  У 1883 році, перебуваючи на літніх педагогічних курсах у Змієві, Марія познайомилася з сільським учителем, а в майбутньому – відомим письменником, громадським діячем, лексикографом Борисом Грінченком, і вже на початку 1884 року Борис та Марія побралися. Одруження перенесло Марію Миколаївну в інший духовний світ. Ідучи за чоловіком, вона починає писати вірші… Наприкінці 1884 року у Грінченків народилася дочка Настя.
  Протягом 1887–1893 років Борис Дмитрович та Марія Миколаївна працювали в однокласній школі села Олексіївка Катеринославської губернії. Школа була розташована на території власної економії Христини Алчевської, відомої свого часу педагогині й бібліографа, уродженки Борзни. Таємно, всупереч офіційним заборонам, Борис Грінченко навчав школярів української грамоти. Таку ж роботу проводила і Марія Миколаївна. Усі учні поділялися на дві групи. Більш здібним викладав Борис Дмитрович, рештою та новачками опікувалася Марія Миколаївна, а увечері проводила читання для дорослих.
  Як і інші педагоги східної частини України, Марія Грінченко (знана під псевдонімами Марія Загірня, М. Чайченко та ін.) друкувала свої збірки на Галичині, яка у другій половині XIX ст. стала центром розвитку української культури. Перший твір молодої письменниці був виданий у 1884 році львівською "Просвітою". У наступні роки львівська "Просвіта" друкувала нові твори Марії Грінченко освітянсько-виховного змісту: "Сократ – грецький учитель", "Хто з чого живе?" тощо.
  Розбіжності в освітянсько-культурних поглядах між Христиною Алчевською і подружжям Грінченків змусили останніх залишити Олексіївку й у 1894 році переїхати до Чернігова. Тут Борис Дмитрович отримав посаду діловода оціночної комісії Чернігівської губернської земської управи.
  Грінченки відігравали помітну роль у громадському житті міста. Вони брали активну участь у діяльності нелегальної Чернігівської Української громади. Разом з Борисом Дмитровичем Марія Миколаївна робила все, щоб допомагати діяльності Чернігівської громадської бібліотеки, започаткованої 1877 року зусиллями Петра Червинського, Іллі Шрага, Олександра Тищинського, подружжя Русових та ін. Безпосередньо освітянською діяльністю Марія Грінченко вже не займалася, вона захопилася культурно-громадською роботою. Взялася до впорядкування музею старожитностей Василя Тарновського і його бібліотеки, складала каталог її фондів. Слід зазначити, що все це робилося безкоштовно. Чернігівська земська управа, зважаючи на копітку і вкрай потрібну справу, якою займалася Марія Миколаївна, запропонувала їй стати завідувачкою музею. Але місцевий губернатор не дав на це згоди.
  Чернігівський період життя виявився для Грінченків плідним і в літературній справі, і у видавничій. В умовах фактичної заборони української книжки, обходячи цензуру та неймовірними зусиллями домагаючись мети, Борис Грінченко видав цілу низку українськомовних книжок для просвіти земляків. Ця нелегка праця була розпочата ще на Слобожанщині, але найактивніше видавничу діяльність Грінченки провадили в Чернігові. Завдяки наполегливій праці Марії Миколаївни й Бориса Дмитровича 50 назв книжок українською мовою загальним тиражем 200 тисяч екземплярів дійшли до народу.
  З 1902 року сім'я Грінченків оселилася в Києві. Марія Миколаївна допомагала чоловікові працювати над великообсяговим "Словарем української мови", виконувала майже всю технічну роботу.
  Після 1905 року українська періодична преса нарешті здобула право на життя. Марія Грінченко почала активно співпрацювати з першою українською щоденною політичною, економічною і літературною газетою "Громадська думка", працювала секретарем у журналі "Нова громада", брала участь у створенні та діяльності культурно-освітнього товариства "Просвіта" у Києві, зокрема її видавничої комісії.
  Починаючи з 1908 року на сім'ю Грінченків одне за одним звалюються нещастя. Помирає одна-єдина дочка – 23-річна Настя. Через чотири місяці ховають її маленького сина Володимира – єдиного онука Грінченків. А навесні 1910 року, не витримавши втрат, помер Борис Дмитрович. Марія Миколаївна залишилася сама. До кінця своїх днів вона займалася популяризацією творів чоловіка, збереженням пам'яті про нього. Марія Грінченко залишила цікаву спадщину і як бібліограф. Увесь її творчий доробок зберігається в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського.
  У 1920-ті роки з самого початку заснування історико-філологічного відділу Української академії наук Марію Миколаївну обирають членом-редактором Комісії словника української живої мови. Тут вона працює до останніх днів свого життя.
  Померла Марія Грінченко 15 липня 1928 року. Її поховали на Байковому кладовищі Києва поряд із чоловіком, дочкою та онуком.
 

  ЛІТЕРАТУРА

  1. Копиленко Н. Б. Освітянський подвиг Марії Грінченко / Н. Б. Копиленко // Рідна школа. – 1994. – № 9. – С. 2–6.
  2. Позняк Т. М. Марія Грінченко / Т. М. Позняк, Д. В. Позняк // Жінки Чернігівщини: історія і сучасність : матеріали обл. наук.-практ. конф., Чернігів, лютий 1997 р. – Чернігів, 1998. – С. 88–91.
  3. Русова С. Ф. Визначні наші жінки / С. Ф. Русова // Неопалима купина. – 1995. – № 1/2. – С. 65–80.
  С. 75–78 : Життя у праці. Марія Грінченкова.
  4. Студьонова Л. Грінченкова сім'я / Л. Студьонова // Чернігівські відомості. – 1996. – № 9 (берез.). – С. 5.