У невеличкому будиночку неподалік річки Десни в містечку Остер у сім'ї вчителя Іллі Коваля 16 липня 1921 року народився син Анатолій. Його батька згадують як талановитого вчителя біології і ботаніки, який прищепив любов до рідного краю та України не одному поколінню острян. Отже, і своєму синові Ілля Іванович зумів передати любов до рідної землі. Не менший вплив на майбутнього письменника мала і мати, яка дуже гарно співала українських пісень. Із них Анатолій дізнався про душу українського народу і його історію.
  Наставниками та вчителями майбутнього письменника були відомий науковець, товариш батька, уродженець Козельця Анатолій Розанов і визначний діяч з дослідження історії української літератури, професор Петро Волинський.
  Анатолій Коваль навчався дуже гарно та старанно і вже у шкільні роки почав писати свої перші вірші й оповідання, які друкувалися в чернігівській обласній газеті. Значний вплив на його творчість мала поезія Максима Рильського.
  У 1939 році Анатолій закінчив школу і спробував вступити до інституту, але невдало. Розпочалася Друга світова війна, і молодого хлопця було мобілізовано. Два роки юнак брав участь у бойових діях. Нагороджений медалями. У 1943 році у був тяжко поранений і контужений, того ж року комісований як інвалід війни.
  У 1945 році Анатолій став студентом філологічного відділення Київського університету ім. Тараса Шевченка, який закінчив у 1950-му. Студентські роки виявилися важкими та голодними. Навчатися було важко – давалася взнаки контузія, але поклик приєднатися до літератури виявився сильнішим за обставини. У студентські роки Анатолій Коваль написав оповідання про відбудову Києва, за яке отримав студентську премію. Після закінчення університету працював референтом у голови Комітету культурно-освітніх установ УРСР. Саме цей комітет, який очолював І. Сіренко, відіграв роль у відбудові соціально-культурної сфери як на Чернігівщині, так і у всій Україні.
  У своїй творчості Анатолій Коваль не обходив проблем війни та миру, які були актуальні в часи початку "холодної війни". Літературне визнання в 1951 році отримало оповідання "Дід Іван Панасюк за мир", надруковане в альманаху "Дружба народів". У 1954 році за оповідання "Син" письменник отримав першу нагороду – премію журналу "Дніпро".
  Наприкінці 50-х років Анатолій Ілліч починає перекладати українською мовою окремі твори зарубіжних письменників. З розвитком кіномистецтва пише сценарій до фільму "Дорогою до батьків". Твори Анатолія Коваля отримували схвальні відгуки від Павла Тичини, Максима Рильського, Павла Загребельного та Василя Нефеліна (Нагорського), який на той час учителював на Чернігівщині в Острі.
  Писав Анатолій Ілліч про взаємини батьків і дітей, конфлікт добра і зла, буденність і мрії, кохання і зраду. Оспівував у своїх творах красу Десни та Полісся. А найбільшим творчим здобутком письменника стали його романи "Любов кличе", "Дипломанти" й повість "Хрещений кров'ю батьків".
  Уся літературна творчість Анатолія Коваля проходила у перервах між лікуванням у госпіталях. Тільки дружина та бойовий побратим – професор ботаніки К. Веремієнко – знали, в яких неймовірних муках і стражданнях народжувалися його твори. З 1958 року письменник переніс вісім тяжких операцій, які давали ускладнення.
  Анатолій Ілліч працював у Державному видавництві художньої літератури (тепер "Дніпро") на посадах завідувача редакції, заступника головного редактора. Був членом Спілки письменників України. За розвиток української культури відзначений грамотою Міністерства культури УРСР та грамотою Президії Спілки письменників України.
  У творчих задумах Анатолія Коваля було написання другої частини роману "Дипломанти", про що його просили багато письменників. А ще Анатолій Ілліч мріяв видати свої спогади про зустріч з академіком, відомим письменником Максимом Рильським.
  Тяжка хвороба завадила планам і задумам. Анатолій Коваль помер у Києві 16 грудня 1974 року, залишивши дружину та сина. Друзі письменника в 1981 році у видавництві "Дніпро" видали збірку його найкращих творів до 60-річчя від дня народження. Адже Анатолій Ілліч писав завжди не кон'юнктурно, а лише те, про що знав, що пережив, осмислив. Писав з покликом і любов'ю до людей – тих, хто живе за покликом власного серця та совісті.

  Література

  1. Хитрук В. О. Коваль Анатолій Ілліч (16.07.1921 – 16.12.1974) / В. О. Хитрук // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2013 – Т. 13. – С. 462.
  2. Жадько В. У пам'яті Києва / В. Жадько. – Київ : Фенікс, 2007. – 478 с. : іл.
      С. 261 : Анатолій Ілліч Коваль.
  3. Лавренчук П. Покликання та любов Анатолія Коваля : до 80-річчя з дня народження / Петро Лавренчук // Новини Придесення. – 2001. – № 69/70 (1 верес.). – С. 4.