Лесь Мазур, чиє ім'я увійшло в історію Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка (нині – імені Софії та Олександра Русових), був не просто керівником, а справжнім ентузіастом бібліотечної справи, журналістом і краєзнавцем. Його життя, сповнене випробувань та звершень, свідчить про глибоку відданість Україні і її культурній спадщині.
  Лесь Іванович народився 30 липня 1925 року в селі Насташка Рокитнянського району на Київщині (за іншими даними – в селі Романівка Житомирської області). Зростав на Житомирщині. Його юність трагічно обірвалася з початком німецько-радянської війни. До цього Лесь Мазур устиг закінчити 9 класів середньої школи, але з приходом окупації життя юнака круто змінилося. Лесь брав участь у місцевому підпіллі, відчайдушно борючись проти нацистського режиму. Якось під час розклеювання листівок його схопили, а потім вивезли до Німеччини. У 1943–1945 роках довелося юнакові пережити жахіття нацистських концтаборів, тяжку долю остарбайтера. Після визволення, незважаючи на важкі випробування, він знайшов у собі сили закінчити середню школу, а пізніше, в 1952 році, – факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.
  Лесь Мазур працював у районних газетах у Житомирській області. У 1963–1977 роках він – власний кореспондент республіканської газети "Сільські вісті" по Чернігівській області. Цей період дозволив журналістові глибоко зануритися в життя регіону, вивчити його історію, традиції, проблеми. Лесь Іванович став автором численних публікацій, присвячених як історичному минулому Чернігівщини, так і сучасному розвитку сільського господарства. Журналістська діяльність Леся Мазура була тісно пов'язана з краєзнавством, адже він завжди прагнув донести до читачів багатство і неповторність Придеснянського краю.
  У 1973 році з-під пера Леся Мазура вийшла зворушлива документальна повість "Кавуни – рід хліборобський". Ця глибока праця присвячена славній династії агрономів, яка веде початок від потомственного хлібороба Михайла Корнійовича Кавуна, що став її шанованим зачинателем. Книга, без сумніву, яскраво висвітлює невтомну працю цих трударів, відданість землі та безцінний внесок у розвиток сільського господарства.
  Стан здоров'я Леся Івановича погіршився – далися взнаки роки тяжкої праці остарбайтера. Потрібно було шукати іншу роботу. У 1978 році Лесь Мазур очолив Чернігівську державну обласну універсальну наукову бібліотеку імені В. Г. Короленка. На посаді директора він працював з 23 лютого 1978 до 1 серпня 1985 року. Це був період, коли бібліотеки виконували важливу функцію не лише як сховища книг, а й як культурні та освітні центри. Лесь Іванович, розуміючи значення книги та інформації для розвитку суспільства, докладав значних зусиль для розширення фондів бібліотеки, покращення її роботи, впровадження нових форм обслуговування читачів.
  За керівництва Леся Мазура закінчено централізацію мережі бібліотек системи Міністерства культури. Розроблено і затверджено новий "Статут Чернігівської державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка", "Перспективний план розвитку бібліотеки ім. В. Г. Короленка на 1981–1985 рр.", "Перспективний план впровадження ББК в практику роботи масових бібліотек Чернігівської області на 1981–1985 рр." тощо.
  Його керівництво було відзначене прагненням до систематизації та популяризації знань, зокрема з історії і культури Чернігівщини. Краєзнавчі інтереси Леся Івановича, набуті за роки журналістської діяльності, були реалізовані у бібліотечній справі, що сприяло поповненню краєзнавчого фонду та організації тематичних заходів.
  Лесь Мазур був членом Спілки журналістів України. Нагороджений орденом "Знак пошани".
  Останні місяці свого життя Лесь Іванович був майже прикутий до ліжка. Друзі, знайомі, шанувальники його таланту не докучали відвідинами, бо вони погіршували стан здоров'я хворого. Вірилося: краще стане, побачимось, іще встигнемо поспілкуватися. Та віра виявилася марною…
  Лесь Мазур пішов із життя 11 квітня 1995 року, залишивши по собі значний внесок у розвиток бібліотечної справи та краєзнавства Чернігівщини. Його пам'ять шанують як у професійному середовищі, так і серед тих, хто користується плодами праці Леся Івановича – унікальними фондами Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки. Його життєвий шлях – яскравий приклад відданого служіння справі, любові до рідної землі та непереборного прагнення до знань.

  Літерарура

  1. Землянська С. В. Матеріали остарбайтерів у зібранні Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського / Світлана Землянська // Війна. Окупація. Пам'ять. Примусові робітники з України в окупованій Європі. – Київ, 2012. – С. 191–199.
  С. 194–196 : Л. І. Мазур.
  2. Олійник О. Слово прощання / Олександр Олійник // Сіверщина. – 1995. – 22 квіт. – С. 6.
  3. Реп'ях С. Незабутній Лесь Іванович / Станіслав Реп'ях // Чернігівський вісник. – 1995. – № 31 (4 серп.). – С. 3.