В'ячеслав Радченко – український господарський діяч, чий життєвий шлях, сповнений випробувань та звершень, нерозривно пов'язаний зі становленням Чернігова як промислового й культурного центру.
  Народився В'ячеслав Якович 28 вересня 1913 року в Шостці Глухівського повіту тодішньої Чернігівської губернії (нині Сумська область) у сім'ї службовця. Юні роки В'ячеслава припали на період радянської індустріалізації. Після закінчення Шосткинського хіміко-технологічного технікуму, де В'ячеслав Радченко здобув спеціальність техніка-механіка, з січня 1934 до липня 1941 року він працював техніком-конструктором на Клинському заводі хімічного волокна ("Клинволокно"), з перервою на службу в армії (листопад 1936 – листопад 1938 р.).
  З початком Другої світової війни В'ячеслав Радченко долучився до війська. Воював на Західному, Кримському, Північно-Кавказькому, 1-му Прибалтійському та 3-му Білоруському фронтах. За відвагу та мужність був нагороджений державними орденами й медалями.
  Демобілізувався в 1946 році у званні майора артилерійської служби і повернувся у Клин, на завод хімічного волокна, де працював на різних напрямах хімічного виробництва.
  З 1956 року і до кінця свого земного шляху В'ячеслав Радченко був тісно пов'язаний з Черніговом. Саме в 1956-му В'ячеслава Яковича призначають директором промислового гіганта – Чернігівського заводу синтетичного волокна (з 1966 року – комбінат синтетичних волокон, з 1969-го – комбінат хімічного волокна, будівництво якого тоді тільки розпочалося в місті). Фактично, В'ячеслав Радченко заклав першу цеглину на промисловому майданчику "Чернігівське підприємство "Хімволокно".
  З його ім'ям пов'язане і будівництво, і становлення підприємства. Уже в 1959 році під керівництвом В'ячеслава Яковича завод виробив першу партію чернігівського капрону. Надалі підприємство успішно розвивалося і в 1964–1965 роках вийшло на повну потужність виробництва, створивши 8 тисяч робочих місць. Також тут була вироблена перша в країні партія анідного волокна. "Хімволокно" стало одним із містоутворювальних підприємств, даючи відчутний поштовх для розвитку Чернігова.
  За ініціативи директора проклали автомобільну дорогу до підприємства, збудували п'ять дитячих садочків та літній табір для дітей працівників "Хімволокна", ввели в експлуатацію житлові корпуси (як гуртожитки, так і повноцінні житлові квартали), створивши міцну соціальну базу. У підприємства також з'явилися свій санаторій-профілакторій і водна база на Десні. За спогадами ветерана "Хімволокна" Юрія Макея, В'ячеслав Радченко чинив опір ідеї тодішнього міського керівництва збудувати стадіон навпроти історичних пам'яток чернігівського Валу, зумівши переконати чиновників перенести будівництво, завдяки чому сьогодні біля Валу розташована багатоквартирна житлова забудова – так званий квартал № 17.
  Як людина, котра мислила стратегічно, В'ячеслав Радченко опікувався і покращенням транспортного сполучення у місті, яке швидко зростало. Хоча спочатку вели розмови про утворення трамвайного сполучення, він зміг переконати київських чиновників запровадити в Чернігові більш модерний на той час вид транспорту – тролейбуси. У 1964 році до міста приїхали перші шість тролейбусів, перероблених зі львівських автобусів, і було відкрито рух трьома маршрутами, що сполучали центр міста з вокзалом, заводом синтетичних волокон та камвольно-суконним комбінатом, відкривши нову сторінку в історії громадського транспорту Чернігова.
  З появою підприємства постало питання про надання його працівникам медичних послуг. Планували навіть будівництво окремої лікарні для "Хімволокна", проте виявилося, що великого медичного закладу потребує взагалі все місто. Тому за ініціативи В'ячеслава Яковича коштом "Хімволокна" в Чернігові звели першу чергу обласної лікарні. За спогадами ветеранів, директор долучився і до будівництва очисних споруд, а також до утворення поблизу "Хімволокна" пожежної водойми – озера, де у вільний час могли відпочивати працівники підприємства та всі охочі чернігівці.
  Невгамовний ініціативний керівник приділяв велику увагу також і підготовці інженерних кадрів для підприємства. Тому саме з подачі В'ячеслава Радченка 1959 року в Чернігові запрацювала філія Київського політехнічного інституту, яка пізніше переросла в окремий виш, сьогодні відомий як Національний університет "Чернігівська політехніка".
  У Чернігові тривалий час не було закладу, який би повноцінно задовольняв культурно-творчі потреби жителів. Тому В'ячеслав Якович узявся за вирішення цього завдання, хоча воно виявилося одним із найважчих через заборону партійного керівництва витрачати вільні кошти на будівництво об'єктів культурного призначення. Проте наполегливий директор "Хімволокна" не спасував перед цією перешкодою. У 1965 році він домігся особистого прийому в очільника Ради Міністрів Олексія Косигіна та переконав його дати добро на будівництво великого сучасного культурного закладу в Чернігові. Будівництво Палацу культури хіміків на 800 місць розпочалося 1966 року і тривало до 1970-го, коли відбулося його урочисте відкриття. Крім концертної діяльності Палац хіміків опікувався організацією дозвілля дітей і молоді.
  Такий напружений ритм життя наклав відбиток на здоров'я В'ячеслава Радченка. У 1969 році директор "Хімволокна" пережив інфаркт, після якого був змушений раніше терміну вийти на пенсію. Однак досвід і знання В'ячеслава Яковича залишалися затребуваними: з червня 1971 до січня 1972 року він обіймав посаду радника директора Чернігівського виробничого об'єднання "Хімволокно".
  За своє життя В'ячеслав Радченко здобув чимало нагород: бойові ордени й медалі – в роки Другої світової війни, а успішна трудова діяльність відзначена орденами, золотою та срібною медалями ВДНГ й Державною премією.
  В'ячеслава Яковича не стало в 1984 році. Утім, пам'ять про цю непересічну особистість, людину-титана, яка зробила для розвитку Чернігова дуже багато важливих справ, лишилася не тільки серед ветеранів "Хімволокна". На честь В'ячеслава Радченка у 2003 році на будинку колишнього заводоуправління чернігівського "Хімволокна" встановили меморіальну дошку. На рівні міста кілька років тому ухвалили рішення присвоїти колишньому Палацу культури хіміків (нині це Чернігівський міський палац культури) ім'я його засновника. У 2016 році колишню вулицю Комінтерну перейменували на честь В'ячеслава Радченка, увічнивши пам'ять про видатного діяча.

  Література
  1. В'ячеслав Якович Радченко : Некролог // Деснянська правда. – 1984. – № 198 (16 жовт.). – С. 4.
  2. Радченко В. Чернігівський капрон / В'ячеслав Радченко // Наука і життя. – 1960. – № 8. – С. 21–24.

  * * *
  3. Подвербний А. В'ячеслав Радченко будував "Хімволокно" та розвивав соціальну інфраструктуру в Чернігові / Андрій Подвербний // Сім днів. – 2024. – 13 черв. (№ 24). – С. 12 : фот.
  4. Савченко В. Перший Директор капронового у спогадах колег-ветеранів та фотоілюстраціях / Савченко В. // Деснянська правда. – 2003. – № 112 (27 верес.). – С. 3.
  5. Скоробагата О. В'ячеслав Радченко малював портрет сучасного Чернігова / Скоробагата Олеся // Чернігівські відомості. – 2010. – № 39 (29 верес.). – С. 19.
  6. Чернігівці – лауреати державних премій / Голов. упр. культури, туризму і охорони культур. спадщини Черніг. облдержадмін., Черніг. іст. музей ім. В. В. Тарновського ; [редкол.: С. Л. Лаєвський, Л. П. Линюк (відп. ред.), С. М. Лихачева]. – Чернігів : ЦНТЕІ, 2009. – С. 269–271.