Чернігівщина багата своєю історією. Ми маємо знаменитих земляків серед військових і у наукових колах, серед лікарів та діячів культури. От і родина ніжинських Богомольців відома не тільки на Чернігівщині, а й за її межами.
  Українська актриса, історик українського театру Наталія Богомолець-Лазурська народилася 9 листопада 1880 року в селі Лихачів Козелецького повіту Чернігівської губернії (нині – Ніжинського району Чернігівської області) у дворянській сім'ї жителя Ніжина – колезького реєстратора Михайла Богомольця. Мати – Юлія Ісаківна – донька дворянина, майора І. М. Мироненка з Лихачева.
  Сім'я Богомольців часто переїжджала – спочатку до Могильова, потім до Кишинева, де Михайло Михайлович працював керівником акцизними зборами Бессарабської губернії. У 1894–1898 роках Наталія навчалася в кишинівській гімназії.
  На початку ХХ ст. Наталія Лазурська разом із батьками переїхала в Одесу, де впродовж 1906–1910 років навчалася на історико-філологічному факультеті Одеських вищих жіночих курсів, брала участь у роботі історико-літературного гуртка.
  Наталія Богомолець з дитинства марила театром, мріяла про акторську кар'єру. Спогади й листи Наталії Михайлівни яскраво свідчать про те, що побут її родини наприкінці ХІХ ст. був просякнутий любов'ю до української культури, а особливо театру. Близьким другом родини Богомольців була їхня землячка Марія Заньковецька.
  Ще у 1890-ті роки, незважаючи на різницю у віці, Наталія стала улюбленою подругою Марії Костянтинівни, багато з нею листувалася (зберегла майже 200 листів зі спілкування з великою актрисою). У 1894 році Наталія вперше побачила Заньковецьку на сцені й була вражена грою Марії Костянтинівни.
  В Одесі у сім'ї Богомольців часто бував і Марко Кропивницький, який прихильно поставився до захопленої українським театром та мрією про акторську кар'єру Наталії. Пізніше вона зустрічалася з Марком Кропивницьким у Харкові, Полтаві і востаннє – в Одесі в 1910 році. Також Наталія Михайлівна спілкувалася з М. Садовським, О. Сусловим, П. Карпенком та О. Саксаганським.
  Саме в Одесі Наталія Богомолець почала грати у трупі Садовського, репетиції з нею проводила особисто Марія Заньковецька. Наталія Михайлівна декілька разів грала на сцені у складі трупи, використовуючи сценічний псевдонім "Лихачівська" (зіграла роль Дарини у п'єсі "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці", Марусі у п'єсі "Лимерівна", Катерини у п'єсі "Не так сталось, як гадалось"). Надзвичайно вродлива та активна у спілкуванні, Наталія мала успіх на сцені.
  Після смерті батька в 1907 році Наталія з матір'ю оселилися на квартирі його брата – лікаря Олександра Богомольця.
  Наталія Богомолець мала активну життєву позицію, була учасницею бібліографічного товариства при Новоросійському університеті, цікавилася педагогічною літературою. Знала французьку мову, читала в оригіналі твори французьких авторів. Виступала з доповідями на засіданнях бібліографічного товариства, секретарем якого був її майбутній чоловік – професор Володимир Лазурський (1869–1947). До цього Володимир Федорович працював на Одеських вищих жіночих курсах, де навчалася Наталія Михайлівна, активно популяризував українську літературу й театр.
  Володимир Лазурський часто гостював у родини Богомольців. У 1908 році Наталія і Володимир одружилися. Вінчання відбулося в Козельці.
  Після одруження Лазурські активно популяризують українську мову й театр в Одесі, входять разом до місцевого відділення "Просвіти".
  На шпальтах одеських газет до 1917 року з'явилася низка статей Володимира і Наталії Лазурських про Марію Заньковецьку та український театр загалом. Особливо багато на цю тему (приблизно 30 статей), зокрема біографічні нариси про діячів українського театру, опублікувала Наталія Михайлівна в "Одесском листке", під псевдонімом "Невидимка". Вона не лише оспівувала талант українських акторів, але й докоряла українцям за інертність у відстоюванні інтересів рідної культури.
  Лазурські часто жили в Козельці, в будиночку, який колись подарували батькам Наталії. Так, під час Першої світової війни Наталія Михайлівна разом із дітьми проживала у Козельці, де була сестрою милосердя, шила білизну пораненим солдатам для госпіталю. Наталія і Володимир Лазурські разом з іншими ентузіастами організували й підтримували театр у Козельці. Приїжджала до них і знаменита Марія Заньковецька.
  У 1917–1918 роках родина Лазурських багато працює в літературному і театральному жанрах. Найпомітнішим кроком стала їхня ініціатива створення в Одесі 30 листопада 1917 року "Украинского художественного общества им. М. Заньковецкой". Статут товариства затвердили лише 20 березня наступного року.
  Основною роботою товариства були публічні виступи. Першим організували вечір на честь ювілярки Заньковецької, потім – до річниці Тараса Шевченка. У травні 1918 року провели вечір поезії Олександра Олеся та ставили народні українські спектаклі в селі Сичавка за 30 верст від Одеси.
  У вересні 1918 року Наталія Лазурська влаштувалася викладачкою української мови до Одеського жіночого інституту. У заяві вона писала, що закінчила курси українознавства і як уродженка Чернігівської губернії володіє українською мовою та загальною філологічною підготовкою.
  Восени 1918 року з ініціативи Лазурських була створена "Українська театральна студія", директором якої обрали Володимира Лазурського. Наталія Лазурська була студенткою цієї студії і отримала офіційний диплом про театральну освіту (1921). В одному з листів до Марії Заньковецької Володимир Федорович писав, що дружину повністю поглинула робота в театральній студії.
  У 1921 році на основі студії створили театральний інститут ім. М. Кропивницького. У спогадах Володимир Лазурський називав цілу низку імен акторів, які ставили нові спектаклі, в тому числі і дружину – Наталію Лазурську.
  Непросто було вижити Лазурським у 1930-ті роки під час репресій. Чиновницьке минуле батьків Наталії могло у будь-який час зіграти фатальну роль у їхній долі. Минуле її брата тим більше могло стати причиною переслідувань сім'ї. Під час революції 1917 року Вадим Богомолець проявив себе як проукраїнськи налаштований офіцер. Іще раніше він входив до конспіративного гуртка "Кобзар" у Севастополі. При Центральній Раді як юрисконсультант брав участь у створенні українського військово-морського міністерства – Генерального секретаріату у морських справах.
  Перебуваючи у складі Секретаріату, Вадим Богомолець розробляв "Временный закон о флоте Украинской Народной Республики", який був затверджений Центральною Радою. За цим законом увесь флот, як військовий, так і торговий, на Чорному морі оголошувався флотом УНР. (На початку 1990 року, коли Україна і Росія ділили Чорноморський флот СРСР, Київ спирався на вищезазначений закон).
  За влади гетьмана Павла Скоропадського Вадим Богомолець служив головним військово-морським прокурором, очолював Головне військово-морське управління при морському міністерстві у Києві, військово-морський суд Української держави.
  Для радянських репресивних органів ця інформація могла бути використана як така, що компрометує сім'ю Лазурських.
  Після смерті чоловіка в 1947 році Наталія Михайлівна переїхала до сина в Київ, але щороку навідувалася до Одеси.
  Незважаючи на поважний вік, життя Наталії Лазурської аж ніяк не нагадувало доживання: вона написала спогади про зустріч із Марком Кропивницьким, брала участь у журі Київського міського огляду народної самодіяльності, після чого, за її словами, "була у захваті від таланту нашого народу".
  Головним внеском Наталії Лазурської в історичну біографістику став нарис життя та творчості Марії Заньковецької, який, попри лаконічність, вважається найбільш достовірним, адже був схвалений самою актрисою.
  В очікуванні відгуків на свої спогади Наталія Михайлівна померла в 1958 році. Похована вона на Байковому кладовищі у Києві. Книга спогадів про Марію Заньковецьку вийшла друком у 1961 році.

  Література

  1. Богомолець-Лазурська Н. М. Життя Марії Заньковецької / Наталія Богомолець-Лазурська. – Київ : Держвидав УРСР, 1961. – 68 с.
  2. Лазурська Н. З моїх зустрічей / Наталія Лазурська // Спогади про Марка Кропивницького : збірник. – Київ, 1990. – С. 133–136.
  3. Онищенко Н. Ніжинські Богомольці / Надія Онищенко // Ніжинська старовина. – Ніжин, 2006. – Вип. 2 (5). – С. 176–179 : фот.
  4. Шевела М. Відома "Невидимка" з Лихачева – Наталія Лазурська / Микола Шевела // Літературний Чернігів. – 2018. – № 1. – С. 146–151 : фот.