Віктор Григорович Дроботько – видатний український мікробіолог – організатор науки, який поєднав практичний досвід лікаря із глибинними науковими дослідженнями й активно вплинув на розвиток наукових установ в Україні. Його життєвий шлях – від сільського медика до академіка – демонструє силу науки й енергію особистості.
  У низинній місцевості на півдні Чернігівщини, де вже досить повноводний Удай робить крутий вигин навколо Лисої гори, серед солов'їних гаїв, духмяних лук і очеретяних заплав зачаїлося, мов чекаючи кращих часів, старовинне козацьке село Дігтярі Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині – Прилуцький район Чернігівської області) з маєтком Софії Ґалаґан та ремісничими майстернями. У добротній хаті, яка ще й зараз височить у центрі села навпроти школи, восени, 23 листопада 1885 року в родині сільського фельдшера Григорія Дроботька з'явився сіроокий хлопчик з гарненьким кучерявим волоссям, якого назвали Віктором. Хлопчик зростав кмітливим і особливо уважним до домашніх тварин, що наповнювали не такий уже й багатий двір його працелюбного батька, який ще молодим у 1894 році помер від виразки шлунку. Віктор закінчив церковноприходську школу і у 1896 році земство направило його на свою стипендію до Прилуцької гімназії, яку він закінчив у 1905 р.
  Маючи великий потяг до медичної справи, того самого року Віктор Дроботько вступає на медичний факультет Київського університету. Та не довелось юнакові тоді втілити свою мрію – стати лікарем. Він захопився хвилею революційних подій 1905–1907 років, за що був звільнений з університету та засуджений на півроку до буцегарні м. Прилук. Після відбування покарання його на 2 роки відправили під нагляд поліції в рідне село Дігтярі. У 1908 році він вдруге вступає до Київського університету, який успішно закінчує в 1913 році.
  Ще будучи студентом, Віктор Дроботько виявив цікавість до наукової роботи і у 1912 році в лабораторії відомого професора А. Д. Павловського виконав своє перше дослідження на тему: "К вопросу о патогенезе артериосклероза", удостоєне золотої медалі, премії ім. М. І. Пирогова та опублікуване в "Университетских известиях". У цій роботі вперше автором було розкрито роль бактеріальних токсинів у патології кровоносних судин. Згодом А. Д. Павловський високо оцінив перший науковий здобуток молодого студента і написав у газеті "Киевская мысль", що ця публікація є серйозною науковою працею завдяки її оригінальності та ретельності проведених біологічних спостережень і гістологічних досліджень.
  Молодий лікар Віктор Дроботько працював земським лікарем у селі Бобрик Роменського повіту Полтавської губернії, а потім ординатором, завідувачем діагностичної лабораторії Роменської міської лікарні та санітарно-гігієнічної лабораторії на Сумщині і продовжував займатися науковими пошуками, що й стали фундаментом подальшої кар'єри.
  Після переїзду до Києва у 1925 році учений працював у Санітарно-бактеріологічному інституті, відбував наукову школу і поступово піднімався до керівних посад. Із 1931 року – в Інституті мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного, де створив відділ медичної мікробіології, а з 1944 по 1962 рік очолював інститут.
  В. Г. Дроботько відіграв значну роль у розвитку мікробіології в Україні. Його роботи по бактеріофагах, антибіотиках, мікобактеріях, бактеріології питань туберкульозу мали прикладне значення. Його інтерес до природних антибіотиків (з вищих рослин) показує, що він був синтезатором фундаментальної та прикладної науки. Під його керівництвом створено препарати "іманін" і "новоіманін". Він – автор понад сотні наукових праць, семи монографій.
  В. Г. Дроботько виховав покоління українських мікробіологів і зробив вагомий внесок у розвиток медичної науки в Україні. Керівництво товариством епідеміологів, редагування журналу, участь у створенні наукових шкіл – усе це свідчить, що він був не тільки дослідником, а й організатором науки в Україні.
  Коріння сутності Віктора Дроботька як ученого, громадянина, врешті-решт, людини сховане, очевидно, досить глибоко, на його рідній землі. У повсякденному житті він видавався мовчазною і небалакучою людиною. Віктор Григорович мало розповідав про своє життя, а жвавішав лише тоді, коли йшлося про справи чи турботи іншого, віддавав усе своє велике серце і невгамовну енергію ближньому. Проте з розповідей його доньки Світлани Вікторівни Афонської (Дроботько) випливає, що Віктор Григорович мав багате, наповнене вщерть цікавими справами та інтересами особисте життя. Його душа і розум бажали осягнути все, що його оточувало, – від великого й вічного до найменших дрібниць. Ще в гімназії Віктора Григоровича надзвичайно цікавила драматургія, сценічне мистецтво. А ще, мабуть, мало кому відомо, що Віктор Дроботько вів щоденник, записував народні пісні, сам писав вірші та балади, які, на жаль, через його відому скромність не спромігся опублікувати.
  Можна гадати, що художні смаки йому прищепила мати, яка мала відповідну освіту і працювала в Дігтярях на фабриці художніх виробів (у той час – школі майстрів) начальником цеху. Там же працювала і сестра Віктора Григоровича – Олена, яка також мала великі успіхи у прикладному мистецтві.
  Незважаючи на неймовірну зайнятість, В. Г. Дроботько водночас залишався звичайною людиною з його домашніми турботами, захопленнями, цікавістю до всього красивого, вічного. Можливо, не всім була відома його велика любов до музики, поезії. Однак про одне з його захоплень, мабуть, знали усі. Це – риболовля! Будучи пристрасним рибалкою, Віктор Григорович з друзями часто виїжджав на Дніпро в село Плюти, що під Києвом, де була його дача, рідше – у село Дігтярі, де він народився і провів свої молоді роки. Згадувались, очевидно, дитинство, юнацькі роки, мальовничі болотисті річки Удай та Лисогір, в які він був до нестями закоханий. У ці хвилини він міг би сказати:
  Удаю мій, твої густі заплави
  І в солов'їнім щебеті гаї!
  До вас я лину знов… Не для забави –
  Синівська кров нуртує у мені…
  За видатні заслуги перед вітчизняною наукою доктор біологічних наук (1936 р.), академік АН УРСР (1948 р.) Віктор Григорович Дроботько був удостоєний високих державних нагород, здобув звання заслуженого діяча науки УРСР, а також став лауреатом премії ім. Д. К. Заболотного АН УРСР (посмертно, 1968 р.).
  Віктор Григорович Дроботько помер 10 вересня 1966 року у м. Києві, де прожив останні десятиліття свого життя. Його смерть стала великою втратою для української науки – пішов із життя учений, котрий заклав основи сучасної вітчизняної мікробіології і вірусології. Колеги згадували, що Віктор Григорович до останніх днів зберігав ясність думки, працював над рукописами й консультував молодих науковців.
  Похований учений на Байковому кладовищі в Києві – одному з найшанованіших некрополів України, де спочивають видатні діячі культури, науки й громадського життя. Його могила розташована серед ділянки наукової еліти того часу, і на надгробку викарбовано прості, але промовисті слова: "Академік Віктор Григорович Дроботько. Служив науці й людям".
 

  ЛІТЕРАТУРА

  1. Воронцовська І. Дроботько Віктор Григорович / Ірина Воронцовська // Гарт. – 2005. – 6 жовт. (№ 41). – С. 19 : фот.
  2. Ганіткевич Я. Історія української медицини в датах та іменах / Я. В. Ганіткевич ; Наук. т-во ім. Т. Г. Шевченка, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Львів. від-ня, Всеукр. лікар. т-во. – Львів : Афіша, 2004. – 364, [1] с.
  С. 256–257 : В. Г. Дроботько.
  3. Коваленко О. П'ятидесятиріччя пам'яті / Олексій Коваленко // Отчий поріг. – 2017. – серп. (№ 8). – С. 14 : фот.
  4. Смірнов В. В. Віктор Григорович Дроботько : життя, гідне безсмертя / В. В. Смірнов, О. Г. Коваленко // Мікробіологічний журнал. – 2003. – № 1/2. – С. 22–30.
  5. Підгорський В. Невідомі та маловідомі сторінки біографії академіка В. Г. Дроботька / Валентин Підгорський, Олексій Коваленко // Світогляд. – 2017. – № 2 (64). С. 20–31 : фот.