Чернігівський можновладець другої половини XVII ст. Василь Дунін-Борковський належить до яскравих, легендарних постатей історії Чернігівщини. Біографія ж його містить чимало "білих плям"...
  Родовід свій Дуніни вели від данської королівської династії доби раннього середньовіччя. Батько – польський шляхтич Каспер Анджей Дунін – 1638 року одержав від короля село Борківку в Чернігівському воєводстві (нині село Бірківка Корюківського району) як нагороду за службу. Таким чином можна вважати логічним і природним додавання "соімені" назви села до прізвища – Дунін-Борковський. Каспер Анджей мав двох синів. Василь народився в 1640 році. Під час шляхетських міжусобиць родину Каспера вирізали, врятувався лише маленький Василь, який, очевидно, потрапив під опіку родичів матері – українки за походженням.
  Майже два десятиліття про Василя не було ніяких відомостей. Лише в 1667 році він записався до Війська Запорізького. Щоб не бути позбавленим родових земель, Василь Касперович перейшов у православ'я і за рік дослужився до вибельського сотника Чернігівського полку.
  Сучасники Василя згадували, що він був досить освіченою людиною, вільно володів дванадцятьма мовами, але де здобував знання ніколи не розповідав. Саме освіченість допомогла Василеві Дуніну-Борковському зробити успішну кар'єру. У 1669–1671 роках він – чернігівський полковий сотник, а у 32 роки був призначений полковником Чернігівським, яким і залишався з 1672 до 1685 року. Потім, до кінця життя – генеральний обозний Війська Запорозького (друга за значимістю особа після гетьмана).
  Гетьмани Іван Самойлович та Іван Мазепа поважали Василя Дуніна-Борковського і на знак своєї прихильності передали йому у володіння чимало земель на Лівобережжі Україні. На Чернігівщині Василь Касперович отримав у довічну власність маєтки в селах Авдіївка, Козилівка й Холми Понорницької сотні, а також села Орлівка, Брусилів, Тупичів, Шаболтасівка, Яцево, Листвен, Пекурівка, Холми. Резиденцію він облаштував біля приміського села Бобровиця.
  Є легенда, за якою Василеві Касперовичу запропонували гетьманську булаву за 1000 золотих, але він відмовився, нібито через скнарість.
  У той же час Василь Дунін-Борковський прославився як щедрий доброчинник. На його кошти тільки в Чернігові збудували церкви Вознесіння та Петра і Павла, трапезну та келії Єлецького монастиря, відреставрували Спасо-Преображенський та Успенський собори, відновили П'ятницький монастир, пошкоджений під час повстання 1688 року. Жертвував Василь Касперович і на коштовне церковне начиння та іконостас.
  Цегляне та кам'яне будівництво коштувало тоді чималих грошей, та Василь Дунін-Борковський міг провадити його, бо був власником першої від часів Київської Русі цегельні в Чернігові. Щедрість Борковського вражала сучасників, навіть ходили чутки, що він у такий спосіб хоче спокутувати страшні гріхи перед Господом.
  Але при цьому в церкви Василь Касперович не ходив. Це помітили, і в народі почали говорити, що він, може, й не людина, а щось інше. Також Борковський майже не виходив удень зі свого замку, що стояв на Чорній горі, натомість працював вечорами й ночами та всі необхідні ділові наради теж проводив або вночі, або ж пізно ввечері.
  4 березня 1702 року Василь Дунін-Борковський помер у Бобровицькому замку поблизу Чернігова. При цьому, що дивно, священника не кликали, не сповідали Василя Касперовича і не причащали. Поховали генерального обозного в Успенському соборі Єлецького монастиря. Над похованням установили портрет покійного і велику бронзову плиту з епітафією, автором якої був архієпископ Іоанн Максимович – відомий поет і філософ того часу.
  Через деякий час у місті почали зникати люди, а багатьох знаходили мертвими з ознаками малокрів'я. Архівні матеріали повідомляють про наявність у 1702 році в Чернігові кількох десятків нерозкритих убивств з ознаками анемії, які слідчі не могли пояснити.
  А невдовзі з'явилася легенда про "чернігівського упиря" або "українського Дракулу"…

  Кажуть люди, що полковник по ночах блукає,
  Бо душа його стражденна спокою шукає…

  (народний вірш)

  Ходили чутки, що свого часу нічні "вилазки" небіжчика жахали не тільки Чернігів, а й околиці аж доти, доки терпець чернігівців не увірвався від цих "бешкетів" покійника. Містяни звернулися до архієпископа з проханням, щоб він Словом Божим зупинив злого духа. І ось одного вечора біля Красного мосту через Стрижень владика підняв хрест і примара генерального обозного зникла. Наступного дня прийшли люди до Єлецького монастиря, дістали домовину й побачили, що лежить Борковський як живий – рум'янощокий, огрядний. Найсміливіші з козаків прохромили груди упиря кілком. З того часу все стало тихо.
  Наприкінці ХІХ ст. чернігівськими газетярами поширювалися чутки про "темний бік" життя генерального обозного: буцімто і піст він не тримав, і селянок кривдив, і тиранив самих селян – одягав їх у ведмеже хутро та цькував собаками, і з нечистою силою знався, і взагалі був упирем. Звісно, жодного документального підтвердження ці небилиці не знайшли.
  Історія про чернігівського полковника-вампіра Дуніна-Борковського була записана українським істориком М. Маркевичем і вперше з'явилася у книзі "Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян" (1860). 1898 року вийшла книжка П. Іловайського "Черниговская старина по преданиям и легендам", у якій знову згадували "українського Дракулу".
  Український історик та етнограф Петро Єфименко під час перебування в Чернігові, записав цікавий переказ про життя-буття Василя Дуніна-Борковського після того як той помер.
  "Невдовзі після смерті Василя Касперовича в Чернігові почали відбуватися страшні речі. Опівночі з воріт Єлецького монастиря виїжджала карета, запряжена вороними кіньми, котра несла ожилого Борковського в його маєток на Чорній кручі над Десною. Там мрець обходив свою садибу, жахаючи слуг і домочадців. Перед світанком він зупинявся біля старого колодязя, вказував на нього перстом, а коли починали співати півні, зникав. Зрештою колодязь розкопали й виявили лаз до маленької печери, а в ній – обтягнуту чорною шкірою книгу зі зловісними сатанинськими знаками".
  Це одна з багатьох легенд про "українського Дракулу". Однак у кожному з варіантів легенди є одна спільна сюжетна лінія і ті самі дійові особи, зокрема Іоанн Максимович, який справді ховав Василя Касперовича та присвятив йому епітафію за його благі діла.
  Чернігівці знають також легенду про скарб Дуніна-Борковського, який іще ніхто не знайшов, бо зробити це можна лише знаючи закляття, накладене "упирем".
  Як би там не було, Василь Дунін-Борковський залишився в історії України як відомий козацький державний діяч і меценат, хоча образ побожного фундатора чернігівських храмів потьмарила вигадана легенда про Борковського-упиря, розповсюджена літераторами й газетярами у середині та наприкінці ХІХ ст.
  І все ж… Більшість збудованого на гроші Борковського мала недовгий вік. Горіли Воскресенська церква і Спаський собор, лихо не оминуло й Петропавлівську церкву. У роки революції зник подарований Єлецькому монастирю іконостас. Навіть плита з епітафією теж зникла…
  Ознайомитися з подробицями життя Василя Дуніна-Борковського, легендами, версіями, припущеннями щодо виникнення чуток можна у відділі краєзнавства Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Софії та Олександра Русових, де відкрилася книжково-ілюстративна виставка "Чернігівський полковник Василь Дунін-Борковський: міфи та дійсність".

  Література

  1. Адруг А. К. Портрет Василя Дуніна-Борковського [Образотворчий матеріал] / А. К. Адруг. – Чернігів : [Б. в.], 2005. – 31 с.
  2. Василий Дунин-Борковский, полковник Черниговского казачьего полка // Картины церковной жизни Черниговской Епархии из IX вековой ее истории. – Киев, 1911. – С. 60–61.
  3. Иловайский П. И. Черниговская старина по преданиям и легендам [Ксерокопия] / П. И. Иловайский. – Чернигов : [Б. и.], 2000. – 22 с. – Вых. дан. ориг.: Чернигов: Тип. Губерн. Правления, 1898.
  С. 17–18 : В. Дунін-Борковський.
  4. Іщенко О. Чернігівський Дракула / Олена Іщенко // Чернігівщина. – 2005. – 22 груд. (№ 16). – С. 4.
  5. Легенда [про Василя Касперовича Дуніна-Борковського (1640–1702)] // Деснянка вільна. – 2011. – 18 серп. (№ 76). – С. 7.
  6. Литовченко В. Дунін-Борковський як феномен українського упиризму / Валерій Литовченко, Дмитро Мамчур // Політика і культура. – 2000. – № 24. – С. 32–33.
  7. Литовченко В. У старому Чернігові любили оповідки про привидів. Та все ж жодній з легенд не вдалося зрівнятись за таємничістю з історією Чернігівського полковника Василя Дуніна-Борковського / Валерій Литовченко // Чернігівський вісник. – 2001. – 5 квіт. (№ 14). – С. 11.
  8. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян : репринтное воспроизведение издания 1860 года / сост. Н. А. Маркевич. – Киев : Добровольное общество любителей книги УССР, 1991. – 174 с.
  С. 78–79 : Легенда про чернігівського упиря.
  9. Павленко С. Герой моторошної легенди / Сергій Павленко // Слово Просвіти. – 2011. – 23/29 черв. (№ 25). – С. 12–13.
  10. Павленко С. Чернігівський полковник Василь Касперович Дунін-Борковський (1640–1702) / Сергій Павленко // Чернігів у середньовічній та ранньомодерній історії Центрально-Східної Європи : зб. наук. праць, присвячений 1100-літтю першої літопис. згадки про Чернігів. – Чернігів, 2007. – С. 466–479.
  11. Пономаренко С. А. Упир : роман / Сергій Пономаренко. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2024. – 382 с.
  12. Студьонова Л. Володар Яцева, Брусилова та інших сіл / Людмила Студьонова // Наш край. – 2000. – 5 серп. (№ 63/64). – С. 4.
  13. Студьонова Л. В. Легендарний полковник / Людмила Студьонова // Чернігівські силуети / Л. В. Студьонова. – Чернігів, 2020. – С. 9–14.
  14. Таємниці роду Дуніних-Борковських : (іст. екскурс) / Корюків. центр. район. б-ка ; [упоряд. С. І. Доропій]. – Корюківка : [Б. в.], 2011. – 9 с.
  15. Чернігівський "Дракула" – граф Василь Дунін-Борковський // Панорама. – 2018. – 14 верес. (№ 92). – С. 11.