Український письменник, журналіст, історик, етнограф, художник, громадський діяч, автор одного з перших підручників історії України, у якому українська історія розглядалася в контексті всесвітньої, Григорій Коваленко народився 5 лютого (24 січня за старим стилем) 1868 року в селі Липняки Переяславського повіту Полтавської губернії (тепер у складі селища Баришівка Київської області).
  У сім'ї заможного козака Коваленка додержувалися давніх козацьких традицій, панував культ книги. Споконвіку плекали в цій родині любов до малярства, цінували вміння малювати. У короткій автобіографії Григорій Олексійович згадував: "До восьми років я навчався вдома, а коли вже добре вмів читати й писати, мене віддали в народну школу, курс якої я закінчив в 11 років. До 14-ти навчався самотужки, багато читав, допомагав у домашній роботі".
  Після закінчення в 1886 році Полтавської фельдшерської школи, де навчався чотири роки, Григорій Коваленко працював учителем і земським лікарем у селах рідного Переяславського повіту. Саме тут він почав збирати етнографічні матеріали, переважно з народної медицини. У 1890–1895 роках Григорій Коваленко був вільним слухачем Московського університету, працював фельдшером при університетській клініці. Тут розпочалася його літературна діяльність – для народного читання Григорій Олексійович написав книжечку "О лечении ран", яку кілька разів було перевидано російською, українською та болгарською мовами. У 1891 році опублікував першу наукову працю "О народной медицине в Переяславском уезде". Того ж року розпочав співпрацю зі львівським журналом "Зоря".
  Талановитого юнака помітив відомий письменник і громадський діяч Борис Грінченко, з допомогою якого, а також знаного юриста Іллі Шрага, в 1896 році Григорій Коваленко перебрався до Чернігова та влаштувався секретарем у Чернігівській земській управі. Так молодий літератор-початківець потрапив до літературного і громадського чернігівського кола, в якому того часу перебували унікальні особистості: Микола Вороний, Леонід Глібов, Михайло Коцюбинський, Володимир Самійленко та ін.
  Григорій Олексійович активно включився у громадське й культурне життя міста. Він виступав як критик, писав вірші, створив драматургічну поему з життя еллінів "Зоя", плідно працював у єдиному на той час в Україні народному видавництві книжок для дітей і народу Б. Грінченка, яке розпочало роботу в Чернігові ще 1894 року. Разом із Грінченком та Самійленком готував до друку українську антологію "Барвінок". У цьому ж видавництві були надруковані праці Григорія Коваленка "Від чого вмерла Мелася", "Чума на людях", "Клопіт у селі Білашівці", збірка оповідань і поем "Правдиве слово", нарис "Іван Котляревський", серія літературних портретів українських письменників. У своїх дослідженнях на медичні теми Григорій Олексійович доступною читачам мовою розповідав про найскладніші медичні проблеми, про причини виникнення хвороб і засоби боротьби з інфекціями.
  Спільно з Борисом Грінченком, Володимиром Самійленком та Михайлом Коцюбинським Григорій Коваленко започаткував видання літературного альманаху "Хвиля за хвилею", про який Михайло Коцюбинський у листі до Панаса Мирного пише, що задум чернігівських письменників полягав у тому, щоб "видати альманах, який складався б з творів, почасти друкованих за кордоном, почасти нових, ще не друкованих кращих письменників". Під час реалізації цього проєкту Григорію Олексійовичу випадає чи не найважче: листування з письменниками, редагування творів та підготовка їх до друку. І, на думку науковців, великою заслугою Григорія Коваленка було те, що в альманаху побачили світ твори Агатангела Кримського, Осипа Маковея, Івана Франка, Дніпрової Чайки та ін.
  Альманах видали в 1900 році. Одночасно Григорій Олексійович стає членом Чернігівської архівної комісії та членом правління міської бібліотеки, займається етнографією, досліджує історію української хати. Його численні оповідання пронизані народністю, тонким знанням українських звичаїв.
  Як дослідника й літературознавця Григорія Коваленка цікавила доля багатьох маловідомих діячів культури, серед яких – український етнограф і народний лікар, уродженець села Понори (нині Прилуцького р-ну) Степан Ніс, матеріали про якого Григорій Олексійович збирав за пропозицією журналу "Киевская старина".
  Справою свого життя Григорій Коваленко вважав освіту народу. Григорія Олексійовича непокоїла мала кількість виданої українською мовою доступної за змістом літератури з основних галузей знань. "Видано наших книжок дуже мало, – писав він у 1897 році – винні тут не лише цензурні перепони, але й ми самі… Зумів же видати Б. Грінченко більш як 20 книжок… Нам треба наукових книжок, нехай би добрі люди складали та перекладали їх – се не дуже трудна річ. Часи поліпшають, і хмари розійдуться лише тоді, коли ми самі потроху, своїми силами розженемо ті хмари щоденною працею, ніколи не забуваючи своїх обов'язків до народної освіти".
  У 1905 році Григорій Коваленко переїздить до Полтави, де працює службовцем у міській думі, ні на мить не припиняючи громадської та літературної роботи. Він долучається до створення осередку "Просвіта", працює співредактором місцевого часопису "Рідний край", стає активним дописувачем таких поважних наукових видань, як "Киевская старина", "Літературно-науковий вісник", "Труды Полтавской ученой архивной комиссии", "Земский сборник Черниговской губернии".
  У 1906 році вийшла з друку книга "Українська історія. Оповідання з історії України", в якій автор під псевдонімом Грицько Коваленко жваво і просто виклав трагічні й героїчні події, які відбувалися у давні часи в Україні. Наслідки не забарилися: негласний нагляд поліції. У 1907 році Григорія Олексійовича як редактора журналу "Рідний край" було заарештовано за друкування заборонених цензурою творів.
  Великий резонанс спричинила книжка Григорія Коваленка, видана українською мовою, під назвою "Про кріпацьку неволю, як вона настала і як зникла", в якій автор проаналізував становище українських селян від Київської Русі до кінця ХІХ ст. Зокрема, він стверджував, що возз'єднання України з Росією призвело до значного погіршення життя селянства та його остаточного закріпачення. Ухвалою Київського тимчасового комітету від 24 лютого 1911 року на книгу було накладено арешт, а весь наклад знищено.
  У 1913–1914 роках Григорій Олексійович видавав у Полтаві місячник народного здоров'я і природознавства "Вісник життя і знання". Це видання адресувалося всім, хто дбав "про освіту, здорове життя і кращу долю нашого народу". Такий напрям не припав до смаку владі, і восени 1914 року журнал закрили, а Коваленко знову потрапив до в'язниці.
  Після революційних подій 1917–1920 років Григорій Олексійович займався редакторською роботою та літературно-мистецькою діяльністю. У 1920–1930-х роках він – викладач біології Полтавської фельдшерсько-акушерської школи (певний час – її директор), член Полтавського наукового товариства при ВУАН (як історик та етнограф).
  Одна за одною виходять друком розвідки Григорія Коваленка "Перший будинок в українському стилі на Чернігівщині" (1910), "Ворожка" (1917), "Григорій Сковорода" (1919), "Яцько й Стецько" (1922), "Панас Мирний" (1926), "У сонячній країні" (1927). У 1929 році побачило світ третє видання підручника "Анатомія і фізіологія людини". Ще більше лишилося в рукописах: роман "Дажбожі діти" (1919), драма "Велика спадщина" (1920), повість "Над Десною" (1936), історичний роман "Юрко Соколенко" (1937).
  Григорій Коваленко був талановитим художником. Його малюнки з'являлися в багатьох журналах, виходили у вигляді поштових листівок. Першим опублікованим малюнком було зображення могили Тараса Шевченка (журнал "Зоря", 1893). До українського Кобзаря Григорій Олексійович ставився з винятковою любов'ю, вважав його новим великим пророком, покликаним будити народ від сну, рабства і смерті. Розквіт образотворчого таланту припав на чернігівський період життя Григорія Коваленка. Тільки в Чернігові Григорій Олексійович намалював близько ста картин та ілюстрацій до творів видатних письменників і своїх книг, створив справжню галерею портретів українських письменників: Євгена Гребінки, Григорія Квітки-Основ'яненка, Івана Котляревського, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка.
  Серед живописних творів Григорія Коваленка – краєвиди Полтавщини й Чернігівщини, серед яких – "Хата на Павленках", "Над Ворсклою у Нижніх Млинах", "Клуня на Бобровиці в Чернігові", "Криниця у Седневі", "Хата у Седневі", "Будинок поета Л. Глібова", "Будинок Г. Коваленка в Чернігові".
  У 1937 році майже всіх членів Полтавського наукового товариства при ВУАН заарештували. Звинувачення, висунуте 69-річному Коваленкові, доволі стандартне: поширення націоналістичної літератури серед молоді, підготовка антирадянських виступів, організація контрреволюційної групи у Полтавському педінституті.
  За постановою особливої трійки УНКВС по Полтавській області Григорія Коваленка було засуджено до розстрілу. Вирок виконано 15 грудня (за іншими даними – 28 жовтня) 1937 року в міській в'язниці.
  Досі невідомим лишається місце поховання видатного українця. Але ім'я Григорія Коваленка живе в його творах – підручниках і наукових розвідках, оповіданнях і романах, малюнках і картинах. Окремі картини експонуються у музеях Чернігова і Полтави, а деякі портрети репродуковано в різних виданнях.

  Література

  1. Коваленко Г. Українська історія : оповідання з історії України від найдавніших до нових часів, з вступним словом про Всесвітню історію / Грицько Коваленко ; [ред.: О. А. Валюкене, Л. В. Гудзенко]. – Друк. за вид. 1912 р. – Київ : Велес, 1993. – 174, [2] с.
  2. Бурдейний А. Григорій Коваленко – українець дії : до 150-річчя від дня народження / Анатолій Бурдейний // Дзвін. – 2018. – № 6. – С. 205–210.
  3. Коцюбинський Ю. Багатогранний талант : до 100-річчя з дня народження Г. О. Коваленка / Юлій Коцюбинський // Деснянська правда. – 1968. – 27 січ. (№ 19). – С. 4.
  4. Пироженко Л. В. Григорій Коваленко – автор підручників з історії України / Л. В. Пироженко // Педагогіка і психологія. – 1998. – № 4. – С. 151–157.
  5. Помаз В. "Має тісні контакти з Києвом, Львовом, Парижем. .". Григорій Коваленко : доля і творчість / Валерій Помаз // Струна. – 2022. – 11 трав. (№ 12). – С. 6.
  6. Пустовіт Т. Українська історія Грицька Коваленка / Тарас Пустовіт // Слово Просвіти. – 2018. – 3–9 трав. (№ 18). – С. 6–7.