Іван Михайлович Скоропадський – представник відомого українського козацько-старшинського роду Скоропадських, нащадок гетьмана Лівобережної України Івана Скоропадського. Належав до кола української аристократії XIX століття. Був визначним громадським та культурно-освітнім діячем. Український меценат. Також Іван Михайлович брав участь у визволенні кріпаків та дбав про освіту народу. А ще – колекціонував рослини, був великим шанувальником старовини й мистецтва, непоганим знавцем архітектури. Він – дід останнього гетьмана України Павла Петровича Скоропадського.
  Народився Іван Скоропадський 11 лютого 1805 року в селі Дунаєць Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині – Сумська область). Син секунд-майора Михайла Скоропадського та Пульхерії Маркевич. Під впливом свого двоюрідного брата Миколи Маркевича, згодом знаного українського історика, письменника, відомого як "найінтелігентніший українець XX століття", здобув блискучу домашню освіту, оволодів кількома європейськими мовами. Після нетривалої військової кар'єри у Сіверському кінно-єгерському та Нарвському гусарському полках залишив військо і вступив на цивільну службу чиновником у канцелярію Конотопського предводителя дворянства. 1838 року його було звільнено звідти у чині губернського секретаря.
  У 1844–1850 роках Іван Михайлович був обраний предводителем дворянства Прилуцького повіту, в 1851–1853 роках – предводителем дворянства Полтавської губернії. 8 квітня 1851 року став надвірним радником. Брав активну участь у селянській реформі 1861 року і щиро дбав про освіту свого народу. 1865 року, коли в Україні ввели земське управління, Івана Скоропадського обрали на дуже почесну і відповідальну посаду – голови Прилуцької повітової училищної ради. За власні кошти він організував школи з підготовки народних учителів. Вихованцями цих шкіл могли стати лише селянські діти, відібрані з числа кращих учнів сільських училищ Прилуцького повіту. Усі вони перебували на повному утриманні Івана Михайловича. 1870 року за свій кошт він відкрив у Прилуках перше початкове жіноче училище. Ціла низка шкіл та гімназій в Україні завдячує своїм існуванням саме Скоропадському.
  Як людина надзвичайно діяльна, чесна і безкорислива, Іван Михайлович мав беззаперечний авторитет серед усіх, хто його знав. Вдячні земляки близько 1870 року надали Іванові Скоропадському, першому в історії Прилук, звання почесного громадянина міста.
  Іван Михайлович належав до заможних людей. У середині ХІХ століття у Прилуцькому повіті Полтавської губернії й Конотопському, Сосницькому та Глухівському повітах Чернігівської губернії він мав 2050 душ і 7 тисяч десятин землі, тримав у власності заводи – кінний та овечий, два цукрові і три винокурні – та придбав у Прилуцькому повіті 300 душ і 2000 десятин землі.
  1830 року Іван Скоропадський одружився з Єлизаветою Петрівною Тарновською – родичкою господарів Качанівки. Того ж року він поселився з дружиною у батьківському маєтку Григорівка. Уже тоді Іван Михайлович мріяв про створення парку. Але у Григорівці для цього не було місця і тому він вирішив створити нову садибу у Тростянці. Дружина не бажала жити в селі, вона приїздила лише на літо. Шлюб проіснував тільки 10 років. У цьому шлюбі народилися діти. Донька Єлизавета (1832–1890), в заміжжі Милорадович, була україністкою, щедрою меценаткою різних акцій щодо видання українських книжок, створення й підтримки шкіл, бібліотек. У 1873-му, в часи реакції, які настали після 1862 року, пожертвувала 9 тисяч гульденів на створення в Галичині Товариства ім. Шевченка. Син Івана Михайловича та Єлизавети Петрівни Петро (1834–1885) був військовим (брав участь у війні на Кавказі, де відзначився хоробрістю). Після того як покинув військову службу, багато зробив для ліквідації кріпацтва та займався просвітницькою діяльністю.
  Отримавши великий наділ землі з хутірцем на берегах степової річки Тростянець, притоки Лисогору, Іван Скоропадський оцінив багатство тутешньої природи і в 1833 році переніс на хутір свою садибу, за якою зберігається назва Тростянець. Незабаром він розпочинає споруджувати тут палац, господарські будівлі та церкву. Іван Михайлович понад усе любив природу, музику, українську народну пісню. Завдяки власнику Тростянець став культурним центром: у будинку господаря щотижня збиралися місцеві поміщики і проводили диспути, ділилися враженнями від літературних новинок, улаштовували концерти. Постійними гостями Івана Скоропадського були Галагани, Тарновські, Милорадовичі, Маркевичі. На сцені домашнього театру виступали знамениті на той час українські музиканти Заремби – Владислав Іванович і його син Сигізмунд. Мандрівні лірники й кобзарі, яких Іван Михайлович щиро обдаровував з особливою щедрістю, виконували старовинні думи та пісні. Палац зруйнували в 1918 році. Нині на його фундаменті побудовано дитячий санаторій.
  У 1834 році Скоропадський заклав у своєму маєтку парк, який створювався протягом багатьох років і наприкінці XIX століття являв собою високохудожній витвір садово-паркового мистецтва. Це стало головною метою його життя. Тростянець став для Івана Михайловича притулком його серця.
  Нічого величного та прекрасного у світі не робиться без кохання. І не було б у Тростянці маленької Швейцарії, якби не кохання всього життя Івана Скоропадського. Хоча ніяких письмових підтверджень цьому не збереглося, проте красиву легенду місцеві жителі передають із покоління у покоління.
  Іванові Михайловичу було п'ятдесят років, коли на балу за кордоном він побачив чарівну незнайомку – уродженку мальовничої Швейцарії. Чоловік безтямно закохався у двадцятирічну красуню-іноземку і запропонував їй руку та серце. Але кохана відмовила, посилаючись на те, що вона не зможе жити в чужій країні без милих серцю краєвидів. І тоді Іван Скоропадський повернувся додому з твердим наміром – зробити у Тростянці маленьку Швейцарію, щоб любов його життя змогла врешті оселитися тут…
  Титанічна праця тривала тридцять літ… Насипалися гори, знову розрівнювалися… Роботою ландшафтних архітекторів Іван Скоропадський не був задоволений доти, доки один художник-пейзажист не намалював йому швейцарський ландшафт з різними загостреними пагорбами, які нагадували Альпи. Спочатку під насипання гір відвели 5 десятин. А потім, з 1861 до 1881 року, насипали підвищення ще на 30 десятинах. На трьох найвищих горах збудували альтанки. Дерева для насаджень закуповували в Ризі, Петербурзі, Києві та Парижі…
  І коли Швейцарія таки "оселилася" у Тростянці, Іван Михайлович розповів про це своїй коханій, котрій тоді вже було п'ятдесят. Вона була вражена і зворушена. І, за однією з версій, навіть приїздила до Тростянця. Однак не залишилися тут. І вдруге не прийняла пропозиції пана Скоропадського вийти за нього заміж, сказавши щось на зразок "…усьому свій час". Після цього Іван Михайлович прожив зовсім недовго.
  Варто ще додати, що Іванові Скоропадському вдалося перетворити свій парк на диво. Тут усе продумано до дрібниць, хоча іноді здається, що рослини живуть, ніби в дикій природі. Коли прогулюєшся доріжками парку годину, другу, зовсім не відчувається втома. Може, так діє цілюще повітря, напоєне фітонцидами.
  Дендрологічний парк "Тростянець", який нині підпорядкований Національній академії наук України, розташований на 204,4 гектара. Тут – 48 тисяч дерев (1049 видів, разом з арборетумом, тобто кущами й чагарниками). А ще тут мешкає до 70 видів птахів! На кошти НАН України споруджено й відкрито пам'ятник Іванові Скоропадському, для якого парк став справою всього життя. Автор пам'ятника – київський скульптор, член Спілки художників України Володимир Філатов.
  Помер Іван Скоропадський 8 лютого 1887 року. Поховали його у найчарівнішому куточку диво-парку – його улюбленого дітища – на пагорбі, насипаному Скоропадським поблизу галявини з листяних та хвойних дерев, поставили мармуровий пам'ятник, замовлений Іваном Михайловичем за кілька років до смерті. Пам'ятник зображує янгола, який правою рукою вказує на небо. Ще й досі на залишках постаменту збереглися висічені написи: з одного боку – "Иванъ Скоропадський", а з іншого – "Любезный прохожий! Садъ, въ котором ты гуляешь, посаженъ мною; он служилъ мнъ утешеніємъ въ моей жизни. Если ты замътишь бъспорядок, ведущий къ унічтожению его, скажи объ этомъ хозяину: ты сдълаешь доброе дъло".

 
 Література

  1. Павловский И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. Опыт краткого биографического словаря Полтавской губернии с половины XVIII в. с 182 портретами / Иван Павловский. – Репр. изд., Издание Полтавской ученой архивной комиссии. – Харьков : Сага. 2009. – 294, [3] с.: ил. – (Полтавское историческое наследие).
  2. Пархоменко Л. "Хто бажає справжнього кохання, приїздіть до нас у Тростянець…" / Людмила Пархоменко // Деснянська правда. – 2008. – № 47 (24 квіт.). – С. 10.
  3. Скоропадські. Родинний альбом [Образотворчий матеріал]. Кн. 1 / упоряд. : Т. Осташко, Ю. Терещенко. – Київ : Темпора, 2014. – 503 с. : фот.
  4. Черняков С. Меценатська діяльність Скоропадських на Чернігово-Сіверській землі / Сергій Черняков // Сіверянський літопис. – 2006. – № 6. – С. 4–19.