Юрій Мірюта – визначний український учений-генетик, доктор біологічних наук та професор, чий життєвий шлях став справжнім літописом незламності інтелекту в епоху великих наукових потрясінь.
  Народився Юрій Петрович 25 лютого 1905 року в селі Маціївка Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині Прилуцького району Чернігівської області). Його батько Петро Іванович був учителем місцевої школи та пристрасним садівником, який заклав на успадкованій землі унікальний сад площею майже 5 гектарів. Саме цей мальовничий куточок Прилуччини, де поруч із традиційними плодовими деревами росли хвойні екзоти, став для Юрія першою живою лабораторією. Мати вченого, Мотря, виховувала шістьох дітей у повазі до аграрної праці, що згодом визначило вектор наукових пошуків її сина.
  Після закінчення Прилуцької чоловічої гімназії в 1921 році Юрій повернувся до рідного села, де допомагав батькові доглядати за садом та проводив перші біологічні спостереження. Проте історія родини була затьмарена репресіями: під час колективізації Петра Мірюту визнали куркулем, сад конфіскували, а родинний будинок перенесли в центр села під контору колгоспу.
  У 1924 році за рекомендацією комітету бідноти Юрій вступив до Уманського сільськогосподарського інституту на садівничий факультет, а пізніше, попри всі родинні випробування, навчався у Маслівському інституті селекції та насінництва. Окрім навчальної роботи юнак активно підключався до наукових досліджень викладачів. Виділений професором Софроновим як один із кращих студентів, Юрій Мірюта був запрошений лаборантом на кафедру селекції. Уже в 1927 році у "Віснику садівництва, виноградарства та городництва" вийшла його перша наукова стаття "До методу селекції помідорів".
  У 1929 році Юрій Петрович потрапив під "чистку" викладачів "непролетарського" походження. Молодому фахівцеві було важко стикатися з демагогією та обмовами, тому він прийняв запрошення на роботу техноруком у радгоспі на Донеччині, паралельно викладаючи ботаніку в Кам'янському технікумі. Проте незабаром за конкурсом Юрія Мірюту обрали доцентом Ворошиловградського інституту, а з березня 1931 року молодий науковець очолив кафедру селекції в Середньоазіатському плодоовочевому інституті.
  Професійне становлення талановитого юнака відбулося в аспірантурі (1933) Всесоюзного інституту рослинництва (ВІР) за спеціальністю загальна генетика під керівництвом всесвітньо відомого Миколи Вавилова. Микола Іванович особисто підтримував Юрія Мірюту, відзначаючи в рекомендаціях його надзвичайні здібності та пророкуючи йому блискуче майбутнє у науці. Він же рекомендував Юрія Петровича у докторантуру.
  Виконавши низку робіт генетичного плану, Юрій Мірюта в 1937 році захистив кандидатську дисертацію, в 1962-му одержав учений ступінь доктора біологічних наук, а в 1970 році йому присвоїли вчене звання професора.
  Наукова діяльність Юрія Мірюти була зосереджена на найскладніших питаннях теоретичної генетики: явищах поліплоїдії, цитогенетичних основах селекції та системах розмноження рослин. Його головним теоретичним здобутком стала розробка концепції вибіркового запліднення й теорії періодичної зміни домінування ознак. Ці дослідження дозволили по-новому поглянути на механізми гетерозису і стали основою для створення високоврожайних гібридів кукурудзи та цукрових буряків. Проте через відданість класичній науці й відкриту боротьбу проти псевдонаукових теорій лисенківщини вчений зазнав жорстких переслідувань. Він був змушений неодноразово змінювати місця роботи, переїжджаючи з Одеси до Харкова, Луганська та Середньої Азії. У 1958 році Юрій Мірюта став одним із засновників Інституту цитології і генетики в Новосибірську, де створив потужну наукову школу, фактично перетворивши інтелектуальне вигнання на науковий тріумф.
  Лише в 1966 році Юрій Петрович зміг остаточно повернутися в Україну, де протягом останніх десяти років життя завідував лабораторією генетики в Українському НДІ землеробства (Київ). Саме тут він завершив формування своєї наукової спадщини та створив київську школу генетиків рослин, яка виховала не одне покоління дослідників. На дослідних полях у селищі Чабани на Київщині Юрій Мірюта разом із учнями впровадив у виробництво понад 100 сортів та гібридів сільськогосподарських культур.
  Життя вченого обірвалося раптово 22 жовтня 1976 року – під час операції не витримало серце, виснажене роками боротьби за істину. Поховали видатного генетика на Байковому кладовищі в Києві. Його справа продовжується у працях трьох його дітей – Наталії, Анни та Ігоря, які також присвятили себе науці.
  У 2015 році до 110-ліття вченого в Уманському національному університеті садівництва було відкрито меморіальну дошку на його честь. Пам'ять про Юрія Мірюту – людину честі, яка крізь роки репресій пронесла любов до знань, зароджену ще в батьківському саду в Маціївці на Прилуччині, – залишається яскравою сторінкою історії української та світової біології.

Література

1. Каліш Г. Вчений із Прилуччини, яким пишаються Україна і світ / Григорій Каліш // Прилуччина в новинах, подіях, коментарях. – 2019. – 14 берез. (№ 11). – С. 6.
2. Район М’ятно-дослідної станції: нові імена // Град Прилуки. – 2024. – 7 берез. (№ 10). – С. 2.