Володимир Михалевич (10.03.1930 – 05.08.1994) – український учений, чиє ім'я золотими літерами вписане в історію світової кібернетики та теорії оптимізації.
  Народився Володимир Сергійович 10 березня 1930 року у стародавньому Чернігові в сім'ї військовослужбовця. Дитинство майбутнього академіка припало на буремні роки Другої світової війни, які родина провела в евакуації. Проте вже в 1944 році сім'я повернулася до рідного міста, де Володимир продовжив навчання в середній школі № 8. Юнак виділявся серед однолітків неабиякою цілеспрямованістю і жагою до знань, що дозволило йому в 1947 році завершити навчання зі срібною медаллю. Того ж року Володимир Михалевич став студентом механіко-математичного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Саме в університетських стінах розпочалося його становлення як математика під керівництвом Бориса Гнєденка – блискучого лектора та вченого, який умів перетворювати кожну лекцію на справжнє інтелектуальне дійство. На четвертому курсі Володимир Михалевич обрав тему курсової роботи, яка настільки захопила його, що юнак працював над нею всі літні канікули, отримавши результати, які стали основою не лише для яскравого диплома, а й для першої серйозної наукової публікації та рекомендації до аспірантури.
  Важливий поворот у житті молодого вченого відбувся в 1953 році, коли Борис Гнєденко, отримавши запрошення до Берлінського університету, звернувся до свого друга Андрія Колмогорова з проханням прийняти трьох його найталановитіших учнів – В. Королюка, В. Михалевича та А. Скорохода – до аспірантури Московського державного університету. Незважаючи на початкову настороженість елітного столичного середовища до "провінційних" аспірантів, кияни миттєво включилися в роботу. Манера керівництва Колмогорова була елітарною: повна свобода дій поєднувалася з обов'язковими щотижневими зустрічами на дачі або у квартирі академіка. Там, у неформальній обстановці, під звуки музики Баха й під час багатокілометрових лижних походів, гартувалося "колмогоровське братство". Володимир Михалевич згадував цей період із надзвичайною самокритичністю. Він відчував "сором за те, як мало знає", і працював над собою по три-чотири години щодня (це лише над математичною статистикою), паралельно вивчаючи англійську мову, щоб прочитати в оригіналі книгу А. Вальда "Послідовний аналіз". Саме Колмогоров спрямував увагу молодого науковця на послідовний байєсівський аналіз, наголошуючи на важливості виходу математичних методів на реальне виробництво. Ця установка на практичну значущість науки стала визначальною для всієї подальшої кар'єри Михалевича.
  Після захисту кандидатської дисертації в 1956 році Володимир Сергійович повернувся до Києва, де розпочав викладацьку діяльність у Київському державному університеті. Лекції Володимира Михалевича з теорії ігор та статистичного аналізу слухали майбутні зірки української науки, такі як О. Летичевський та Н. Шор. Проте доля готувала йому новий виклик. У цей час у Феофанії під Києвом на базі лабораторії С. Лебедєва почав створюватися Обчислювальний центр АН УРСР під керівництвом Віктора Глушкова. Постало непросте моральне питання: залишатися з улюбленим учителем Гнєденком чи приєднатися до енергійного Глушкова, який марив ідеєю створення Інституту кібернетики. Михалевич обрав шлях новатора і в 1958 році перейшов до Обчислювального центру, що стало його третім доленосним кроком. Віктор Глушков мав феноменальну інтуїцію, але йому були потрібні люди, здатні втілювати його геніальні здогадки в конкретні алгоритми та системи. Володимир Михалевич став саме таким соратником, очоливши відділ економічної кібернетики. Докторська дисертація, яку він захистив у 1968 році, була присвячена методам послідовного аналізу для оптимізації складних систем. Цей метод став фундаментом для величезної кількості прикладних задач: від проєктування магістральних газопроводів та енергомереж до оптимізації пасажирських авіаперевезень. Під керівництвом Володимира Михалевича впроваджувалися системи сіткового планування (PERT) у машинобудуванні та будівництві, що дозволяло значно скорочувати терміни реалізації масштабних проєктів.
  Володимир Сергійович володів рідкісним даром – інтуїцією на нові наукові напрями. Саме він був ініціатором створення факультету кібернетики в КДУ, особисто переконуючи владні структури в необхідності підготовки фахівців нового профілю. Після передчасної смерті Віктора Глушкова у 1982 році Михалевич очолив Інститут кібернетики, який уже носив ім'я його засновника. Протягом дванадцяти років Володимир Сергійович не лише зберігав традиції школи Глушкова, а й розвивав нові напрями, зокрема системний аналіз і математичне моделювання екологічних процесів. Особливе місце в його діяльності посідала робота з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, де методи системного аналізу виявилися життєво необхідними для прогнозування ситуації. Академік Михалевич був фігурою міжнародного масштабу: він представляв Україну в Міжнародному інституті прикладного системного аналізу в Австрії, був членом Європейської асоціації з проблем ризику та очолював редакцію журналу "Кібернетика". Його наукові заслуги були відзначені державними преміями.
  Поза науковими кабінетами Володимир Сергійович залишався людиною надзвичайно теплою, життєрадісною та простою. Він обожнював риболовлю, був майстерним плавцем і завжди цінував добре почуття гумору. Володимир Михалевич разом із дружиною та колегами часто згадували скромний побут перших років у Феофанії, де у фанерному будиночку з санвузлом на вулиці вони почувалися щасливими, бо були молоді й віддані великій справі. Спогади сучасників малюють нам образ справжнього вчителя, який виховав не просто учнів, а послідовників, що продовжують розвивати українську школу оптимізації. Його життя було сумою точних подробиць, кожна з яких працювала на велику мету – перетворити кібернетику на дієвий інструмент розвитку суспільства.
  Помер Володимир Сергійович 16 грудня 1994 року, залишивши по собі колосальну наукову спадщину та інститут, який і сьогодні залишається флагманом галузі. 24 липня 1995 року на честь Володимира Михалевича на його батьківщині в Чернігові назвали вулицю. З 1997 року Національна академія наук України присуджує премію імені В. С. Михалевича, вшановуючи пам'ять людини, яка змогла поєднати високу математичну теорію з практичними потребами держави. Його доля – це приклад того, як талант, помножений на наполегливу працю та шляхетність душі, створює історію, яку неможливо викреслити чи переписати, бо вона закарбована в реальних досягненнях і вдячній пам'яті нащадків.

  Література
  1. Бойко В. Володимир Михалевич – наш видатний земляк / Валентина Бойко // Сіверщина. – 2010. – № 12 (18 берез.). – С. 6.
  2. Михалевич Володимир Сергійович [10.03.1930 – 16.12.1994] // Вісник НАН України. – 1995. – № 1/2. – С. 112.
  3. Михалевич Володимир Сергійович (10.03.1930, Чернігів – 16.12.1994, Київ) // Чернігівці – лауреати державних премій. – Київ, 2012. – С. 219–221.