Чернігівський художник і поет Микола Небилиця народився 14 квітня 1945 року в Чернігові, де й прожив усе життя. У 1963 році закінчив Чернігівську середню школу № 3. Усі, хто знав Миколу, повсякчас наголошували, що прізвище його цілком відповідало характеру власника. На вигадки Микола був мастак. Причому подавав їх із таким серйозним виглядом, що навіть друзі часом піддавалися магії правдоподібності переказуваних ним абсолютно неймовірних історій.
  Микола Онисимович тонко відчував слово, як і образотворче мистецтво, яким захопився ще з юних літ. І воно стало змістом та суттю його життя.
  Певний час Микола Небилиця працював у рекламному комбінаті, а потім з 1967 до 1975 року – художнім редактором "Комсомольського гарту" (була така обласна газета – попередниця нинішнього "Гарту") і "Деснянської правди". До редакції обласної газети "Деснянська правда" Микола Небилиця прийшов тридцятидворічним, певно, не гадаючи тоді, що зрідниться з її колективом на все своє життя. Отримав посаду художника-ретушера. До обов'язків редакційного художника наприкінці шістдесятих – на початку сімдесятих років входило не лише ілюстрування матеріалів, а ще й ретушування фотознімків. Упоравшись із цим, Микола Онисимович міг годинами просиджувати над аркушами паперу, прикрашаючи їх своїми начерками. Часто це були і дружні шаржі на друзів, колег.
  Робота в газетах, власне, художнє оформлення кожного з номерів – заголовки, малюнки до нарисів і літературних творів, карикатури до сатиричного "Деснянського їжака", не "закріпачили" його художніх пошуків. І хай з певним запізненням, але на всю повноту талант художника проявився наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років в оригінальному живописі.
  Навесні 1988 року, коли редакція "Деснянської правди" переїхала у нове приміщення на проспекті Перемоги, Микола Небилиця отримав на четвертому поверсі власний кабінет, що став водночас і майстернею художника. Тут, власне, митець і створив свої найкращі картини – "Дурна баба", "Сяйво старого місяця", "Грудень", "Розумна істота"…
  1993 року, коли був створений редакційно-видавничий комплекс "Деснянська правда", Микола Онисимович очолив у ньому відділ ілюстрації. Роботи додалося – оформлення книжок, буклетів, календарів, іншої друкованої продукції.
  Микола Небилиця в одній особі одночасно представляв дві творчі спілки України – художників і журналістів. Чи не від цього походить самобутня особливість його графіки й живопису. В образах Миколи Онисимовича вбачаємо своєрідні сучасні "українські комікси", за словами митця, – "картинки" про маразм нашого сучасного життя.
  Сам художник колись визначив свій стиль як "гоп-арт": "це епатаж, карнавальні фарби, пустощі, абсурд", де оптимізм межує з ідіотизмом. Це український різновид поп-арту і соц-арту, які спочатку існували у нас як "інше", "альтернативне", "андеграундне" мистецтво. Митець прийшов до цього стилю і як природжений нонконформіст, і як тонкий гуморист, що володіє національною скарбницею сміху.
  Приязно ставлячись до людей, люблячи життя в його багатовимірних проявах і зустрічаючи зло на своєму шляху, Микола Небилиця, звичайно, як художник відчував його згубну силу не менше, ніж красу та добро. Тому з усією пристрастю і щирістю почуттів митець творив образи антигероїв, розуміючи їхню негативну природу і наслідки діянь його персонажів для суспільства.
  Живопис Миколи Небилиці – явище оригінальне як за манерою, змістом, так і за іншими якостями. Зміщення кількох площин в одну, дещо непропорційні фігури та сміливі композиції різних предметів і символів передавали образи життя і часу. Своєю позірною, чисто зовнішньою дисгармонією художнього бачення Микола Онисимович намагався передати дисгармонію нашої свідомості, довколишньої дійсності.
  Миколі Небилиці був властивий нетрадиційний підхід до зображуваного. Багато його художніх образів немовби перебувають поза часом і простором. Важливим естетичним та психологічним чинником у манері митця стало не тільки засвоєння здобутків світового і вітчизняного авангарду, а й своєрідне переосмислення традицій народного малярства – ритмів і колористики звичайнісіньких народних розписів.
  Як у житті, так і у творчості Микола Небилиця був людиною з чистою душею дитини та філософським сприйняттям буття.
  В одному зі своїх юнацьких віршів він написав:

  Все минає, все зникає,
  Божеволіють тверезі,
  Вмерла навіть Фенікс-птиця
  Й поіржавіли терези…
  Жебраки в кориті й принци –
  Сатурналії в мистецтві.
  Від панів тікають вівці –
  Мертві за ноги хапають…
  Скільки фікцій, комбінацій,
  Скільки фальші та амбіцій…
  Їжу з полотна не вкрасти –
  В цьому кредо Небилиці.

  Тисячі газетних ілюстрацій (рубрик і заголовків, плакатів і карикатур), сотні афіш і листівок, обкладинок і буклетів, календарів і карток, екслібрисів і логотипів – такий його творчий внесок у культурне життя.
  В останні роки Микола Онисимович плідно працював у галузі станкового живопису та графіки. Його роботи, в яких вдало поєднувалися авангард і фольклор, можна було побачити на персональних виставках митця, які відбувалися не лише в Чернігові, а й у деяких країнах Європи та в США. Твори майстра можна у приватних колекціях низки країн.
  Микола Небилиця помер у листопаді 2000 року. У грудні 2001 року картини Миколи Онисимовича були вивезені до Німеччини, де мешкає його дочка.

  Література
  1. Гоп-Арт Миколи Небилиці: (мистецький коктейль "чернігівського Вольтера") [Образотворчий матеріал] : вибр. "небилизми" / ред. обл. газ. "Десн. правда", Галерея сучас. мистец. "Пласт-Арт" ; [упоряд. В. Величко ; наук. ред. В. Личковах]. – Чернігів : [б. в.], 2004. – 61 с. : іл.
  2. Каталог виставки "Розумна істота" художника Миколи Небилиці. – Чернігів : [б. в.], 1995. – 23 с. : іл.
  3. Куценко П. З чистою душею дитини і усміхом мудреця / П. Куценко // Деснянська правда. – 2005. – 14 квіт. (№ 42). – С. 10 : фот.
  4. Личковах В. А. "Гоп-арт" Миколи Небилиці / Володимир Личковах // Личковах В. А. Філософія етнокультури : теорет.-методол. та естет. аспекти історії укр. культури. – Київ, 2011. – С. 146–147.
  5. Олійник О. "Задоволення від процесу. ." : 14 квітня виповнюється 70 років від дня народження чернігівського художника Миколи Небилиці (1945–2000) / Олександр Олійник // Світ-інфо. – 2015. – 2 квіт. (№ 52). – С. 15.
  6. Слово прощання [з М. О. Небилицею] // Гарт. – 2000. – 1 груд. (№ 49). – С. 2.