Постать Петра Кононенка в сучасному українському інтелектуальному просторі стала символом невтомного служіння національній ідеї, науці й освіті. Видатний літературознавець, письменник, громадський діяч та фундатор сучасної концепції українознавства, він присвятив своє життя тому, щоб Україна була пізнана світом і перш за все – самими українцями.
  Петро Кононенко народився 31 травня 1931 року в селі Марківці тодішнього Бобровицького (нині Ніжинського) району. Дитинство майбутнього вченого було загартоване суворими воєнними роками, голодом та випробуваннями, де головним орієнтиром для нього завжди залишався образ матері – Павлини Семенівни Шевченко. Саме від неї син успадкував любов до пісні, глибоке знання Кобзаревого слова й незламну моральну основу: жити так, як порадила б мати і як заповів Шевченко. Цей духовний зв'язок із родом і національними геніями визначив професійний вибір Петра Кононенка. Попри можливість побудувати кар'єру військового медика чи юриста, Петро Петрович обрав філологічний факультет Київського університету імені Т. Г. Шевченка, який закінчив у 1957 році. Академічне сходження було стрімким і водночас тернистим: робота старшим викладачем, захист кандидатської дисертації в 1966-му та докторської в 1986 році, посада декана філологічного факультету й завідувача кафедри історії української літератури.
  Проте шлях Петра Кононенка ніколи не був суто кабінетним. Його наукова діяльність завжди межувала з громадянським подвигом. У часи радянського застою Петро Петрович не боявся порушувати питання національної ідентичності, виступаючи проти привласнення української культурної спадщини іншими народами. Відомий випадок із листом до ЦК КПРС щодо викривлення історії в академічних виданнях ледь не коштував Петрові Кононенку кар'єри – його докторську дисертацію "загубили" в Москві, а самого вченого намагалися звинуватити в ідеологічній незрілості. Лише завдяки мужності колег та підтримці однодумців йому вдалося встояти. Вершиною наукових пошуків Петра Кононенка стало утвердження українознавства як цілісної, інтегративної системи знань. У 1992 році під його керівництвом розпочав роботу Інститут українознавства, який згодом отримав статус Національного науково-дослідного інституту. Петро Петрович висунув революційну на той час концепцію: українознавство – це не просто сума знань про мову чи історію, а філософія виховання самодостатньої особистості та нації. Завдяки його енергії було засновано Міжнародну асоціацію "Україна і світове українство", створено Український гуманітарний ліцей у Києві та гімназію в Сімферополі.
  Особливе місце в інтелектуальній спадщині вченого посідають фундаментальні праці, видані у Києві, що стали настільними книгами для поколінь дослідників. Його шлях у велику науку ознаменувався глибокими розвідками "В пошуках суті" (1981) і "Село в українській літературі" (1984), де крізь призму художнього слова розкривалася душа народу. Згодом з'явилися праці, що заклали методологічний фундамент сучасної гуманітаристики: "Від коріння до крони" (1993), "Українська література: Проблеми розвитку" (1994) та концептуальна книга "Свою Україну любіть. ." (1996). Як справжній новатор Петро Кононенко досліджував "Феномен української мови" (1999) та обґрунтував "Філософію родинності" в освіті ХХІ століття (2000). Питання генези українського етносу, національної ідеї та методології її вивчення стали центральними у роботах 2000-х років, зокрема у працях "Національна ідея, нація, націоналізм" (2006), "Українська освіта у світовому часопросторі" (2007) та "Українська національна ідея: Проблема методології" (2008). Завершальним акордом цієї величної наукової епопеї стала праця "Україна у нас одна" (2012), яка стверджувала неподільність національної долі. За цей титанічний труд учений був відзначений численними високими нагородами: орденами Святого Володимира, князя Ярослава Мудрого V ступеня, "Почесною відзнакою Президента" й міжнародними преміями імені Й. Г. Гердера, Івана Огієнка, Олександра Білецького, Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Кожна медаль і відзнака – від грузинської медалі ім. Патіашвілі до почесних дипломів США – була визнанням його світового авторитету.
  Петро Кононенко виховав плеяду науковців, підготувавши понад три десятки докторів та кандидатів наук, серед яких і його син, філософ Тарас Кононенко. Петро Петрович завжди вірив, що майбутнє держави залежить від дітей, тому особливу увагу приділяв Міжнародному конкурсу з українознавства, який щороку збирав тисячі талановитих школярів. Навіть у поважному віці, стикаючись із бюрократичними перепонами та спробами реорганізації його дітища – Інституту українознавства, Петро Кононенко залишався бійцем, відстоюючи право науки на розвиток без політичного диктату.
  Активна громадська позиція Петра Петровича проявлялася у членстві в численних академіях, радах і спілках, від Національної спілки письменників до Української Ради Миру. Він брав активну участь у численних заходах Товариства "Чернігівське земляцтво у Києві" та діяльності його Бобровицького відділення.
  Життя Петра Кононенка, яке завершилося 28 лютого 2024 року, залишило по собі не лише величезну бібліотеку праць, а й живий дух національного відродження. Він став утіленням долі цілого покоління інтелігенції, яка всупереч ідеологічним тискам та випробуванням часу пронесла вогонь любові до рідного слова. Спадщина Петра Кононенка і сьогодні є фундаментом, на якому продовжує розбудовуватися сучасна українська гуманітаристика, а його ім'я назавжди вписане в історію як ім'я будівничого українського духу.

  Література
  1. Божок С. Петро Кононенко: "Для мене є тільки три столиці: Париж, Київ і … Марківці" / Сніжана Божок // Чернігівщина. – 2016. – 30 черв. (№ 26). – С. 8.
  2. Головко Д. …До магії слова // Собори наших душ: Чернігівському земляцтву 10 років: Календар 2006. – Київ, 2006. – С. 58–59.
  3. Гоян Я. "В дитинстві снились чудо-солов'ї" / Ярема Гоян // Українська літературна газета. – 2012. – № 11 (1 черв.). – С. 18–19.
  4. Пам'яті Петра Кононенка [31.05.1931–28.02.2024] // Світ-інфо. – 2024. – № 262 (7 берез.). – С. 4 : фот.
  5. Пасемко І. На магістралях духовного відродження нації: флагман пробудженого українства: (до 70-річчя від дня народження академіка Петра Кононенка) / І. Пасемко // Директор школи. – 2001. – № 20 (трав.). – С. 16.
  6. Славинський М. П'ятикнижжя Петра Кононенка : спогади та роздуми / Микола Славинський // Літературний Чернігів. – 2024. – № 4. – С. 129–136 : фот.
  7. Смаль В. "Для мене Україна починається з Марківців", – так сказав на ювілейному святі фундатор сучасного українознавства Петро Кононенко / Валентина Смаль // Наше життя. – 2016. – № 25 (25 жовт.). – С. 3 : портр., фот.