Чернігівська земля володіє унікальною історичною енергетикою – вона стала справжньою колискою для цілої когорти геніїв ракетобудування та космонавтики. Саме з цим краєм пов'язані долі винахідника Миколи Кибальчича, предків академіка Михайла Янгеля, дитинство Сергія Корольова та шлях у велику інженерію Леоніда Кучми.
  Почесне місце в цьому сузір'ї великих імен посідає Василь Будник (1913–2007) – академік, що стояв біля витоків радянського бойового ракетобудування і космонавтики.
  Василь Будник народився 24 червня 1913 року в містечку Семенівка Чернігівської губернії. Його батько, Сергій Васильович, був земським агрономом – людиною кремезної, богатирської статури. Мати, Емілія Йосипівна, працювала сільською вчителькою.
  У родині Будників сформувався унікальний життєвий феномен: усі шестеро дітей сільського агронома здобули рідкісну на той час вищу освіту, а п'ятеро синів пройшли Другу світову війну і неймовірним чином усі повернулися з фронту живими. Брати Василя досягли значних вершин – Володимир та Сергій стали інженерами залізниці, а наймолодший, Олександр, попри інвалідність, закінчив МАІ, написав 180 наукових праць і став заслуженим діячем науки. Єдина сестра Ганна також продовжила батьківську справу, успішно закінчивши Тимірязєвську сільськогосподарську академію.
  Батька часто "перекидали" на нове місце роботи, і в Семенівці минули тільки дитячі роки Василя. Вісім класів він закінчував у Новозибкові, колись теж Чернігівської губернії. Тоді були роки перших п'ятирічок, країна будувалась, і батько порадив синові вчитися на будівельника. Василь вступив до Мінського архітектурно-будівельного технікуму і після чотирьох років навчання працював виконробом спершу на будовах у Білорусії, а з 1933 року – на будівництві великого холодильного комбінату країни.
  Коли тямущий юнак попросив у начальника характеристику для вступу до вишу, той здивувався, побачивши у графі "авіаційний інститут": "Ти ж будівельник!". На що Будник відповів фразою, яка визначила його долю: "Я й залишуся будівельникoм. Будуватиму літаки!"
  У 1934 році уродженець Чернігівщини став студентом МАІ, де слухав лекції легендарних авіаконструкторів Миколи Полікарпова та Бориса Юр'єва. Навчання поєднував із польотами в аероклубі, де згодом сам став інструктором, налітав понад 1000 годин і двічі брав участь в авіаційних парадах.
  У 1940 році Василь Будник з відзнакою закінчив інститут і потрапив до авіаційного КБ Сергія Іллюшина. Під час німецько-радянської війни займався модернізацією озброєння бомбардувальників Іл-4 та знаменитих штурмовиків Іл-2.
  Талановитого інженера помітили й запросили до науково-дослідного інституту реактивного руху (майбутній ракетний НДІ-88). Разом із новою роботою прийшли і зміни в особистому житті – Василь Сергійович одружився з випускницею МАІ Вірою Дмитрієвою.
  У 1945–1946 роках Василь Будник у складі спеціальної групи радянських фахівців перебував у відрядженні в Німеччині. У місті Нордгаузен вони вивчали трофейну німецьку ракетну техніку (зокрема, ракети ФАУ-2 Вернера фон Брауна). Там, на руїнах німецьких полігонів, формувався кістяк майбутньої космічної програми тодішнього СРСР.
  Пізніше Василь Будник став заступником Сергія Корольова в Підлипках (ОКБ-1) і безпосередньо керував розробкою перших радянських балістичних ракет далекої дії (Р-1, Р-2).
  На початку 1950-х років виникла потреба створити дублюючий потужний центр ракетобудування. Вибір припав на автомобільний завод у Дніпропетровську (майбутній "Південмаш").
  У 1951 році Василя Будника призначають Головним конструктором серійного заводу № 586. Він переїжджає в Україну і фактично з нуля організовує конструкторське бюро. Саме Василь Сергійович ініціював створення легендарного Особливого конструкторського бюро № 586 (ОКБ "Південне") та фізико-технічного факультету ДДУ для підготовки місцевих кадрів.
  Розуміючи масштаб завдань, Василь Будник запросив очолити новостворене ОКБ Михайла Янгеля. Добровільно поступившись Михайлові Кузьмичу першим кріслом, Василь Сергійович став першим заступником геніального вченого. Разом цей тандем створив кілька поколінь міжконтинентальних балістичних ракет стратегічного призначення та космічних носіїв ("Космос", "Циклон").
  У травні 1960 року Василь Будник отримав науковий ступінь доктора технічних наук.
  З 1962 року Василь Сергійович присвятив себе викладацькій діяльності у Дніпропетровському державному університеті, де ділився зi студентами унікальним досвідом на кафедрі технічної механіки, читаючи фундаментальний курс "Конструкції і проєктування літальних апаратів".
  У 1972 році Василь Будник перейшов на роботу до Дніпропетровського відділення Інституту технічної механіки Академії наук України. У 1972–1980 роках Василь Сергійович – заступник керівника Дніпропетровського відділення Інституту механіки АН Української РСР. У 1980–1988 роках – заступник директора і радник при дирекції, з 1988 року – головний науковий співробітник Інституту технічної механіки Національної АН та Національного космічного агентства України.
  У 1983 році за заслуги в розвитку технічної механіки та підготовці наукових кадрів докторові технічних наук Василеві Буднику надано звання заслуженого діяча науки і техніки України.
  Василь Будник очолював роботи з ракетно-космічних напрямів, де досліджував нові напрями оптимізації проєктних параметрів складних ракетно-космічних систем. Наукові праці Василя Сергійовича лягли в основу наукового напряму з оптимального проєктування ракетно-космічних систем. У 2000 році як видатному науковцеві йому призначена державна стипендія.
  У 2004 році за вагомий особистий внесок у розвиток космічної галузі, багаторічну самовіддану працю та з нагоди 50-річчя від заснування Державного конструкторського бюро "Південне" імені М. К. Янгеля Василь Будник нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня.
  Результати наукових досліджень, проведених особисто академіком Будником чи під його орудою, знайшли відображення у 265 статтях, чотирьох монографіях та 36 винаходах. Увесь цей творчий здобуток Василя Сергійовича і заклав підвалини його власної наукової школи – з оптимального проєктування ракетно-космічних систем.
  Василь Будник написав книгу спогадів "Від штурмовиків ІЛ-2 до космічних ракет" (1993). Академік розповів про перші кроки ракетної техніки, про Сергія Корольова, Михайла Янгеля і практично не написав нічого про себе, хоча був одним із тих, хто закладав фундамент ракетної техніки.
  У вересні 2006 року рішенням Дніпропетровської міської ради Василеві Буднику надано звання "Почесний громадянин Дніпропетровська".
  До останніх днів свого непересічного життя академік Василь Будник не припиняв наукової та громадської діяльності.
  8 березня 2007 року на 94-му році обірвалося життя Василя Будника – одного з корифеїв світового ракетобудування, якому він віддав понад півстоліття.
  Спадщина академіка Василя Будника продовжує жити. Створена за його безпосередньої участі ракетно-космічна школа забезпечила Україні статус космічної держави. Його ім'ям названо вулиці, а на будівлях КБ "Південне" та ДНУ встановлено меморіальні дошки.

  Література

  1. Аверков С. Від "чорної смерті" до космічних стартів / Станіслав Аверков // Україна. – 1991. – № 22. – С. 6–8.
  2. Дегтярев О. В. Академік Василь Сергійович Будник – один із засновників ракетно-космічної галузі України (до 100-річчя з дня народження академіка НАН україни В. С. Будника) / О. Дегтярев, О. Новиков // Вісник Національної академії наук України. – 2013. – № 6. – С. 89–95.
  3. Стежеринський А. 91-річний Василь Будник і досі навчає літати ракети / Аркадій Стежеринський // Чернігівські відомості. – 2005. – 7 квіт. (№ 14). – С. 19.
  4. Хідекелі А. Їх не знали навіть на прізвище / Аркадій Хідекелі // Демократична Україна. – 2003. – 24 черв. (№ 47). – С. 6.
  5. Чернігівці – лауреати державних премій / [редкол.: С. Л. Лаєвський, Л. П. Линюк (відп. ред.), С. М. Лихачева]. – Чернігів : ЦНТЕІ, 2009. – С. 51–53.