Володимир Дроздов – ініціатор заснування та беззмінний завідувач Чернігівського єпархіального давньосховища, а пізніше – Чернігівського музею культів. Людина, якій ми повною мірою завдячуємо за зібрання, вивчення та збереження унікальної колекції в непростих умовах наступу більшовицького атеїзму.
  Володимир Дроздов народився 30 (18 за старим стилем) червня 1879 року в м. Петровську Саратовської губернії у сім'ї протоієрея. Після закінчення духовної академії в 1904 році здобув ступінь кандидата богослов'я і був залишений на рік професорським стипендіатом при кафедрі логіки та психології.
  У серпні 1905 року був призначений на посаду викладача теорії словесності та історії Чернігівської духовної семінарії і назавжди пов'язав своє життя з Черніговом.
  4 травня 1906 року Чернігівська духовна консисторія звернулася до Правління Чернігівської духовної семінарії з пропозицією очолити роботу зі створення єпархіального музею. Попередню згоду очолити його дав викладач семінарії Володимир Дроздов.
  Передусім він підготував статут, який було затверджено 14 жовтня 1906 року. Чернігівське єпархіальне древлесховище засновувалося при Чернігівській єпархіальній семінарії для збирання та зберігання пам'яток церковної старовини. Статут чітко окреслював групи пам'яток, які планувалося зосередити в Єпархіальному древлесховищі, й можливі шляхи їх надходження.
  На початку 1907 року Володимир Геннадійович виїздив до Києва для ознайомлення з роботою Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії, на зразок якого створювалася Церковно-археологічна комісія для керівництва діяльністю музею. На першому засіданні комісії 15 жовтня 1907 року завідувачем Чернігівського єпархіального древлесховища було обрано Володимира Дроздова.
  У 1907 році на загальноєпархіальному з'їзді духовенства на облаштування нового музею було виділено 200 крб та ще 150 крб на проведення запланованих наукових експедицій. Улітку 1907 року В. Г. Дроздов разом зі священником, краєзнавцем К. Т. Карпинським здійснили наукові подорожі губернією, обстежили 174 церкви та сім монастирів, привели до ладу ризниці, описали і сфотографували об'єкти церковної старовини, архітектурні споруди.
  За результатами експедицій уклали "Список предметов старины, хранящихся в церквах и монастырях Черниговской епархии и желательных для помещения в Черниговское епархиальное древлехранилище" та відправили до Синоду із запитом на дозвіл про вилучення їх із ризниць. Перевезені до Чернігова старожитності стали основою зібрання Чернігівського єпархіального древлесховища. Список зберігся до наших днів і являє собою перший із відомих описів експонатів єпархіального музею.
  Колекцію Чернігівського єпархіального древлесховища (1900–1915) без перебільшення можна охарактеризувати як одну з найбільших і найцікавіших збірок церковних старожитностей Лівобережної України. Вона нараховувала тисячі речей церковного вжитку та культу, які репрезентували історію православної церкви в Україні за дев'ять століть (XІ – поч. ХХ ст.). Основним джерелом формування й поповнення колекції Єпархіального древлесховища були наукові відрядження (екскурсії) з метою збирання експонатів для музею.
  Разом із К. Карпинським В. Дроздов упорядкував перший каталог Єпархіального древлесховища, що складався з п'яти розділів: ікони на дереві, барельєфи, підвіски, дукачі, хрести-складні та оклади Євангелій, царські врата; ікони й картини на полотні; портрети святителів та історичних діячів; гравірувальні дошки та кліше Новгород-Сіверської і Чернігівської друкарень, печатки чернігівських єпископів; закладні дошки з церков єпархії. Загалом у каталозі описано 293 експонати ХVІІ–ХІХ ст. із зазначенням композиції, розмірів, орієнтовної дати створення, мистецької техніки та джерел надходження до музейної колекції.
  Упродовж 1906–1908 років Володимир Дроздов брав активну участь у роботі Чернігівського попереднього комітету з підготовки XIV Археологічного з'їзду. Володимирові Геннадійовичу доручили розробити програму відновлення проєкту "Історико-статистичний опис Чернігівської єпархії".
  У серпні 1908 року в Чернігові відбувся ХІV Археологічний зʼїзд, на якому Володимир Дроздов представив виставку старожитностей, виступив з доповіддю про унікальну пам'ятку золотарства ХVІІІ ст. – царські врата чернігівської Катерининської церкви. За безпосередньої участі Володимира Геннадійовича до відкриття Археологічного з'їзду було приурочено видання першого випуску "Сборника Черниговского епархиального древлехранилища", в якому містився звіт Володимира Дроздова про організацію Чернігівського єпархіального древлесховища. Другий випуск вийшов у 1916 році.
  З 1909 року Володимир Геннадійович завідує фундаментальною бібліотекою Чернігівської духовної семінарії, у якій зберігалися численні рукописи і стародруки ХVІ–ХVІІІ ст., з 1910 року – викладач французької мови та історії літератури в жіночому єпархіальному училищі.
  У 1909 році Володимир Дроздов одружився з донькою протоієрея, представницею чернігівського дворянського роду Олександрою Сметлицькою. У 1912 році у подружжя народився син Борис.
  Володимир Геннадійович отримав чин колезького асесора, з 1910 року – надвірний радник, згодом підвищений до колезького радника. Був членом Ради єпархіального братства св. Михайла, князя Чернігівського. У 1912–1917 роках редагував літературно-педагогічний відділ часопису "Вера и жизнь", на сторінках якого було вміщено цілу низку історико-краєзнавчих студій. Написав статтю про єпископа І. Максимовича як засновника Чернігівської семінарії, описав церемонію поховання чернігівського єпископа Антонія, опублікував нарис про Чернігівське єпархіальне сховище старожитностей.
  У 1920-х роках Володимир Дроздов працював у музейних установах міста, досліджував церковну історію та мистецькі старожитності Чернігівщини. Завдяки зусиллям Володимира Геннадійовича під час вилучення церковних цінностей було врятовано від утилізації низку пам'яток, які мали історико-художнє значення.
  У 1923 році завідувач Музею культів (створеного в 1921 році на основі колекції Чернігівського єпархіального древлесховища) Володимир Дроздов входив до складу тимчасової комісії з архітектурного та археологічного дослідження Спасо-Преображенського собору XI ст. в Чернігові, склав звіт про огляд ліквідованого Новгород-Сіверського чоловічого монастиря. У складі спеціальної комісії оглянув цінні речі й відібрав ті, що мали історико-художнє значення (176 предметів). Пропонував передати предмети історико-культурного значення до Новгород-Сіверського музею та кілька речей – до Чернігівського музею. Навесні 1925 року разом з місцевими істориками М. Вайнштейном і П. Смолічевим обстежував муміфіковані поховання XVII–XIX ст., виявлені в підземній крипті Воскресенської церкви в Седневі. Разом з тим продовжував наполегливо студіювати пам'ятки українського золотарства XVII– XVIIІ ст.
  У 1925 році після утворення єдиного Чернігівського державного музею Володимир Дроздов завідував у ньому відділом культів.
  Ґрунтовні дослідження Володимира Дроздова "Рихлівський ковчег" (1927), "Датоване культове срібло XVII ст. в Чернігівськім державнім музеї" (1928), "Мумії панів Лизогубів", "Гравірувальні дошки Чернігівського держмузею" і сьогодні залишаються актуальними для науковців.
  У 1931 році Володимира Геннадійовича запросили працювати до Києва на посаду старшого наукового співробітника Лаврського музейного містечка. Працюючи в Києво-Печерській лаврі, він навряд чи залишився осторонь масових репресій, які чорною хвилею накрили більшість діячів культури, науки та музейної сфери. Київське музейне містечко вважалося одним із осередків групування "націоналістичних сил". Володимир Дроздов був звинувачений в українському буржуазному націоналізмі. Дехто із заарештованих чернігівських колег Володимира Дроздова звів на нього наклеп: буцімто Володимир Геннадійович іще наприкінці 1920-х рр. "був завербований у контрреволюційну повстанську організацію . . і проводив шкідницьку роботу в музеї", зокрема "навантажив усіх працівників непотрібною роботою . . широкою інвентаризацією експонатів, організував виставку ікон та багатого церковного одягу з метою підкреслити високу цінність українського націоналістичного мистецтва і залучити екскурсантів до релігії"…
  Володимир Дроздов помер, імовірно, від голоду взимку 1931/1932 року. Місце поховання невідоме.

  Література
  1. Блакитний М. М. Біографічні матеріали про редакторів часописів "Черниговские епархиальные известия" та "Вера и жизнь" / М. М. Блакитний // Сіверщина в історії України : зб. наук. праць. – Київ ; Глухів, 2011. – Вип. 4. – С. 326–332.
  2. Гейда О. Зберігач та дослідник церковних старожитностей: до 145-річчя Володимира Дроздова / Ольга Гейда // Сім днів. – 2024. – 12 верес. (№ 37). – С. 12 : фот.
  3. Коваленко О. Б. Дроздов Володимир Геннадійович. Український історик, музейний працівник, активний учасник краєзнавчого руху початку ХХ ст. / О. Б. Коваленко, В. В. Ткаченко // Репресоване краєзнавство (20–30-ті роки). – Київ ; Хмельницький, 1991. – С. 338–339.
  4. Ципляк Н. О. Наукова діяльність викладачів Чернігівської духовної семінарії / Н. О. Ципляк // Сіверщина в історії України : зб. наук. праць. – Київ ; Глухів, 2013. – Вип. 6. – С. 370–373.
 

  Підготувала бібліотекарка
відділу краєзнавства Юлія Супрун