Театральне мистецтво Сіверського краю має свої особливі, неповторні барви, які упродовж десятиліть творилися зусиллями талановитих, відданих сцені особистостей. Серед яскравих імен, які залишили глибокий слід у культурній пам'яті регіону, особливе місце належить актрисі Любові Колесниковій. Її життєвий і творчий шлях став уособленням високого служіння театру, де кожен вихід на підмостки був не просто професійною роботою, а справжньою сповіддю перед глядачем. Доля судила пані Любові пов'язати свій творчий злет із двома визначними культурними осередками Чернігівщини – Ніжином та Черніговом. Саме в цих містах повною мірою розкрився її самобутній акторський дар, сформувався багатий репертуар і була завойована щира, безмежна любов публіки, яка тонко відчувала правду кожної зіграної Любов'ю Степанівною ролі.
  Любов Колесникова народилася 1 липня 1951 року в селі Острів Коростенського району Житомирської області. За кулісами майбутнього сценічного тріумфу актриси завжди ховалася історія непростого дитинства та сильного характеру. Сама Любов Степанівна згадувала, що в її родині ніколи не було митців: мама працювала дояркою, а батько пішов із сім'ї, коли Люба була ще зовсім маленькою. Разом із сестрою росли двоє братів. Один із них пішов із життя передчасно – у 38 років, а другий, Микола, згодом став успішною людиною. З шести років майбутня зірка сцени вже тяжко працювала на полі, допомагаючи матері: чистила буряки у листопадову холоднечу синюшними від морозу руками, після чого знесилену дівчинку мама несла додому на руках. Далі були виснажливі роботи на льону та кукурудзі.
  Попри важкий селянський побут, дівчина рано усвідомила своє справжнє покликання. Уже у 13 років вона почала відвідувати Народний театр в Овручі на Житомирщині. Туди мала Люба бігала після школи, долаючи пішки чотири кілометри у спеку й мороз, крізь снігові замети, адже саме в театрі знаходила щось особливе й небуденне. Саме там у тринадцятирічному віці вона зіграла свою першу роль – Аннушку в постановці "Сині роси". Мама щиро мріяла бачити доньку лікарем, але Люба твердо вирішила йти своїм шляхом. У 17 років вона покинула рідну домівку та вирушила до столиці, де вступила до Київської естрадно-циркової студії, зробивши перший упевнений крок до своєї мрії.
  У 1971 році Любов Колесникова почала грати у Ніжинському драматичному театрі імені М. Коцюбинського. Ніжинський період став для молодої актриси часом закладання міцного мистецького фундаменту й перших серйозних творчих перемог. Робота у місцевому театрі вимагала від неї універсалізму, адже доводилося грати абсолютно різні за характером ролі, і глядачі швидко помітили та полюбили актрису за її щирість і психологічну переконливість. Життя Любові Колесникової поза сценою також зазнавало змін і втрат. Творчі будні вона ділила з родиною: бувало, разом із першим чоловіком та сином Андрійком їхала на море, а після цього – знову в село до мами, допомагати на фермі. Перший і другий її чоловіки, на жаль, відійшли у засвіти, а з третім обранцем Любов Степанівна прожила у шлюбі понад тридцять років.
  У 1978 році Любов Колесникова починає працювати у Чернігівському обласному музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка, що відкрило перед акторкою нові, значно ширші обрії та підняло її майстерність на справжні творчі висоти. За період роботи на чернігівській сцені Любов Степанівна зіграла понад 100 різнопланових ролей у різножанрових виставах. Перехід на головну сцену області став для актриси періодом зрілості, коли накопичений досвід трансформувався у масштабні, знакові роботи.
  Тріумфальним для неї став 2018 рік, коли за блискуче виконання ролі баби Соньки у виставі "Вій. Докудрама" Любов Колесникова одержала звання заслуженої артистки України. Того ж року на XIV Міжнародному театральному фестивалі жіночої творчості імені Марії Заньковецької в Ніжині актриса здобула перемогу в номінації "За кращу жіночу роль другого плану" за виконання ролі баби Палажки у виставі "Кайдашева сім'я" Чернігівського театру імені Т. Г. Шевченка (режисерка Віра Тимченко).
  Справжнє всеукраїнське визнання та любов широкої аудиторії прийшли до актриси завдяки кінематографу – за незабутню роль колоритної Палажки у популярному серіалі "Спіймати Кайдаша". Режисерка і сценаристка Наталка Ворожбит із теплом згадувала, що в реальному житті Любов Степанівна зовсім не скидалася на бабу: це була цікава жінка зі стрижкою і з вогником у прямому й переносному сенсах, яка постійно чудила і закохала в себе всю знімальну команду. Проте варто було пані Любові напнути хустку, надіти халат і зняти верхню щелепу, як усі навколо вірили, що це місцева бабуся, навіть не здогадуючись, що перед ними заслужена артистка. На зйомки серіалу вона часто брала з собою онука Тимошку, якого через життєві обставини виховувала самотужки.
  Своє дозвілля актриса проводила в селі Березанка Чернігівського району, де мала гарну двоповерхову дачу – щедрий дарунок на 55-річчя від люблячого брата, який подбав, щоб після тісної квартири сестра мала затишне місце для душі.
  Коли почалася повномасштабна війна, акторці довелося пережити нові важкі випробування: під час обстрілів вони з онуком сиділи у підвалі, а оскільки її третій чоловік на той час уже був паралізований, Любов Степанівна мужньо бігала під вогнем між підвалом та квартирою. Сама пані Любов філософськи зазначала, що доля не надто її жалувала, але, можливо, саме завдяки цим випробуванням із неї й вийшла добра акторка. Попри вік і бажання відпочити, вона віддавала всі сили родині, наголошуючи, що доглядати чоловіка, виховувати онука та облаштовувати побут – це обов'язок, у якому у жінок просто немає іншого вибору, окрім як напружуватися і йти далі.
  7 травня 2026 року, на 75-му році життя заслужена артистка України, провідний майстер сцени та акторка Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка Любов Колесникова відійшла у вічність. В останні роки через підірване здоров'я вона повністю втратила зір на одне око і майже не бачила на друге, проте до останнього подиху зберігала свій незламний дух.
  Театральна доля Любові Степанівни стала взірцем того, як талант, помножений на працю, перетворює мистецтво на явище загальнонаціонального масштабу.

  Література
  1. Бенефіс [заслуженої артистки України] Любові Колесникової [з нагоди її 70-річчя від дня народження і 50-річчя творчої діяльності] // Світ-інфо. – 2021. – 21 жовт. (№ 209). – С. 3.
  2. Відійшла у вічність заслужена артистка України Любов Колесникова // Сім днів. – 2026. – 28 трав. (№ 5). – С. 5.
  3. Любов Колесникова – лауреат [ХІV Міжнародного театрального] фестивалю [жіночої творчості імені М. Заньковецької в Ніжині] // Світ-інфо. – 2018. – 15 листоп. (№ 139). – С. 3.
  4. Ковальова А. "Коли відкривається завіса, я оживаю…" // Аліна Ковальова // Гарт. – 2026. – 14 трав. (№20). – С. 3.
  5. Остерская В. Черниговская актриса Любовь Колесникова – баба Палажка в сериале "Спіймати Кайдаша" / Валентина Остерская // Весть. – 2020. – 23 апр. (№ 17). – С. 9 : портр.

  Підготувала бібліотекарка відділу краєзнавства Олена Дорохова