Один із найбільш читабельних прозаїків української еміграції Анатоль Галан (справжнє ім'я та прізвище – Анатолій Калиновський, псевдоніми – Іван Евентуальний, Анатоль Галан, Кость Галан, Василь Орлик, Колібрі, Андрій Чечко) народився 22 серпня 1901 року в селі Землянка Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині – Шосткинського району Сумської області), за іншими даними – в селі Гамаліївка, в сім'ї священника. У спогадах Анатоль Галан згадував про свою родину побіжно, жодного разу не назвавши імен та місця проживання родичів, щоб не наражати їх на переслідування.
  Середню освіту майбутній письменник здобув у Новгород-Сіверській духовній семінарії, навчався і в Чернігівській семінарії, але до вищого навчального закладу – Ніжинського інституту народної освіти – його не прийняли через соціальне походження.
  Юнак подався до Харкова, працював у редакціях коректором, секретарем, літредактором, а 1929 року таки закінчив заочно Ніжинський ІНО. Це відкрило Анатолієві шлях до роботи журналістом урядового часопису "Вісті ВУЦВК". Працюючи на цій посаді, Анатолій Калиновський (Галан) багато подорожував, побачив, пережив і, зрештою, цей досвід дав можливість реалізувати мрію – стати письменником.
  Перші оповідання (прозові) були надруковані в 1923 році в харківському журналі "Знання". Друкувалися твори автора також у журналах "Червоний шлях", "Гарт", "Плуг", "УЖ" та ін.
  Перші дві книжки молодого літератора – збірка поезій (1930) і комедія на три дії (1932), написані за лекалами соцреалізму, – не викликали зацікавлення в читачів. Однак зарубіжний доробок автора безсумнівно засвідчує наявність неабиякого літературного таланту.
  Міжвоєнну радянську історію Анатоль Галан ділив на два періоди: вододілом стали розкуркулення, колективізація, процес "Спілки визволення України". Уперше побачивши, як відбувалося розкуркулення, публіцист, повернувшись із відрядження, по-чорному напився… Це був "початок жаху". Знову ж таки досить актуально звучать його звинувачення сталінській владі. "Дехто забув, "подарував" режимові події 30-х років. Але кожен, хто має крихітку душі, не забуде їх ніколи. Не забуде висохлих дитячих тіл, тих ходячих людських трупів із набряклими ногами, мертвотного, приреченого, байдужого спокою в оселях. Москва карала Україну за непослух мільйонами засуджених на повільне, без права скарги і просьби на порятунок, знищення".
  Сталінська система спрямувала всі зусилля на те, щоб задушити талант на рідній землі, і, рятуючись від нав'язливої уваги чекістів (співробітників ОГПУ та НКВД) Анатоль Галан подався до Середньої Азії, де працював шкільним учителем. Таким чином, хоча письменника нібито й оминув сталінський терор, але він добре знав про ці чорні сторінки української історії.
  Перед початком Другої світової війни Анатоль Галан повернувся в Україну, а в часи нацистської окупації вирушив на захід.
  На шляху до Аргентини Анатолій Васильович мешкав у таборах для переміщених осіб спочатку в місті Форст на сході Німеччини, потім у Ландеку на заході Австрії. Деякий час працював в українському видавництві "Голос" у Берліні. Тут чи не вперше проявився його талант гумориста й сатирика: журналіст запропонував випускати стіннівку під назвою "Марабу". Гуморески, жарти, дотепи давали хоч якусь розраду. Згодом серед діаспорної української спільноти Галан здобув славу чи не найпершого гумориста.
  Сім років прожив Анатолій Калиновський у Південній Америці, а потім у 1956 році перебрався до США, де мешкав із родиною в місті Рочестері (на півночі штату Нью-Йорк). Співпрацював із редакціями журналів "Мітла", "Пороги" в Буенос-Айресі, з газетою "Прометей" у Нью-Йорку.
  За життя письменника побачило світ понад 20 книжок. Це збірки оповідань і новел "Чарівна дружина" (1947), "Пахощі" (1950), "Поразка маршала" (1956), "Невигадане" (1967), "Розмова з минулим" (1971), "Життя" (1976), "Танець на линві" (1980), "З минулих днів" (1989); віршована повість "Хам" (1970); збірки сатиричних творів "Проти шерсти" (1962), "Сатири" (1971); збірки мініатюр "Міркування серйозні, не дуже серйозні і так собі" (1971), гуморесок "Про все потроху" (1978); драми "Володар – страх" (1955); спогади "Будні совєтського журналіста" (1956), "Записки слідчого" (1964) та інші твори. Простота й невимушеність письма, яскравість і прозорість стилю, чіткість висловлення думки, вміння будувати сюжет – усе це забезпечувало "широкочитабельність" творів Анатоля Галана. Утім, ці риси повною мірою проявилися вже в закордонних збірках, бо в Україні він мав репутацію освіченого й талановитого журналіста, яким дорожили редактори і залюбки брали на роботу.
  Головним об'єктом духовного, інтелектуального й культурного інтересу для письменника упродовж усього його життя була Україна та українці.

  Між різних дрібних і істотних жалів,
  У кожному серці горить, не згаса –
  Як небо, висока,
  Як море, широка,
  Народжена в муках незрима краса –
  Любов до своєї землі.
  Блукаю стежками, дивуюсь, дивлюсь,
  І бачу в просторі, і бачу в кутку –
  Як небо, високу,
  Як море широку,
  Несказанно ніжну, ясну і струнку
  Чудову Вітчизну мою.

  Варто відзначити різножанровість доробку і тематичне розмаїття письменницького пера Анатоля Галана: гостра сатира, гуморески, сюжети із власного життя вдало поєднуються з нарисами про людей, з якими автора зводила журналістська доля, цікаві замальовки про побут табору переміщених осіб у Німеччині, українських емігрантів в Америці, але все ж таки домінують спостереження щодо радянського повсякдення.
  Письменник спромігся на достовірне, переконливе узагальнення дійсності країни "перемігшого соціалізму". За політичним життям СРСР, економічними й культурними досягненнями чи невдачами України Анатоль Галан стежив до середини 80-х рр. ХХ ст. Висновки його були невтішні: "Все лишається без змін" (таку назву отримало його невелике оповідання, вміщене у збірнику, виданому вже по смерті автора).
  Ознайомившись із змістом збірників оповідань, спогадами, віршованою повістю "Хам", яку сам Анатоль Галан вважав своїм кращим творінням, починаєш усвідомлювати, що цей доробок є цінним джерелом для глибшого розуміння багатьох явищ і процесів, що відбувалися в СРСР загалом та в Україні зокрема і зрештою сформували "тип" радянської людини, базові риси якої істотно позначилися на світогляді, поведінці, культурі мільйонів громадян сучасної України.
  Як по-сучасному звучить відповідь пересічної продавчині в київській "українській" книгарні американському "інтуристові", ще й члену компартії США, який поцікавився, чому у крамниці бракує українськомовної літератури! "А какая разница! В Кієві всє говорят па-рускі!". Цю гумореску було вміщено в календарі-альманаху "Мітла" на 1966 рік!
  Героями коротких (зазвичай по декілька сторінок) оповідань, ставали люди різних націй, віруючі й атеїсти, представники трудящих, як тоді прийнято було ділити, класів і навпаки, інтелігентні постаті й не зовсім, навіть кримінальні злочинці. Автор прагнув усіх зрозуміти і, здається, щиро ненавидів лише кремлівську верхівку, співробітників ОГПУ-НКВД та сексотів (донощиків) різних рівнів.
  Аморальність вчинків, брутальність, жорстокість, що межує із садизмом, пошук у всьому матеріальної вигоди трапляються у багатьох творах Анатоля Галана, та й чи могло бути інакше в країні, де "Хам, як лицар-переможець, / Сидить на білому коні". Негативні й асоціальні форми поведінки, жадібність, жлобство, хамство, абсолютне зневаження людської гідності ретранслювалися у стратегіях виживання подальших поколінь.
  Головна ідея оповідань Анатоля Галана (Калиновського) полягає в тому, щоб викликати зневагу та огиду до представників і захисників "диктатури пролетаріату", сформувати потребу боротьби проти системи, яка їх породжує, й розуміння, що альтернатива їй тільки одна – свобода і демократія, а для українців – іще й національна держава, держава суспільного добробуту як одна з сучасних моделей правової держави.

  Думка завжди й скрізь єдина
  У нашому колі:
  Не вмирала Україна
  І не вмре ніколи!
  Ми діждемось смерти ката,
  А не ми, то діти.
  Буде знову рідна хата
  Волею радіти.
  Вірим в те, що згине морок,
  Прийде ясна днина.
  Наше гасло на прапорах:
  Вільна Україна!

  Ради цього писав і на зароблені тяжкою працею долари видавав свої оповідання окремими збірками Анатоль Галан. Його книжки побачили світ у другій половині ХХ століття, але гуманістичні ідеали, які проповідував автор, анітрохи не втратили своєї актуальності й нині. Його творчість може стати автентичним джерелом знань про життя в СРСР, а соковита мова, яскраві образи, гумор і сатира подарують читачеві багато приємних хвилин.
  Помер Анатолій Калиновський (Анатоль Галан) 3 жовтня 1987 року, похований у місті Рочестер (США).

  Література

  1. Демченко Т. "Невигадане": радянська буденність 1920–30-х років у нарисах Анатоля Калиновського (Галана) / Тамара Демченко, Світлана Іваницька // Сіверянський літопис. – 2022. – № 3. – С. 123–135.
  2. Демченко Т. П. Переживання радянського в мемуарно-документальній прозі Анатоля Галана (Калиновського): прочитання крізь оптику поколіннєвих і часових комунікацій / Т. П. Демченко, С. Г. Іваницька // Українська біографістика : зб. наук. пр. Ін-ту біогр. дослідж. – Київ, 2022. – Вип. 23. – С. 100–121.
  3. Маркусь В. Галан-Калиновський Анатоль / В. Маркусь // Енциклопедія української діяспори. – Нью-Йорк ; Чикаго, 2009. – Кн. 1. – С. 144.
  4. Ігор Качуровський – Микола Шкурко. Листування, 1994–2013. Мюнхен-Ніжен. – Ніжин, 2016. – 654 с.
  С. 577 – А. В. Калиновський (Анатоль Галан).
  5. Cкорупський В. Вмію життя і за біль, і за радість любить (до 75-річчя Анатоля Галана) // Слово. Збірник 7. – Едмонтон, 1978. – С. 262–266.

 

  Підготувала провідна бібліотекарка відділу краєзнавства Юлія Супрун