Павло Білецький-Носенко – український письменник, педагог, мовознавець, етнограф, лексикограф, перекладач і громадський діяч. Його ім'я нерозривно пов'язане з розвитком української культури, освіти й мовознавства першої половини XIX століття. Він став автором першого великого словника живої української мови, який значно випередив свій час і став важливою основою для подальших українських лексикографічних праць.
  Павло Павлович народився 27 серпня 1774 року у Прилуках у дворянській сім'ї, що походила з давнього козацько-старшинського роду. Рід Білецьких-Носенків належав до української козацької еліти Лівобережної України. Його предки обіймали військові й адміністративні посади в добу Гетьманщини, були освіченими людьми та мали авторитет серед місцевого дворянства. Далекий предок Іван Ніс брав участь у визвольних змаганнях під проводом Богдана Хмельницького, а дід Павла був прилуцьким полковим сотником. Батько, Павло Іванович, теж присвятив себе військовій службі.
  Юний Павло батька майже не пам'ятав, бо той перебував у постійних походах і загинув у війні з турками. Мати, Ганна Максимівна, доводилася племінницею по материнській лінії видатному культурному діячеві Георгію Кониському, мала суворий характер, узяла на себе всі турботи по господарству, тому не мала часу для дітей. У п'ятирічному віці хлопчика віддали до Шляхетського сухопутного кадетського корпусу в Санкт-Петербурзі – одного з найпрестижніших закладів імперії. Там він навчався майже п'ятнадцять років, вивчаючи математику, історію, іноземні мови, літературу, філософію, військові науки та мистецтво красномовства.
  У 1793 році Павло блискуче закінчив навчання і в чині поручика був направлений для проходження військової служби в 1-й батальйон Катеринославського єгерського полку. Павло Білецький-Носенко брав участь у військових операціях під командуванням Олександра Суворова, за що був нагороджений Золотим хрестом з написом "За труды и храбрость" та годинником, прикрашеним діамантами.
  Перед 24-річним офіцером відкривалася блискуча кар'єра, але 1798 року він змушений був у чині штабс-капітана залишити службу за наполяганням матері – жорстокої і свавільної жінки, яка вирішила одружити свого сина з дочкою конотопського предводителя дворянства. Сам Білецький-Носенко про свою службу висловлювався так: "Благодарю моего создателя за то, что, будучи не раз в самом пылу сражения, я не убил и даже не поцарапал ни одного человека".
  Павло Павлович жив переважно у Прилуках, а певний час – і в маєтку своєї дружини в містечку Хмелеві Роменського повіту Полтавської губернії. Після смерті дружини Павло Білецький-Носенко разом із дітьми поселився у власному будинку в селі Лапинці під Прилуками, де проживав до самої смерті. Для свого часу Павло Павлович був освіченою людиною – досконало володів кількома мовами, добре знав вітчизняну та світову літературу, вивчав основи педагогічної діяльності. У його бібліотеці нараховувалося кілька тисяч томів латинською, французькою, німецькою, російською, українською та польською мовами. Павло Білецький-Носенко уважно стежив за літературним і науковим життям країни, передплачував багато періодичних видань із різних галузей знань.
  У 1801 році Павло Павлович обраний підсудком у Прилуцький повітовий земський суд. Поруч із цим у селі Замостя в маєтку І. Величка навчав групу дворянських дітей. Викладав найрізноманітніші науки, зокрема російську, французьку, німецьку мови, поезію, риторику й естетику, географію, природознавство, математику, геометрію та ін.
  З 1807 до 1809 року Павло Білецький-Носенко був помічником попечителя у Прилуцькій лікарні. У 1810-му став штатним наглядачем училищ Прилуцького повіту, а з 1812 року – почесним наглядачем і був ним протягом 37 років. Усю свою штатну платню він жертвував на користь училища.
  У 1838 році Павло Павлович прийняв запрошення газети "Полтавские губернские ведомости" (Прилуцький повіт натоді належав до Полтавської губернії) стати її співробітником. Упродовж 1838–1841 рр. надрукував на сторінках газети чимало матеріалів із різних галузей знань.
  Оселившись в Україні, Павло Білецький-Носенко полюбив її мову й культуру, сам почав писати українською, збирати фольклор та робити етнографічні записи. Діяльність Павла Павловича була спрямована на вивчення рідного краю, його культури. У той же час він намагався ознайомити своїх читачів зі здобутками європейської літератури, про що свідчать численні переклади з французької та німецької мов.
  Серед лінгвістичних праць Павла Білецького-Носенка найвидатнішою вважається укладений у 1838–1843 роках "Словарь малороссийского, или юго-восточного языка; филологический, этимологический, с показаниями частей речи, окончательных корней слов, идиотизмов, со сводами синонимов, с пословицами и поговорками, составленный по произношению, каким говорят в Малой и Южной России". Поряд зі словником він писав і "Граматику малоросійського язика". Однак через цензурні обмеження словник не був надрукований за життя автора. Лише в 1966 році рукопис було видано, і він отримав високу оцінку мовознавців як одна з найважливіших пам'яток української лексикографії. Творів Білецького-Носенка за життя майже не друкували. Деякі опубліковані посмертно, але більшість їх залишилася в рукописах.
  Багато уваги приділяв Павло Білецький-Носенко і художній літературі. З-під його пера з'явилося понад 300 байок, 23 віршовані казки (новели), 15 балад, жартівлива поема "Горпинида, чи Вхопленная Прозерпина", драматичне оповідання "Иванъ Золотаренко", російськомовний роман "Зиновий Богдан Хмельницкий".
  Маючи нахил до малювання, Павло Павлович захоплювався образотворчим мистецтвом. Особливо популярними серед його учнів були лекції про історію живопису, скульптури, архітектури. Павло Білецький-Носенко не тільки доступно викладав теорію, але й умів прищепити дітям любов до мистецтва, навчити їх володіти олівцем та пензлем. Талант до малювання успадкували і його діти, особливо старший син та молодша донька. Окремі малюнки членів родини Білецьких-Носенків сьогодні можна побачити в альбомі, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.
  Сумними і безнадійними були останні роки життя Павла Білецького-Носенка. Тяжко хворий, він щоразу змушений був переживати сімейне горе. На Закавказзі загинув старший син Павло – талановитий портретист, пейзажист і літератор. У 25 років утратив глузд син Олександр, науковець і пейзажист. Павло Павлович пережив усіх своїх п'ятьох братів, другу дружину (перша померла у молодому віці), старших синів і двох молодших доньок. Останні п'ять років з ним проживав син Петро. Незважаючи на поважний вік, Павло Білецький-Носенко до кінця життя цікавився літературними й політичними подіями, розвитком освіти та української мови. Улюбленим читанням була Біблія французькою мовою, яка в останні роки його життя стала книгою на щодень. Великою розвагою для знесиленого Павла Павловича була пасіка, яка ніколи "за його методом", не вивозилася в поле. Господар годинами спостерігав за діями працьовитих бджіл. На основі спостережень була написана в останні роки життя велика праця "Пасечник, или опыты пчеловодства в южной России", надрукована в 1872 році.
  Помер Павло Білецький-Носенко 11 червня 1856 року на вісімдесят другому році життя в Лапинцях. Похований у своєму саду поряд з дружиною, доньками та двома синами. На жаль, ні його садиба, ні прекрасний сад, ні могили знаменитої родини не збереглися.
  Павло Білецький-Носенко заслужено належить до визначних постатей Чернігівської губернії. Він – один із перших українських інтелігентів, які свідомо прагнули довести, що українська мова самостійна, багата і придатна не лише для побутового спілкування, а й для науки, освіти і художньої літератури. Наукова спадщина Павла Павловича стала важливим внеском у розвиток української культури, а словник і сьогодні залишається цінним джерелом для дослідників історії української мови.

 

  Література

  1. Деркач Б. А. П. П. Білецький-Носенко. Життя і творчість / Б. А. Деркач ; АН УРСР, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка. – Київ : Наукова думка, 1988. – 227 с. : іл.
  2. Письменник, педагог, мовознавець : інформ.-бібліогр. покажч. / Прилуц. міськ. центр. б-ка ім. Л. В. Забашти, Прилуц. міськ. б-ка для дітей ім. Павла Білецького-Носенка ; [склад.: Є. В. Гнатів, Л. О. Кожевнікова]. – Прилуки : [б. в.], 2014. – 40 с. : іл.
  До 240-річчя П. Білецького-Носенка.
  3. Половець В. Павло Павлович Білецький-Носенко (1774–1856) / Володимир Половець. – Чернігів : Просвіта, 2020. – 143 с.
  4. Половець В. Павло Павлович Білецький-Носенко (1774–1856) / Володимир Половець // Сіверянський літопис. – 2017. – № 6. – С. 154–160.
  5. Процько Н. Кобижчанські просвітителі / Наталія Процько // Чернігівщина. – 2016. – 28 лип. – С. 15.
 

  Підготувала бібліотекарка
відділу краєзнавства Марина Шпеко