Літературознавець, педагог, музейний та архівний працівник Іван Капустянський народився 18 вересня 1894 року в селі Ракити Хорольського повіту Полтавської губернії в сім'ї дяка. Навчався в Лубенському духовному училищі, Полтавській духовній семінарії.
  Після закінчення в 1916 році Ніжинського історико-філологічного інституту Івана Капустянського призвали до армії, а пізніше відправили на Південно-Західний фронт. Після демобілізації в 1918 році Іван Назарович закінчив лекторські курси при Міністерстві народної освіти, став професорським стипендіатом при Київському університеті. Але зайнятися наукою не вдалося, тому у квітні 1919 року Іван Капустянський переїхав до Прилук. Викладав історію української літератури в місцевому народному університеті.
  Після призначення головою повітового Комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини, який фактично поклав початок архівному будівництву в регіоні, Іван Назарович розпочав активно збирати місцеву старовину, твори мистецтва, історичні реліквії. Нечисленні співробітники Комітету взяли під охорону найбільші архівосховища міста – Прилуцької міської думи, Прилуцького повітового земства, прилуцького повітового предводителя дворянства.
  У період громадянської війни, розрухи та голоду Іван Капустянський рятував від загибелі цінні художні й історичні колекції та бібліотеки, зібрані у старовинних поміщицьких маєтках на Прилуччині й залишених без догляду, вживав заходів щодо збереження волосних і монастирських архівів. Зокрема, було врятовано та описано архів Густинського монастиря.
  Уже 19 жовтня 1919 року Іван Назарович розіслав листи у маєтки Олива (Харитоненка) в Качанівці, Ламздорф-Ґалаґанів у Сокиринцях, В. П. Кочубея у Згурівці, Скоропадських у Тростянці, садиби Масленнікова (колишня Милорадовича) у Товкачівці, Рахманової у Вейсбахівці (нині – Білорічиця), Бістрома в Заїзді та М. Маркевича в Турівці з пропозицією надати відомості про стан збереженості маєтків і майна та заходи щодо їх охорони. На жаль, серед документів повітового земства збереглася лише відповідь, що надійшла від керуючого Парафіївським маєтком Харитоненка від 29 жовтня 1919 року, де повідомлялося: "Милостивые государи! На письмо Ваше от 21 октября с. г. настоящим сообщаем, что все имущество при Качановском дворце положительно разграблено и приведено в негодность, парк и в настоящее время беспощадно рубится отдельными лицами прилегающего населения. Здание дворца уцелело, но значительно пострадало. Имеющаяся при Еленовском сахарном заводе (в 5 верстах от Качановской усадьбы) охрана далеко недостаточная и Качановский дворец со всеми постройками и парк в настоящее время не охраняются. Крайне было бы необходимым поставить охрану в Качановке, дабы предотвратить порубку парка и сохранить усадьбу и дворец от поджога злоумышленниками".
  Комітет запропонував передати всі збережені цінності до Прилуцького музею. Також протягом 19–21 жовтня 1919 року Іван Назарович розіслав листи до власників колекцій про можливість надання ними у власність музею колекції та взагалі цінні в історико-культурному сенсі речі.
  Їх отримали В. Л. Котляревський, В. Р. Милорадович, К. А. Прохоров та А. Г. Ракович із Прилук, М. Ф. Неште з Калишівки, керуючі маєтками в Качанівці, Вейсбахівці та Линовиці. У листах до окремих власників відомих колекцій зазначалися конкретні речі, які Комітет бажав отримати для музею.
  Комітет намагався залучити до формування музейної збірки не лише широкі верстви населення, але й установи на місцях. Задля цього 29 жовтня 1919 року Іваном Капустянським, зокрема, були надіслані листи до волосних правлінь із закликом узяти "посильное участие" в цій справі й надсилати різноманітні старовинні речі.
  За участі Івана Назаровича в 1919 році у Прилуках вийшло два номери журналу "Гасло", в якому він надрукував статтю-відозву "Вивчайте архіви Прилуччини", де наголосив на необхідності зберегти для нащадків документальні пам'ятки, що мають виняткове значення для розвитку науки і культури.
  21 грудня 1919 року, в одній із кімнат Земського Дому було урочисто відкрито повітовий історико-краєзнавчий "Музей Прилуччини", який очолив Іван Капустянський. Музейна збірка була невеликою, але досить цікавою та різноманітною. До неї, зокрема, входило близько 50 рукописних книг XVII–XIX ст., у тому числі 4 збірки історичного змісту, що походили з бібліотеки відомого історика XVIII ст. С. Лукомського.
  Талановитий прилуцький поет Андрій Буренко писав про ті події так.

  …В Дев'ятнадцятім, раптом створили.
  У ревкомі… Музей на той час!
  Хто вони, земляки наші смілі?
  Ми не знаєм, лиш знаєм – для нас….

  Рятуючи безцінні мистецькі й історичні скарби, Іван Назарович добивався дозволу на створення унікального музею в колишньому маєтку Галаганів у Сокиринцях, який і було відкрито в лютому 1920 року саме за ініціативи Капустянського. У квітні 1920 року йому вдалося розшукати і зберегти для нащадків безцінні рукописи творів Якова де Бальмена – близького друга Тараса Шевченка.
  Іван Капустянський був одним із фундаторів громадського "Товариства по дослідженню міста Прилук та його повіту", що діяло впродовж 1919–1920 роках у складі археологічної та археографічної секцій.
  Влітку 1921 року Іван Назарович переїхав до Полтави, де обійняв посаду голови Полтавського губернського комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини, одночасно викладав у Полтавському інституті народної освіти, організував Полтавську філію Спілки селянських письменників "Плуг".
  У липні 1923 року Іван Капустянський переїхав до Харкова, закінчив аспірантуру при Харківському інституті народної освіти. Працював науковим співробітником в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка, брав активну участь у літературно-мистецькому житті.
  Саме в цей час розкрився його талант літературознавця, критика, бібліографа. У журналах "Червоний шлях", "Плужанин", "Красное слово", "Шлях освіти", "Шквал" Іван Назарович публікував статті про життєвий і творчий шлях Григорія Сковороди, Леоніда Глібова, Івана Франка, Павла Тичини, Петра Панча та ін. Ініціював видання двотомника творів Леоніда Глібова (1927).
  У часи згортання українізації та початку масових репресій Іван Капустянський потрапив під приціл радянських спецслужб. У липні 1933 року був звільнений з роботи, а у грудні 1934-го заарештований НКВС за звинуваченням у належності до міфічної "контрреволюційної організації, що проводила роботу, спрямовану на організацію терористичних актів проти керівництва партії і радянської влади". У червні 1935 року Івана Назаровича засудили до п'ятирічного ув'язнення у виправно-трудових таборах, де він помер 24 листопада 1937 року. Реабілітований посмертно 21 червня 1989 року.

  Література.

  1. Буренко А. В Дев'ятнадцятім, раптом створили : [вірш] : 75 років Прилуцькому краєзнавчому музею / А Буренко // Скарбниця. – 1994. – груд. (№ 12). – С. 8.
  2. Гайдай Г. Музей у Прилуках / Георгій Гайдай // Українська культура. – 2004. – № 5. – С. 12–13.
  3. Марченко Л. Прилуцькому краєзнавчому музею – 125 років / Л. Марченко // Прилуччина в новинах, подіях, коментарях. – 2019. – 26 верес. – С. 8, 11.
  4. Ткаченко В. В. Капустянський Іван Назарович / В. В. Ткаченко // Історичне краєзнавство. Чернігово-Сіверщина у перше пожовтневе двадцятиріччя : навч. посіб. / Володимир Ткаченко. – Київ, 2007. – С. 142–144.
 

  Підготувала провідна бібліотекарка
  відділу краєзнавства Юлія Супрун