Уродженець мальовничого містечка Олишівка Чернігівського району Олександр Савченко-Більський (05.12 (за ст. ст 23.11) 1900 – 18.05.1991) належить до другого потоку української еміграції, яка формувалася протягом 20–30-х років на теренах Західної Європи через революційні потрясіння в Росії. Походив він зі старовинного козацько-старшинського роду, що веде свій початок від шляхтича з Литви Сави Більського, який 1582 року прийшов на Запорізьку Січ. Його син Кіндрат уже звався Савченком-Більським, а онук Микита започаткував іще дві гілки роду, одна з яких володіла землями біля Чернігова, в Олишівці – на малій батьківщині Олександра Савченка-Більського.

  Національна спілка письменників України – добровільна творча організація професійних літераторів України: поетів, прозаїків, драматургів, критиків і перекладачів. Створена 16 червня – 12 серпня 1934 року в Києві на І Всеукраїнському з'їзді радянських письменників України як складова частина письменницької організації СРСР, що була створена того ж року.

  Сергій Маслов (1880–1957) – український учений, один із фундаторів радянського літературознавства та книгознавства, доктор філологічних наук, член-кореспондент Академії наук України, професор.
  З архівних джерел відомо, що рід Маслових пішов від хазяйновитого і розумного селянина Івана Маслова з Орловської губернії. Син Івана, Василь Маслов, переїхав жити на Чернігівщину. Маючи неабиякий хист до торгівлі, нажив чималенький капітал і заснував у Ніжині маленький завод з виробництва свічок та мила, пізніше – спиртовий завод в Ічні. Син Василя Івановича, Іван Маслов, продовжив справу батька. А 28 листопада 1880 року в Ічні, в купецькій родині Маслових, народився первісток, якого при хрещенні нарекли Сергієм.

  Підґрунтям для створення в Російській імперії архівних комісій стало Положення "Об учреждении ученых архивных комиссий и исторических архивов" від 13 квітня 1884 року. У документі визначалися напрями їх діяльності: розбирання архівних матеріалів, укладання описів та покажчиків до архівних справ і запровадження їх у науковий обіг. Проте утворення подібних інституцій на теренах України затягнулося, оскільки царизм побоювався піднесення національної свідомості українців. Тому перша архівна комісія була започаткована у 1886 році у Таврійській губернії, а наступна – лише за дев’ять років, на Чернігівщині.

  Михайло Домонтович (1830–1902) належить до кола маловідомих широкому загалу особистостей, які своєю копіткою працею сприяли формуванню та поступовому розвитку державних, громадських і наукових установ.
  Михайло Домонтович належав до відомого козацького роду. Його предок Іван Домонтович був слабинським сотником Чернігівського полку, пізніше – генеральним суддею Війська Запорізького, належав до промосковської партії козацької старшини. 1672 року за службу отримав у дворянські маєтності село Кудрівку (нині Сосницької територіальної громади Корюківського району).

  З метою знищення політичної автономії Гетьманщини та інтеграції Лівобережної України до складу Російської імперії російський уряд наприкінці XVIII століття здійснив ряд заходів, серед яких була і ліквідація Гетьманства.
  Прологом до зазначених подій стали петиції, підготовлені на ім’я Катерини ІІ козацькою старшиною, які яскраво натякали на автономію України. У січні 1764 року Катерина II викликала до Петербурга гетьмана Кирила Розумовського й поставила йому вимогу не з’являтися до двору, поки він "не випросить собі увільнення від Гетьманства". Під сильним тиском з боку царського уряду у лютому 1764 року Кирило Григорович написав рапорт про відставку.

  20 листопада 1016 року на березі Дніпра, біля Любеча, відбулася битва між військами князя Святополка і князя Ярослава Володимировича.
  Після смерті великого князя київського Володимира Святославича почалася міжусобна боротьба за великокнязівський престол між його синами. Старший із них – Святополк Володимирович – зайняв київський престол і, намагаючись позбутись інших претендентів на великокнязівську владу, вбив своїх братів Бориса, Гліба та древлянського князя Святослава. Ярослав на той час княжив у Новгороді. 

  18 листопада в читальній залі Чернігівської ОУНБ імені В. Г. Короленка в межах засідання клубу "Краєзнавець" відбулася презентація книги Світлани Шовкун "Золоті перлини народної творчості: Седнівські прислів’я та приказки", яка нещодавно побачила світ у чернігівському видавництві "Десна Поліграф".
  Вітаючи присутніх у залі гостей, директорка бібліотеки Інна Аліференко наголосила, що це перше з початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну велике зібрання в головній книгозбірні області.

  Лев Жемчужников (1828–1912) народився 14 листопада 1828 року в селі Павлівка Орловської губернії в сім'ї спадкових дворян – сенатора Михайла Жемчужникова та його дружини Ольги Перовської. Її батьком, а отже, дідусем Лева, був Олексій Розумовський – син останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Жемчужникови виховували п'ятьох синів та дочку. Лев був найменшим із братів. Спочатку навчався військової справи в кадетських корпусах, але відчував у собі потяг до малювання. Після знайомства з художником Карлом Брюлловим Лев Жемчужников ухвалив для себе остаточне рішення. У 1848 році він вступив до Академії мистецтв, де вивчав основи класичного малюнку. Все складалося добре, але поступово у молодого студента виникло прохолодне ставлення до Академії. На те були різні причини, а головна, за його словами, – "мертвящая атмосфера".

  13 листопада 1708 року (2 листопада за ст. ст.) московські війська на чолі з князем О. Меншиковим захопили та знищили столицю гетьмана Івана Мазепи Батурин і його мешканців.