ІРИНА КОЦЮБИНСЬКА: ЛІНІЇ ДОЛІ МОЛОДШОЇ ДОНЬКИ ПИСЬМЕННИКА-КЛАСИКА

  12 липня – день народження юриста, літературознавця, музейника, молодшої доньки класика української літератури Михайла Коцюбинського – Ірини Коцюбинської. З цієї нагоди завідувачка відділу краєзнавства Ірина Каганова підготувала віртуальну книжково-інформаційну виставку "Ірина Коцюбинська: лінії долі молодшої доньки письменника-класика".
  Народилася Ірина Михайлівна Коцюбинська в Чернігові 1899 року. Її хрещеними батьками стали відомі громадські діячі Феодосія Степанівна Шкуркіна-Левицька та Ілля Людвигович Шраг – друзі родини Коцюбинських.
  Ірина зростала допитливою і мрійливою дівчинкою, яку цікавило все навколо. Особливо ж її вабили таємниці батькової творчості. Пізніше Ірина Михайлівна згадувала: "Мене цікавило буквально все, що стосувалося батька. Як він пише, на якому папері, якою ручкою, як сидить у кріслі… Непомітно я пробиралась у передпокій біля вітальні, забивалася в темний куток між дверима, і звідси, через скляні двері вітальні, спостерігала за всім, що там відбувалося. Іноді, сидячи на сундучку, я писала на якомусь неможливому отруйно-оранжевому папері вірші". Коли діти стали дорослими, Ірина розповідала братам та сестрі окремі подробиці з життя батька, й вони дивувалися, не розуміючи, звідки їй відомі ці деталі та факти. "Не інакше, як підглядала?" – розпитував Юрій. Так воно й було насправді.
  Швидко пролетіло щасливе дитинство, а за ним і навчання у Чернігівській жіночій гімназії, після якої Ірина деякий час працювала в земській управі.
  1918 року Ірина Коцюбинська вийшла заміж за Аврама Метрик-Данішевського. Складні то були часи. 1919 року Ірина з двомісячним сином Юрком та матір'ю змушена була евакуюватися з Чернігова, жила в російських містах Казані та Сарапулі. Вони повернулися в Україну 1922 року, жили в Чернігові, Вінниці, Проскурові, Полтаві. Доводилося працювати на різних роботах, аби якось вижити.
  Ще перебуваючи в Казані, Ірина пережила смерть старшого сина Юрія, який помер, захворівши на сухоти і не доживши й до чотирьох років. Залишився Флоріан, Флорік – найбільша любов матері. Згодом були безпідставні звинувачення та страта в 1937-му сталінським режимом обох братів. Після чого з тавром члена родини "ворогів народу" важко було влаштуватися на будь-яку роботу.
  З фронтів Другої світової війни не повернувся чоловік. Останні відомості про нього Ірина Михайлівна мала у жовтні 1941-го….
  Але ця мужня жінка витримала всі прикрощі долі, ніколи не схиляла голови. Через усе життя пронесла Ірина Коцюбинська славне прізвище свого батька. Навіть тоді, коли її високе чоло в ореолі шляхетної сивини було безхмарним, а ясні очі всміхалися, навіть у такі хвилини на чолі Ірини Михайлівни лежало тихе сяйво доброї та світлої пам'яті про батька, той тихий і невловимий для поверхового погляду відсвіт прожитого й пережитого, передуманого й передбаченого протягом життя.
  Після війни Ірина Коцюбинська працювала суддею одного з районів Києва, а згодом – директоркою Будинку літераторів у столиці України.
  У грудні 1956 року Ірина Михайлівна очолила колектив чернігівського музею свого батька. Юристу за фахом, їй нелегко було опановувати малознайому доти музейну справу, але освоївши її, І. М. Коцюбинська дуже багато зробила для поповнення його фондів, побудови нової літературної експозиції, відтворення меморіального будинку.
  Вона наче вдруге народилася. По-перше, вирішила максимально наблизити оформлення меморіальних кімнат до "первісного" вигляду (коли там мешкав батько з родиною). Для цього Ірина Михайлівна тривалий час розробляла ескізи їх інтер'єру. Радилася зі своїми давніми подругами, щось пригадувала.
  Багато часу і сил вклала Ірина Коцюбинська у підготовку та проведення багатьох науково-практичних конференцій, що були присвячені життю і творчості Михайла Коцюбинського, відновила проведення "літературних субот", активно спілкувалася з літературно обдарованою молоддю.
  Музей стає центром українства у зрусифікованому Чернігові: приїжджають письменники, науковці, студенти з багатьох республік для вивчення творчості Михайла Коцюбинського, а екскурсійні групи – оглянути музей.
  Стараннями Ірини Коцюбинської збудовано нове триповерхове приміщення для літературної експозиції музею, яке було введено в експлуатацію вже після її смерті.
  За сприяння та ініціативи Ірини Михайлівни видано не один науковий збірник. Вона опублікувала понад 60 статей різної тематики. Особливе ж місце у творчому доробку Ірини Коцюбинської належать двом книгам: "Спогади і розповіді про М. М. Коцюбинського" (1965 р.) та "Михаил Коцюбинский" із серії "ЖЗЛ" (1969 р.). З 1965 р. І. М. Коцюбинська – кандидат філологічних наук. 1968 року Ірина Михайлівна стає членкинею Спілки письменників України за рекомендацією Олеся Гончара й Петра Панча. Самовіддану працю на музейній ниві було відзначено орденом "Знак Пошани". 1969 року до 70-ліття від дня народження І. М. Коцюбинській було присвоєно звання "Заслужений працівник культури".
  8 листопада 1977 року її не стало. Похована Ірина Коцюбинська на чернігівському цвинтарі Яцево. Тут же поруч – і прах її сина Флоріана Аврамовича Коцюбинського, відомого скульптора, заслуженого діяча мистецтв України. Саме він виконав бронзове погруддя матері на її могилі.
  Велика подвижницька праця Ірини Коцюбинської, людини фанатично відданої музейній справі, назавжди доброю пам'яттю залишиться в серцях вдячних нащадків.

	Коцюбинская И. М. Михаил Коцюбинский / Ирина Коцюбинская ; авториз. перевод с укр. Татьяна Стах. – Москва : Молодая гвардия, 1969. – 192 с. : ил. – (Жизнь замечательных людей).   Книга молодшої дочки відомого українського письменника, присвячена життю та творчості Михайла Михайловича Коцюбинського.
	Коцюбинська І. М. Спогади і розповіді про М. М. Коцюбинського / Ірина Коцюбинська. – Київ : Дніпро, 1965. – 204 с.   У книзі молодшої дочки письменника жваво й цікаво розповідається про дивовижну особистість класика української літератури, про його багате на драматичні події життя, про дружну родину Коцюбинських. Зі сторінок вимальовується не тільки образ письменника, людини з прогресивними поглядами, громадськими ідеями, з особистими смаками, уподобаннями, звичками, а й епоха, в якій він жив, його оточення, зустрічі, впливи, яких зазнавав.
	Коцюбинська І. Тато. Про батька / Ірина Коцюбинська // Спогади про Михайла Коцюбинського. – вид. друге, доп. – Київ, 1989. – С. 86–98.   Щемливі та щирі спогади доньки про тата.
	Квітницький С. Донька Великого Сонцепоклонника [І. М. Коцюбинська] / Сергій Квітницький // Деснянська правда. – 2017. – 16 листоп. – С. 7. – Режим доступу: http://libkor.com.ua/frm/download.php?part=4&id=10264.
	Коцюбинський І. Ірина Михайлівна Коцюбинська / Ігор Коцюбинський // Світ-інфо. – 2019. – 1 серп. – С. 14 : фот. – Режим доступу: http://libkor.com.ua/frm/download.php?part=4&id=13726.   До 120-річчя від дня народження І. М. Коцюбинської (12.07.1899 – 08.11.1978).
	Кульбицький О. Діти сонцелюба : (нарис-документ) / Олександр Кульбицький // Кульбицький О. Що в серце вкарбоване : (нариси, статті, образки, гуморески). – Чернігів, 2007. – С. 5–46.   Нарис присвячений життю і діяльності дітей класика української літератури М. М. Коцюбинського, зокрема непростій долі Ірини Коцюбинської.
	Кульбицький О. Ю. Доля дітей Коцюбинського [Електронний ресурс] / О. Кульбицький. – Чернігів, 2004. – 56 с. – Режим доступу: http://libkor.com.ua/php/editions_files/Deti_Kocubinskogo.pdf.   У нарисі зібрані маловідомі факти життя і діяльності дітей класика української літератури М. М. Коцюбинського. Видання розраховане на краєзнавців, учителів, студентів.
	Музей М. М. Коцюбинского в Чернигове : фотоальбом / авт. текста Г. Г. Зубко, Е. И. Ермоленко [сост. И. М. Коцюбинская]. – Киев : Мистецтво, 1978. – 58 с. – (На рус., польском и чешском языках).
	Муратов І. Л. Сповідь на вершині : роман на 4 ч. / Ігор Муратов ; післямова Ірини Коцюбинської. – Київ : Радянський письменник, 1973. – 286 с.   Роман про Віталія Примакова, відомого радянського політичного й військового діяча часів Визвольних змагань 1917–1919 рр., чоловіка доньки М. М. Коцюбинського Оксани. Роман зі "значною питомою вагою авторського домислу", тут переважає прагнення розкрити психологію героя, занурення в його внутрішній світ, а події, діяльність і внутрішній світ особи минулого щоразу співвідносяться з сучасністю. Ігор Муратов, написавши роман, дав його прочитати Ірині Коцюбинській. Її думка була найкращою оцінкою для нього. Ось що писала Ірина Коцюбинська у післямові до твору: "Ми бачимо перед собою живу людину з її думками, ваганнями, самоаналізом і критичним ставленням як до себе, так і до інших".
	Терлецький В. Михайло Коцюбинський у пошануванні та дослідженнях нащадків / Віктор Терлецький // Сіверян. літопис. – 2008. – № 3. – С. 194–204.   Стаття присвячена членам родини письменника, що впродовж усього життя пронесли пошанування, досліджували літературну спадщину, намагалися відтворити найменші деталі життєвого шляху, спілкування Михайла Михайловича Коцюбинського, зокрема з людьми Чернігівщини. Назвемо перш за все Ірину Михайлівну Коцюбинську (1899–1977). З-під пера молодшої дочки письменника вийшла ціла низка літературознавчих праць, серед них "Спогади і розповіді про М. Коцюбинського" (1965), "Михаил Коцюбинский" (1969), "Т. Г. Шевченко в родині М. Коцюбинського" (журнал "Вітчизна", 1961, № 5). Майже до останніх років життя вона намагалася зібрати якомога більше матеріалів, даних про батька, його стосунки з людьми Сіверянщини чи то тих, які більшою чи меншою мірою були причетні до справ Михайла Коцюбинського.
	Чепурний В. Таємниці Ірини Коцюбинської. Про складну долю дітей Михайла Коцюбинського. Услід ювілею доньки класика [Електронний ресурс] / Василь Чепурний // Голос України. – 2019. – 22 серп. – Режим доступу: http://www.golos.com.ua/article/320828.
	Чернігівський державний літературно-меморіальний музей М. М. Коцюбинського / відп. за вип. І. М. Коцюбинська. – Київ : Реклама, 1966. – 84 с.