Детектив очима жінки
24.09.2023
230
Детективами захоплюються всі, їх зачитують до дірок, ними діляться, як водою, коли долають пустелю, ними насолоджуються у хвилини бажаного дозвілля. Це вміла й досконала гра читача та автора, неймовірний вир напруги, інтриг і цікавості. Детективи – це цілий пласт культури, який закоренився і в літературі, і в кіно, де детективні сюжетні лінії вигадливо переплетені з історичними, політичними, іронічними, фантастичними, психологічними жанрами літератури. Хороший детективний роман тримає читача у постійній напрузі, змушуючи його проходити шлях від загадки до розкриття разом зі слідчим. Такі ігри розуму непогано розвивають фантазію, пам'ять та уважність до деталей, що, безумовно, позитивно впливає на інтелект загалом. Від цікавих заплутаних історій неможливо відірватися, тому цей жанр і здобув стільки прихильників. Той, хто чинить зло, завжди намагається приховати правду. Той, хто зі злом бореться, має вміти відрізняти правду від брехні, а добро від зла, випадковість від злого умислу. Така основа всіх детективів.
Кількість напрямів цього жанру з часів Едгара По та Конан Дойля значно збільшилася, проте наведений принцип чинний для всіх. Детектив дає нам упевненість у невідворотності покарання зла, в тому, що інтелект, здатний до розвиненого логічного мислення, перемагає хитрість і підступність, що добро в поєднанні з мужністю й холоднокровністю сильніші за зло. Коли на душі незатишно, психіка потребує захопливих історій, де герої яскраві, атмосфера тривожно-небезпечна, а справедливість урешті бере гору. Тобто хочеться якраз детективів: віртуозного розслідування зухвалого злочину. Хочеться нових міс Марпл, Пуаро чи хоча б лейтенантів Коломбо.
Історія детективного жанру простежується з глибокої давнини. Елементи жанру детективу виявляють у казках і навіть у Біблії: в історії Каїна та Авеля маємо злочин, убивцю, жертву, причину злочину, докази, спробу приховати злочин, знаряддя вбивства. Датою "народження" жанру детективу вважається 20 квітня 1841 року, коли у філадельфійському журналі Graham's Ladies ‘and Gentlemen's Magazine був опублікований перший в історії світової літератури детектив американського письменника Едгара По "Вбивства на вулиці Морг". Сюжет описує надзвичайні "аналітичні здібності", які месьє Огюст Дюпен використовує для розкриття серії вбивств у Парижі. Як і в більш пізніх текстах цього жанру, оповідачем стає сусід детектива по кімнаті. Дюпен – персона не тільки розумна, але й глибоко артистична. Разом із другом він щоночі гуляє вулицями Парижа і насолоджується романтикою, а час від часу заради втіхи розгадує думки свого компаньйона. Саме "Вбивства на вулиці Морг" разом з іншими оповіданнями По – "Таємницею Марі Роже" та "Викраденим листом", що разом утворюють трилогію, – проклали шлях усім майбутнім письменникам жанру – від Артура Конан Дойла до Джеймса Хедлі Чейза.
Після публікації повісті По детективні оповідання почали переростати в романи – вже в 1868 році англійський письменник Вілкі Коллінз опублікував "Місячний камінь". За сюжетом, сержант Кафф розшукує злочинця, який украв священний індійський місячний камінь. Роман містить кілька особливостей, які стали ознаками жанру. Це, зокрема, введення читача в оману хибними натяками, використання помилкового алібі та кульмінаційної сцени. Найвідоміший вигаданий детектив Шерлок Холмс уперше з'явився на сторінках повісті Артура Конан Дойла "Етюд у багряних тонах" у 1887 році. Затишний англійський роман-містерія починає відлік від 1920-х років з появою міс Марпл, героїні творів письменниці Агати Крісті (1890–1976), з якої починається епоха жіночого детективу. Цікаво стежити за датами – "Скандал у Богемії" з Ірен Адлер виходить друком приблизно за рік після народження Агати Крісті як письменниці. Вона стає чи не найвідомішою жінкою, що пише. До неї в середині ХІХ століття під чоловічими псевдонімами писали Джордж Еліот у Великобританії та Марко Вовчок в Україні. Всесвітню славу здобули сестри Бронте. На цьому ґрунті виростає відомість Агати Крісті – першої жінки, яка спробувала свої сили у жанрі, що належав чоловікам. На зміну Агаті Крісті прийдуть інші письменники та письменниці. Джоан Роулінг зі звичкою середини ХІХ століття ховатися під чоловічим псевдонімом Роберт Галбрейт, Стіг Ларсон зі своїми жінками-жертвами і жінками-месницями, які продемонструють, що смерть жінки може не тільки розчулити, але й налякати, Кейт Аткінсон, що стане відомою завдяки детективам (варто прочитати хоча б її "Злочини минулого"), але найголовнішими у її творчості виявляться зовсім не детективні романи. І цей ряд можна продовжувати. Бо жінки й детективи у різних іпостасях – авторки та персонажки – продовжують захоплювати нас новими загадками, відволікаючи від тривожних часів, у які живемо.
Жанр детективу в Україні пробивав собі шлях із великими труднощами, зумовленими суспільно-політичною ситуацією та соціокультурними реаліями. До його предтеч можна зарахувати перші прояви чоловічої детективістики, а також жіночу літературу, яка заявила про себе ще в ХІХ столітті такими іменами як Марко Вовчок, Олена Пчілка, пізніше – Леся Українка, Ольга Кобилянська, Наталія Кобринська, Катря Гриневичева, Олена Теліга, Наталена Королева, Ірина Вільде та інші. В Україні детектив у "чистому вигляді" з'явився лише у 20-х роках ХХ століття. Детективний жанр в Україні представлено не дуже масовими накладами, однак упродовж останніх років ця ніша активно заповнюється. Романи пишуть, видають, перемагають із ними на конкурсах і, що не менш важливо, – читають! У цьому жанрі майстерно гострить перо і прекрасна стать. Так, для сучасних поціновувачок детективів пишуть Ірен Роздобудько, Алла Сєрова, Олена Печорна, Наталка Сняданко, Марічка Крижанівська, Ірина Лобусова та інші.
Марічка Крижанівська
Народилася 26 квітня 1982 року у Львові. Мама Галина-Ольга Гавриш – заслужена артистка України, оперна співачка, солістка Львівського національного театру опери та балету ім. С. Крушельницької, батько Андрій Крижанівський – засновник Музею історії електрифікації Львівщини, дослідник історії львівського монетного двору. Марічка Крижанівська – львівська тележурналістка ZAXID.NET, авторка програм "Мандрівки Україною", "Тільки у Львові". Раніше вийшли друком її казки "Різдвяна історія", "Чарівна скрипка", "Принц і Намистинка", "Пригоди піжамчиків", "Таємниця львівського годинникаря" (видано також шрифтом Брайля), "Дітям про футбол", "Веселі ангелята", "Маленька Зіронька" (перекладено французькою мовою). У 2018 році роман Марічки Крижанівської "Тіні" отримав на міжнародному літературному конкурсі "Коронація слова" спеціальну відзнаку "За найглибше та найґрунтовніше дослідження історії свого роду".
.jpg/1(15)__350x185.jpg)
821(477)
К 82
Крижанівська Марічка. Тіні : [роман] / Марічка Крижанівська. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. – 397, [1] с.
Перший гуцульський детектив розвиває розповідь одразу у трьох часових лініях, які тісно переплелися: стародавні часи духів та божеств, 60-ті роки ХХ століття і зйомки "Тіней забутих предків" Параджанова, наші часи, коли фільм святкує свої пів століття. Що поєднує їх разом? Стародавня магія Карпат і не тільки. "Тіні" – захоплива містична історія, яка розповідає про улюблене кіно та його акторів, про звичаї гуцулів і їхні вірування, про кохання й бажання виправити помилки. Це суміш легенд, загадок та пригод, яка разом з тим творить справжній постмодерний детектив, який наприкінці розставить усі крапки над "і".
Ксенія Ковальська
Живе та працює у Києві. Писати почала, щоб урізноманітнити інженерні будні та сучасну українську літературу. У дитинстві читала все, що потрапляло на очі, і дуже швидко перейшла до дорослої літератури. Найбільше любила читати про подорожі. Маленькою дівчинкою дуже любила подорожувати. Зазвичай то були вояжі поїздом Івано-Франківськ – Козятин. Ксенія Ковальська – очевидиця карколомних пригод славнозвісних Тятіки та Патіки. Якось дорогою до рідного Івано-Франківська з Києва, де вона багато років є співробітницею Інституту з проєктування газопроводів та міжпланетних човників, письменниця обмірковувала сюжет чергового жіночого детективу. Аж раптом у Львові в її купе підсіли троє зелененьких школярів з лантухом брюссельської капусти. Їхня неймовірна оповідь ховається під обкладинкою "Канікул прибульців із Салатти". Звичайно, для книжки авторка дещо переробила, бо письменники тільки тим і займаються, що переплутують різні життєві історії, щоб цікавіше було. Отак ця жінка і живе – в робочий час проєктує газопроводи, а вечорами та у вихідні пише книжки. На її совісті такі видання: іронічні детективи "Сепуку по-київськи" й "Отрута від Меркурія", пригодницькі повісті-казки "Тятіка і Патіка", "Канікули прибульців із Салатти", "Хто врятує Тірлі-Беатрису-Берту". У 2006 році вийшла перша книжка Ксенії Ковальської – іронічний детектив "Сепуку по-київськи", потім продовження історії – "Отрута від Меркурія".
.jpg/2(16)__169x263.jpg)
84(4УКР)
К 56
Ковальська Ксенія. Отрута від Меркурія : роман / Ксенія Ковальська. – Київ : Зелений пес, 2007. – 350, [1] с. – (Авантюристка).
Чарівна дівчина Віка постійно шукає пригод, а пригоди постійно шукають її. І неодмінно знаходять, та ще й змушують брати участь у справді химерних, дивних і навіть часом доволі критичних ситуаціях. Так було в першій книжці Ксенії Ковальської "Сепуку по-київськи". Чи знайде Віка нарешті свого хлопця Рому, який невідомо куди зник, як складуться надалі їхні стосунки, чи налагодиться нарешті життя цієї невгамовної дівчини? Однак пригоди Віки тривають. Не одне, то інше. Не встигла відкараскатися від одного злочинця, як не знати звідки виринув новий… І на його сумлінні… Ой, не будемо переповідати сюжет. Достеменно відомо одне: ані з цією симпатичною Вікою, ані з її хлопцем Ромою, ані з книжкою, яку ви тримаєте в руках, не нудьгуватимете.
Ірина Лобусова
Ірина Лобусова – професійна письменниця. Улюблені жанри – детектив та історичний детектив. Спадкова одеситка у восьмому поколінні. З дитинства захоплювалася історією. Закінчила Академію зв'язку України, факультет телебачення і радіомовлення. Довгий час працювала в журналістиці – редакторкою стрічки новин в інтернет-виданні, писала сценарії для кіно- і телекомпаній, займалася викладацькою діяльністю. Одеська Агата Крісті, Конан Дойль у спідниці… Як тільки не називають письменницю Ірину Лобусову за її пристрасть до детективів! На рахунку одеситки більше 20 детективних ретророманів, у яких вона подорожує Одесою різних років – від початку XX століття до наших днів. Твори Ірини Лобусової із задоволенням читають і юні школярки, і досвідчені жінки, і серйозні бізнесмени. Авторка створює для них казковий світ, у якому зло завжди буде покаране, а добро переможе. Завдяки успіху ретророманів із одеської серії Ірина Лобусова отримала можливість займатися тільки літературною діяльністю. Пише книги для видавництва "Фоліо".
.jpg/3(16)__350x233.jpg)
84(4УКР)
Л 68
Лобусова И. И. Короли Молдаванки : [роман] / Ирина Лобусова. – Харьков : Фолио, 2017. – 411, [1] с. : ил. – (Ретророман. Одесса).
У 2017 році видавництво "Фоліо" розпочало випуск книжкової серії "РЕТРОРОМАН". В історичних романах-детективах відбито кримінальне життя Одеси. На вулицях приморського міста вирує "тіньове" злочинне життя, ллється кров, кояться злочини, які жахають обивателів. У 2019 році видавництво "Фоліо" продовжило випуск книг у серії "Ретродетектив". Цього разу авторка представила на суд читачів кримінальні романи, які переносять читачів у кінець 30-х років минулого сторіччя. Ночами у квартирах громадян усе частіше лунають дзвінки у двері, і всі знають, що це не віщує нічого доброго. Знає це і Зінаїда Крестовська – самотня жінка, яка працює лікарем. Але такий нічний дзвінок, що налякав Зінаїду, означав зовсім не те, про що вона встигла подумати. На порозі стояв колишній наречений, лікар-психіатр, який буквально благав оглянути дуже дивного пацієнта. Якби Зінаїда знала, чим обернеться її згода… Таємничий пацієнт, який не має імені, зареєстрований під номером, який ретельно охороняє секретний відділ НКВС, виявився… хлопчиськом десяти–дванадцяти років… Після цього все більш-менш налагоджене життя Зінаїди Крестовської руйнується. Вона стає свідком страшних та безглуздих смертей людей, які хоч якось були пов'язані з дивним пацієнтом, до її кімнати підкидають труп, а їй самій погрожують…
Анна Моро
Анна Моро – псевдонім української письменниці та філологині Ганни Канавець. Авторка пише переважно в детективному жанрі з елементами містики та психологізму. Лауреатка премії "Шодуарівська альтанка" 2019 року.
.jpg/4(16)__170x263.jpg)
821(477)
М 80
Моро Анна. Наречені з того світу : роман / Анна Моро. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2020. – 284, [2] c.
Родина паризького банкіра Габрієля Жерара переживає тяжкі часи. Габрієль узяв позику в банку і загруз у боргах. Родину хоче врятувати багатий бізнесмен Томас Браунінг. Ціна – рука молодшої дочки Рене. Дівчина не має вибору – мусить відповісти "так". Утім, за два роки подружнього життя Рене готова визнати, що витягла щасливий квиток. Її чоловік – справжній ідеал. Та спокійне життя подружжя порушує візит зведеної сестри Томаса – Рейчел. За кілька днів вона зникла не попрощавшись. Рене починають мучити кошмари. Уві сні до неї приходять мертві наречені у вінчальних сукнях, із синцями і слідами удушення. Вони благають Рене про допомогу… Що ж коїлося в цьому будинку до появи Рейчел?
Олена Печорна
Олена Печорна народилася 23 лютого 1982 року в невеличкому селі Левковичі на Чернігівщині. Згодом сім'я переїхала до селища Михайло-Коцюбинське, де живе й до сьогодні. Сім'я письменниці цілком звичайна: мати – медик, батько – інженер. Олена захоплюється літературою та малюванням. Її перший твір – бестселер "Грішниця" – завоював премію Олеся Гончара та премію ім. М. Коцюбинського. Наступний роман – "Кола на воді" – також мав величезний успіх у читачів. За рейтингом журналу "Фокус" авторка увійшла до двадцятки найуспішніших українських письменників 2012 року. Відзнака "Золотий письменник України" від "Коронації слова" – 2021рік.
.jpg/5(15)__156x263.jpg)
821(477)
П 31
Печорна О. Кола на воді : [роман] / Олена Печорна. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2013. – 284, [1] с.
Окреме місце у ніші мелодраматичного детективу посідає роман Олени Печорної "Кола на воді". У ньому йдеться про трагедію батька, який розслідує обставини смерті своєї доньки: спекотного дня її втопили у парковому озері. Анатолій намагається з'ясувати, хто скоїв злочин. Утративши доньку, чоловік живе лише одним прагненням – звершити правосуддя, покарати вбивцю за законом "кров за кров". Порушуються в романі й такі серйозні та важливі теми, як помста, зрада, особиста відповідальність і, найголовніше, вміння пробачати. А ще – тема дітей без нагляду. Адже Анатолій утратив Оксанку в момент вбивства тільки фізично. А насправді "душевно" це сталося ще тоді, коли він, заможний бізнесмен-архітектор, розлучився з першою дружиною, щоб одружитися зі своєю колишньою секретаркою. Саме відтоді почали руйнуватися долі цих людей. Діти без нагляду — це і дві подружки, які змогли втекти з дому, і вбивця, який через дитячі психологічні проблеми, на які батьки не звернули уваги, виріс справжнім звіром...
Ірина Потаніна
Ірина Потаніна – українська журналістка, поетеса, письменниця. Пише романи, повісті, оповідання, вірші. Працює в різних жанрах (психологічна драма, детектив, фантастика, дитячі твори). Авторка понад 30-ти художніх творів для дітей і дорослих. Народилася в Харкові 14 серпня 1979 року. Коли їй виповнилося три роки, поїхала з батьками до Сибіру. З восьми років займалася в театральній студії, у школі стала писати вірші. У віці 15 років повернулася до Харкова і стала жити з бабусею та дідусем. Через рік після закінчення школи вступила на механіко-математичний факультет Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. У цьому ж закладі здобула другу освіту на кафедрі медіакомунікацій соціологічного факультету. У студентські роки почала писати автобіографічний роман. Нині Ірина переїхала до Великобританії. Тепер вона працює у невеликій кав'ярні і веде особистий щоденник. У літературному багажі письменниці – серія ретродетективів про Харків 30–50-х років.
.jpg/6(16)__162x263.jpg)
821(477)
П 64
Потанина И. С. Фуэте на Бурсацком спуске : [роман] / Ирина Потанина. – Харьков : Фолио, 2018. – 410, [1] c. – (Ретророман).
Роман "Фуете на Бурсацькому узвозі" захоплює з перших рядків. Харків 1930 року, як і належить молодій республіканській столиці, сповнений пристрастей, гостей та суперечностей. Геніальні п'єси читаються в холодних надрах театральних гуртожитків, знамениті поети на комунальних кухнях борються з мишами, що норовлять погризти рукописи, але Місто не помічає побутових незручностей. В українській драмі блискуче "курбалесять" "березільці", а державна опера дає грандіозну прем'єру першого в країні "справжнього радянського балету". На жаль, прем'єра затьмарюється вбивством. Розбиратися в тому, що відбувається, доводиться абсолютно не пристосованим до розслідування злочинів людям: імпозантний театральний критик, відчужена від реальності балерина, відрахований з робітфаку студент і прискіплива юна співробітниця бібліотеки волею випадку перетворюються на слідчу групу. Навіть найменша помилка може коштувати кожному з них життя, а шансів дізнатися правду майже немає...
Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько народилася 3 листопада 1962 року в Донецьку. Батьки назвали її на честь Ірен Форсайт, героїні "Саги про Форсайтів" Джона Ґолсуорсі. За освітою – професійна журналістка, закінчила заочне відділення факультету журналістики Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка. Трудовий шлях почала в рідному місті – працювала диктором радіогазети на металургійному комбінаті, шпрехшталмейстером (конферансьє) в Донецькому цирку, кіномеханіком у відеосалоні, старшим методистом у кінотеатрі ім. Т. Г. Шевченка. Перше місце роботи в Києві – коректор у газеті. Невдовзі Ірен почала працювати на радіо: спочатку в редакції дитячих передач, а потім – літературних. Згодом стала оглядачем з питань шлюбу, сім'ї, кохання, взаємин чоловіка і жінки в газеті "Всеукраинские ведомости". Робота тут стала своєрідним поворотним пунктом: невдовзі Ірен зателефонували з журналу "Наталі", запропонувавши очолити відділ. Сьогодні Ірен Роздобудько має чималий літературний багаж – дві збірки поезії та численні романи: "Мерці", "Ескорт у смерть", "Шості двері", "Ранковий прибиральник", "Ґудзик", "Останній діамант міледі", "Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, непридатних до життя", "Зів'ялі квіти викидають", "Амулет Паскаля", "Переформулювання", "Оленіум", "Все, що я хотіла сьогодні". Нещодавно побачила світ збірка оповідань про дитячі роки видатних людей: Блеза Паскаля, Моцарта, Андерсена, Катерини Білокур, Чарлі Чапліна" з ілюстраціями авторки. Ірен стала відомою завдяки літературному конкурсу "Коронація слова", на якому двічі перемагала – з романами "Мерці" (2000) та "Ґудзик" (2005). Вона почала з детективів. "Коли я починала писати детективи, "ніша" гостросюжетної літератури була майже порожня. І мені хотілося написати так, щоб читалося на одному подиху". Як визначає сама письменниця, "Мерці" – це психологічний трилер, "Ескорт у смерть" – детектив, "Останній діамант міледі" –авантюрний детектив. Детективні романи Роздобудько справді читаються на одному подиху, вони мають логічно завершений сюжет, чітко окреслені образи й завжди психологічну підоснову – письменниця досліджує психологічні причини злочину, намагається знайти позитивний вихід із будь-якої ситуації.
.jpg/7(16)__205x263.jpg)
84(4УКР)
Р 64
Роздобудько І. В. Ескорт у смерть / І. Роздобудько. – Харків : Фоліо, 2007. – 157, [2] с. – (Література).
Була собі така презентабельна агенція під назвою "Ескорт". І надавала вона заможним "бізнесвумен" специфічні послуги – "здавала в оренду" молодих, гарних і розумних чоловіків. Але все (ну майже все) було в межах закону – ніякого інтиму, ніякого криміналу. Та одного дня тіло привабливого "кавалера" було знайдено на вулицях міста. Потім було вбито другого "ескортера", ще згодом – третього. . Хто це зробив, навіщо і чому у кожного молодика було зрізано пасмо білявого волосся? Відповідь шукайте на сторінках цієї книжки. Додамо, що роман Ірен Роздобудько "Ескорт у смерть" свого часу став лауреатом конкурсу "Коронація слова".
Наталка Сняданко
Українська письменниця, перекладачка, публіцистка. Народилася 20 травня 1973 року у Львові. Навчалася у Львівському національному університеті (українська філологія), Фрайбурзькому університеті (славістика, полоністика), Варшавському університеті (перекладацький семінар). Працювала координаторкою Осередку досліджень античної традиції Східної та Центрально-Східної Європи, входила до редколегії польсько-німецько-українського літературного часопису "РАДАР", була журналісткою та редакторкою в кількох українських газетах і журналах. Публікації у виданнях "du", NZZ (Швейцарія); "Die Welt", "Süddeutsche Zeitung", "Deutsche Welle" (Німеччина), "New York Times", "The Guardian" (США); "Gazeta Wyborcza", "Tygodnik Powszechny", "Nowa Europa Wschodnia" (Польща). З 2001 року публікує прозу. Авторка 10 книг, 8 із яких – романи, перекладені та опубліковані в 11 країнах. У 2020 році увійшла до довгого списку літературної нагороди Центральної Європи "Ангелус" за книгу "Фрау Мюллер не налаштована платити більше". Учасниця багатьох українських і міжнародних літературних фестивалів. Отримала стипендії, зокрема берлінської Академії мистецтв, Літературного колоквіуму Берліна, фундацій Роберта Боша, польського міністерства культури та ін. Авторка низки книг, серед яких "Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки", "Сезонний розпродаж блондинок", "Синдром стерильності", "Чебрець у молоці", "Країна поламаних іграшок та інші подорожі", "Комашина тарзанка", "Гербарій коханців", "Перше слідство імператриці". З 2002-го публікує переклади – 30 опублікованих книг, 11 театральних п'єс (загалом понад 90 авторів).
.jpg/8(15)__350x197.jpg)
821(477)
С 53
Сняданко Наталка. Перше слідство імператриці : роман / Наталка Сняданко. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2021. – 268, [1] c.
"Перше слідство імператриці" – цей детектив присвячений відомій постаті австрійської імператриці Сіссі, яка розслідує справу про викрадення скрипки самого Моцарта. Хоча інструмент ніколи не вивозили з Австрії, для фестивалю у Львові зробили виняток. Розслідуючи цю справу, Сіссі виходить на низку моторошних загадок і навіть запобігає іншому злочину. Окрім детективних гостросюжетних пригод у романі також присутній і політичний підтекст. Завдяки таланту письменниці події ХІХ століття перегукуються з подіями у Львові початку третього тисячоліття.
Алла Сєрова
Агент з нерухомості і юрист. Народилася в Нікополі в 1970 році. Володарка Гран-прі першого конкурсу "Коронація слова" за роман "Правила гри" (2000) та відзнаки "Золотий письменник України" (2016). У минулому – філолог-викладач, авторка поетичної збірки, мотокросер. Письменниця Алла Сєрова здобула Гран-прі найпершого конкурсу "Коронація слова" у далекому 2000 році за роман "Правила гри" майже за детективних обставин. Більшість членів журі стверджувала, що українська письменниця не могла написати такого "крутого" роману самостійно, та запідозрила її у плагіаті. Лише експертиза показала, що роман – насправді оригінальний. До речі, на цьому від самого початку наполягала Євгенія Кононенко, яка тоді була експертом цього конкурсу. Особиста долі Алли зовсім не проста: кафедру українознавства у Запорізькій інженерній академії, на якій Алла, маючи філологічну освіту, працювала майже 7 років, скоротили більш як на третину. Жінці довелось освоювати нові професії (наприклад, рієлтора) та здобути нову освіту (юридичну) і зайнятися юридичною практикою. Звичайно, ані її клієнти як рієлтора, ані її клієнти як юриста навіть не здогадувалися, що мають справу з чудовою письменницею. Можливо, почати нове життя Аллі допоміг її син Павло, а також те, що в "минулому житті" вона була мотокросером.
.jpg/9(14)__171x263.jpg)
84(4УКР)
С 32
Сєрова А. Правила гри [Електронний ресурс] : роман : аудіокнига / Алла Сєрова ; текст читають: С. Бобров, І. Шумахер. – Київ : Сідіком, 2007.
"Родзинка" романів Алли Сєрової – те, що головні їх героїні – завжди жінки. Алла вважає, що жінки складніші за чоловіків, а тому й цікавіші. Роман "Правила гри" авторка подала на конкурс "Коронація слова" й виборола Гран-прі у літературному змаганні. За сюжетом героїня прокидається в лікарні, де вона пробула без пам'яті понад місяць (амнезія). Лікарі повідомляють жінці, що її ім'я – Юлія Ясінська, вона – модельєр будинку моди, половина акцій якого – її власність, і що потрапила до лікарні після автокатастрофи. Юлії доводиться наново пізнавати своє життя. І це пізнання приносить їй низку сюрпризів. Виявляється, що на Юлію полюють спецслужби кількох країн, бо вона "забагато знає", оскільки виросла в сім'ї спецагентів, які змалку готували доньку до цієї професії. А її справжнє ім'я – зовсім не Юлія Ясінська… Слід зазначити, що твори Алли Сєрової дуже "кінематографічні".
Детектив – це окремий материк у літературі. Це вміла й досконала "гра в наукове дослідження". Гра читача й автора, де автор перебуває у вигідній позиції, тому що він у цій грі веде. Однак читачеві це байдуже. Він охоче приймає запропоновані правила і з задоволенням дає себе втягнути в неймовірний вир напруги, інтриг і цікавості. Ця гра дуже близька до казки. Як і в казці, читач бачить, що сили добра (до яких він зараховує й себе) перемагають. А це відчуття – досягнення мети, перемоги – одне з найсолодших для людини. Читач виступає повноправним учасником дійства. Автор дає йому ті ж факти (реальні чи вигадані), що й детективові. І тепер вони удвох можуть скласти логічний ланцюжок, щоб указати на вбивцю. Але так було би занадто просто. Тому читачеві часто підкидаються факти, які вигідні авторові і дають читачеві шанс спробувати самому розгадати таємницю, випередити героя-детектива. Проте потім читач розуміє, що його пустили хибним слідом, тому що все – насправді інакше. І пекінеса баронеси отруїла не покоївка, а її дочка. В українській літературі не прийнято говорити про класичний детектив – простіше вдати, що його просто не було. Хоч деякі сучасні автори залюбки звертаються до історичних загадок, виклад цілком модерний, захопливий та свіжий. Воістину маємо що читати вже й серед свого, рідного. Кожна книга – це візитна картка письменника чи країни, з якої він родом. Скандинавські, французькі, англійські чи українські сюжети відразу впізнавані своїми персонажами та особливим колоритом. Неспішний психологічний трилер, спрямований на філософію і роздуми, або гостросюжетний поліцейський детектив із переслідуваннями та шпигунськими пристрастями чи жіночий детектив, який відрізняється легкістю і динамічністю сюжету, дотепністю персонажів, гумором… Вибір за вами.
Кількість напрямів цього жанру з часів Едгара По та Конан Дойля значно збільшилася, проте наведений принцип чинний для всіх. Детектив дає нам упевненість у невідворотності покарання зла, в тому, що інтелект, здатний до розвиненого логічного мислення, перемагає хитрість і підступність, що добро в поєднанні з мужністю й холоднокровністю сильніші за зло. Коли на душі незатишно, психіка потребує захопливих історій, де герої яскраві, атмосфера тривожно-небезпечна, а справедливість урешті бере гору. Тобто хочеться якраз детективів: віртуозного розслідування зухвалого злочину. Хочеться нових міс Марпл, Пуаро чи хоча б лейтенантів Коломбо.
Історія детективного жанру простежується з глибокої давнини. Елементи жанру детективу виявляють у казках і навіть у Біблії: в історії Каїна та Авеля маємо злочин, убивцю, жертву, причину злочину, докази, спробу приховати злочин, знаряддя вбивства. Датою "народження" жанру детективу вважається 20 квітня 1841 року, коли у філадельфійському журналі Graham's Ladies ‘and Gentlemen's Magazine був опублікований перший в історії світової літератури детектив американського письменника Едгара По "Вбивства на вулиці Морг". Сюжет описує надзвичайні "аналітичні здібності", які месьє Огюст Дюпен використовує для розкриття серії вбивств у Парижі. Як і в більш пізніх текстах цього жанру, оповідачем стає сусід детектива по кімнаті. Дюпен – персона не тільки розумна, але й глибоко артистична. Разом із другом він щоночі гуляє вулицями Парижа і насолоджується романтикою, а час від часу заради втіхи розгадує думки свого компаньйона. Саме "Вбивства на вулиці Морг" разом з іншими оповіданнями По – "Таємницею Марі Роже" та "Викраденим листом", що разом утворюють трилогію, – проклали шлях усім майбутнім письменникам жанру – від Артура Конан Дойла до Джеймса Хедлі Чейза.
Після публікації повісті По детективні оповідання почали переростати в романи – вже в 1868 році англійський письменник Вілкі Коллінз опублікував "Місячний камінь". За сюжетом, сержант Кафф розшукує злочинця, який украв священний індійський місячний камінь. Роман містить кілька особливостей, які стали ознаками жанру. Це, зокрема, введення читача в оману хибними натяками, використання помилкового алібі та кульмінаційної сцени. Найвідоміший вигаданий детектив Шерлок Холмс уперше з'явився на сторінках повісті Артура Конан Дойла "Етюд у багряних тонах" у 1887 році. Затишний англійський роман-містерія починає відлік від 1920-х років з появою міс Марпл, героїні творів письменниці Агати Крісті (1890–1976), з якої починається епоха жіночого детективу. Цікаво стежити за датами – "Скандал у Богемії" з Ірен Адлер виходить друком приблизно за рік після народження Агати Крісті як письменниці. Вона стає чи не найвідомішою жінкою, що пише. До неї в середині ХІХ століття під чоловічими псевдонімами писали Джордж Еліот у Великобританії та Марко Вовчок в Україні. Всесвітню славу здобули сестри Бронте. На цьому ґрунті виростає відомість Агати Крісті – першої жінки, яка спробувала свої сили у жанрі, що належав чоловікам. На зміну Агаті Крісті прийдуть інші письменники та письменниці. Джоан Роулінг зі звичкою середини ХІХ століття ховатися під чоловічим псевдонімом Роберт Галбрейт, Стіг Ларсон зі своїми жінками-жертвами і жінками-месницями, які продемонструють, що смерть жінки може не тільки розчулити, але й налякати, Кейт Аткінсон, що стане відомою завдяки детективам (варто прочитати хоча б її "Злочини минулого"), але найголовнішими у її творчості виявляться зовсім не детективні романи. І цей ряд можна продовжувати. Бо жінки й детективи у різних іпостасях – авторки та персонажки – продовжують захоплювати нас новими загадками, відволікаючи від тривожних часів, у які живемо.
Жанр детективу в Україні пробивав собі шлях із великими труднощами, зумовленими суспільно-політичною ситуацією та соціокультурними реаліями. До його предтеч можна зарахувати перші прояви чоловічої детективістики, а також жіночу літературу, яка заявила про себе ще в ХІХ столітті такими іменами як Марко Вовчок, Олена Пчілка, пізніше – Леся Українка, Ольга Кобилянська, Наталія Кобринська, Катря Гриневичева, Олена Теліга, Наталена Королева, Ірина Вільде та інші. В Україні детектив у "чистому вигляді" з'явився лише у 20-х роках ХХ століття. Детективний жанр в Україні представлено не дуже масовими накладами, однак упродовж останніх років ця ніша активно заповнюється. Романи пишуть, видають, перемагають із ними на конкурсах і, що не менш важливо, – читають! У цьому жанрі майстерно гострить перо і прекрасна стать. Так, для сучасних поціновувачок детективів пишуть Ірен Роздобудько, Алла Сєрова, Олена Печорна, Наталка Сняданко, Марічка Крижанівська, Ірина Лобусова та інші.
Марічка Крижанівська
Народилася 26 квітня 1982 року у Львові. Мама Галина-Ольга Гавриш – заслужена артистка України, оперна співачка, солістка Львівського національного театру опери та балету ім. С. Крушельницької, батько Андрій Крижанівський – засновник Музею історії електрифікації Львівщини, дослідник історії львівського монетного двору. Марічка Крижанівська – львівська тележурналістка ZAXID.NET, авторка програм "Мандрівки Україною", "Тільки у Львові". Раніше вийшли друком її казки "Різдвяна історія", "Чарівна скрипка", "Принц і Намистинка", "Пригоди піжамчиків", "Таємниця львівського годинникаря" (видано також шрифтом Брайля), "Дітям про футбол", "Веселі ангелята", "Маленька Зіронька" (перекладено французькою мовою). У 2018 році роман Марічки Крижанівської "Тіні" отримав на міжнародному літературному конкурсі "Коронація слова" спеціальну відзнаку "За найглибше та найґрунтовніше дослідження історії свого роду".
821(477)
К 82
Крижанівська Марічка. Тіні : [роман] / Марічка Крижанівська. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. – 397, [1] с.
Перший гуцульський детектив розвиває розповідь одразу у трьох часових лініях, які тісно переплелися: стародавні часи духів та божеств, 60-ті роки ХХ століття і зйомки "Тіней забутих предків" Параджанова, наші часи, коли фільм святкує свої пів століття. Що поєднує їх разом? Стародавня магія Карпат і не тільки. "Тіні" – захоплива містична історія, яка розповідає про улюблене кіно та його акторів, про звичаї гуцулів і їхні вірування, про кохання й бажання виправити помилки. Це суміш легенд, загадок та пригод, яка разом з тим творить справжній постмодерний детектив, який наприкінці розставить усі крапки над "і".
Ксенія Ковальська
Живе та працює у Києві. Писати почала, щоб урізноманітнити інженерні будні та сучасну українську літературу. У дитинстві читала все, що потрапляло на очі, і дуже швидко перейшла до дорослої літератури. Найбільше любила читати про подорожі. Маленькою дівчинкою дуже любила подорожувати. Зазвичай то були вояжі поїздом Івано-Франківськ – Козятин. Ксенія Ковальська – очевидиця карколомних пригод славнозвісних Тятіки та Патіки. Якось дорогою до рідного Івано-Франківська з Києва, де вона багато років є співробітницею Інституту з проєктування газопроводів та міжпланетних човників, письменниця обмірковувала сюжет чергового жіночого детективу. Аж раптом у Львові в її купе підсіли троє зелененьких школярів з лантухом брюссельської капусти. Їхня неймовірна оповідь ховається під обкладинкою "Канікул прибульців із Салатти". Звичайно, для книжки авторка дещо переробила, бо письменники тільки тим і займаються, що переплутують різні життєві історії, щоб цікавіше було. Отак ця жінка і живе – в робочий час проєктує газопроводи, а вечорами та у вихідні пише книжки. На її совісті такі видання: іронічні детективи "Сепуку по-київськи" й "Отрута від Меркурія", пригодницькі повісті-казки "Тятіка і Патіка", "Канікули прибульців із Салатти", "Хто врятує Тірлі-Беатрису-Берту". У 2006 році вийшла перша книжка Ксенії Ковальської – іронічний детектив "Сепуку по-київськи", потім продовження історії – "Отрута від Меркурія".
84(4УКР)
К 56
Ковальська Ксенія. Отрута від Меркурія : роман / Ксенія Ковальська. – Київ : Зелений пес, 2007. – 350, [1] с. – (Авантюристка).
Чарівна дівчина Віка постійно шукає пригод, а пригоди постійно шукають її. І неодмінно знаходять, та ще й змушують брати участь у справді химерних, дивних і навіть часом доволі критичних ситуаціях. Так було в першій книжці Ксенії Ковальської "Сепуку по-київськи". Чи знайде Віка нарешті свого хлопця Рому, який невідомо куди зник, як складуться надалі їхні стосунки, чи налагодиться нарешті життя цієї невгамовної дівчини? Однак пригоди Віки тривають. Не одне, то інше. Не встигла відкараскатися від одного злочинця, як не знати звідки виринув новий… І на його сумлінні… Ой, не будемо переповідати сюжет. Достеменно відомо одне: ані з цією симпатичною Вікою, ані з її хлопцем Ромою, ані з книжкою, яку ви тримаєте в руках, не нудьгуватимете.
Ірина Лобусова
Ірина Лобусова – професійна письменниця. Улюблені жанри – детектив та історичний детектив. Спадкова одеситка у восьмому поколінні. З дитинства захоплювалася історією. Закінчила Академію зв'язку України, факультет телебачення і радіомовлення. Довгий час працювала в журналістиці – редакторкою стрічки новин в інтернет-виданні, писала сценарії для кіно- і телекомпаній, займалася викладацькою діяльністю. Одеська Агата Крісті, Конан Дойль у спідниці… Як тільки не називають письменницю Ірину Лобусову за її пристрасть до детективів! На рахунку одеситки більше 20 детективних ретророманів, у яких вона подорожує Одесою різних років – від початку XX століття до наших днів. Твори Ірини Лобусової із задоволенням читають і юні школярки, і досвідчені жінки, і серйозні бізнесмени. Авторка створює для них казковий світ, у якому зло завжди буде покаране, а добро переможе. Завдяки успіху ретророманів із одеської серії Ірина Лобусова отримала можливість займатися тільки літературною діяльністю. Пише книги для видавництва "Фоліо".
84(4УКР)
Л 68
Лобусова И. И. Короли Молдаванки : [роман] / Ирина Лобусова. – Харьков : Фолио, 2017. – 411, [1] с. : ил. – (Ретророман. Одесса).
У 2017 році видавництво "Фоліо" розпочало випуск книжкової серії "РЕТРОРОМАН". В історичних романах-детективах відбито кримінальне життя Одеси. На вулицях приморського міста вирує "тіньове" злочинне життя, ллється кров, кояться злочини, які жахають обивателів. У 2019 році видавництво "Фоліо" продовжило випуск книг у серії "Ретродетектив". Цього разу авторка представила на суд читачів кримінальні романи, які переносять читачів у кінець 30-х років минулого сторіччя. Ночами у квартирах громадян усе частіше лунають дзвінки у двері, і всі знають, що це не віщує нічого доброго. Знає це і Зінаїда Крестовська – самотня жінка, яка працює лікарем. Але такий нічний дзвінок, що налякав Зінаїду, означав зовсім не те, про що вона встигла подумати. На порозі стояв колишній наречений, лікар-психіатр, який буквально благав оглянути дуже дивного пацієнта. Якби Зінаїда знала, чим обернеться її згода… Таємничий пацієнт, який не має імені, зареєстрований під номером, який ретельно охороняє секретний відділ НКВС, виявився… хлопчиськом десяти–дванадцяти років… Після цього все більш-менш налагоджене життя Зінаїди Крестовської руйнується. Вона стає свідком страшних та безглуздих смертей людей, які хоч якось були пов'язані з дивним пацієнтом, до її кімнати підкидають труп, а їй самій погрожують…
Анна Моро
Анна Моро – псевдонім української письменниці та філологині Ганни Канавець. Авторка пише переважно в детективному жанрі з елементами містики та психологізму. Лауреатка премії "Шодуарівська альтанка" 2019 року.
821(477)
М 80
Моро Анна. Наречені з того світу : роман / Анна Моро. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2020. – 284, [2] c.
Родина паризького банкіра Габрієля Жерара переживає тяжкі часи. Габрієль узяв позику в банку і загруз у боргах. Родину хоче врятувати багатий бізнесмен Томас Браунінг. Ціна – рука молодшої дочки Рене. Дівчина не має вибору – мусить відповісти "так". Утім, за два роки подружнього життя Рене готова визнати, що витягла щасливий квиток. Її чоловік – справжній ідеал. Та спокійне життя подружжя порушує візит зведеної сестри Томаса – Рейчел. За кілька днів вона зникла не попрощавшись. Рене починають мучити кошмари. Уві сні до неї приходять мертві наречені у вінчальних сукнях, із синцями і слідами удушення. Вони благають Рене про допомогу… Що ж коїлося в цьому будинку до появи Рейчел?
Олена Печорна
Олена Печорна народилася 23 лютого 1982 року в невеличкому селі Левковичі на Чернігівщині. Згодом сім'я переїхала до селища Михайло-Коцюбинське, де живе й до сьогодні. Сім'я письменниці цілком звичайна: мати – медик, батько – інженер. Олена захоплюється літературою та малюванням. Її перший твір – бестселер "Грішниця" – завоював премію Олеся Гончара та премію ім. М. Коцюбинського. Наступний роман – "Кола на воді" – також мав величезний успіх у читачів. За рейтингом журналу "Фокус" авторка увійшла до двадцятки найуспішніших українських письменників 2012 року. Відзнака "Золотий письменник України" від "Коронації слова" – 2021рік.
821(477)
П 31
Печорна О. Кола на воді : [роман] / Олена Печорна. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2013. – 284, [1] с.
Окреме місце у ніші мелодраматичного детективу посідає роман Олени Печорної "Кола на воді". У ньому йдеться про трагедію батька, який розслідує обставини смерті своєї доньки: спекотного дня її втопили у парковому озері. Анатолій намагається з'ясувати, хто скоїв злочин. Утративши доньку, чоловік живе лише одним прагненням – звершити правосуддя, покарати вбивцю за законом "кров за кров". Порушуються в романі й такі серйозні та важливі теми, як помста, зрада, особиста відповідальність і, найголовніше, вміння пробачати. А ще – тема дітей без нагляду. Адже Анатолій утратив Оксанку в момент вбивства тільки фізично. А насправді "душевно" це сталося ще тоді, коли він, заможний бізнесмен-архітектор, розлучився з першою дружиною, щоб одружитися зі своєю колишньою секретаркою. Саме відтоді почали руйнуватися долі цих людей. Діти без нагляду — це і дві подружки, які змогли втекти з дому, і вбивця, який через дитячі психологічні проблеми, на які батьки не звернули уваги, виріс справжнім звіром...
Ірина Потаніна
Ірина Потаніна – українська журналістка, поетеса, письменниця. Пише романи, повісті, оповідання, вірші. Працює в різних жанрах (психологічна драма, детектив, фантастика, дитячі твори). Авторка понад 30-ти художніх творів для дітей і дорослих. Народилася в Харкові 14 серпня 1979 року. Коли їй виповнилося три роки, поїхала з батьками до Сибіру. З восьми років займалася в театральній студії, у школі стала писати вірші. У віці 15 років повернулася до Харкова і стала жити з бабусею та дідусем. Через рік після закінчення школи вступила на механіко-математичний факультет Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. У цьому ж закладі здобула другу освіту на кафедрі медіакомунікацій соціологічного факультету. У студентські роки почала писати автобіографічний роман. Нині Ірина переїхала до Великобританії. Тепер вона працює у невеликій кав'ярні і веде особистий щоденник. У літературному багажі письменниці – серія ретродетективів про Харків 30–50-х років.
821(477)
П 64
Потанина И. С. Фуэте на Бурсацком спуске : [роман] / Ирина Потанина. – Харьков : Фолио, 2018. – 410, [1] c. – (Ретророман).
Роман "Фуете на Бурсацькому узвозі" захоплює з перших рядків. Харків 1930 року, як і належить молодій республіканській столиці, сповнений пристрастей, гостей та суперечностей. Геніальні п'єси читаються в холодних надрах театральних гуртожитків, знамениті поети на комунальних кухнях борються з мишами, що норовлять погризти рукописи, але Місто не помічає побутових незручностей. В українській драмі блискуче "курбалесять" "березільці", а державна опера дає грандіозну прем'єру першого в країні "справжнього радянського балету". На жаль, прем'єра затьмарюється вбивством. Розбиратися в тому, що відбувається, доводиться абсолютно не пристосованим до розслідування злочинів людям: імпозантний театральний критик, відчужена від реальності балерина, відрахований з робітфаку студент і прискіплива юна співробітниця бібліотеки волею випадку перетворюються на слідчу групу. Навіть найменша помилка може коштувати кожному з них життя, а шансів дізнатися правду майже немає...
Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько народилася 3 листопада 1962 року в Донецьку. Батьки назвали її на честь Ірен Форсайт, героїні "Саги про Форсайтів" Джона Ґолсуорсі. За освітою – професійна журналістка, закінчила заочне відділення факультету журналістики Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка. Трудовий шлях почала в рідному місті – працювала диктором радіогазети на металургійному комбінаті, шпрехшталмейстером (конферансьє) в Донецькому цирку, кіномеханіком у відеосалоні, старшим методистом у кінотеатрі ім. Т. Г. Шевченка. Перше місце роботи в Києві – коректор у газеті. Невдовзі Ірен почала працювати на радіо: спочатку в редакції дитячих передач, а потім – літературних. Згодом стала оглядачем з питань шлюбу, сім'ї, кохання, взаємин чоловіка і жінки в газеті "Всеукраинские ведомости". Робота тут стала своєрідним поворотним пунктом: невдовзі Ірен зателефонували з журналу "Наталі", запропонувавши очолити відділ. Сьогодні Ірен Роздобудько має чималий літературний багаж – дві збірки поезії та численні романи: "Мерці", "Ескорт у смерть", "Шості двері", "Ранковий прибиральник", "Ґудзик", "Останній діамант міледі", "Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, непридатних до життя", "Зів'ялі квіти викидають", "Амулет Паскаля", "Переформулювання", "Оленіум", "Все, що я хотіла сьогодні". Нещодавно побачила світ збірка оповідань про дитячі роки видатних людей: Блеза Паскаля, Моцарта, Андерсена, Катерини Білокур, Чарлі Чапліна" з ілюстраціями авторки. Ірен стала відомою завдяки літературному конкурсу "Коронація слова", на якому двічі перемагала – з романами "Мерці" (2000) та "Ґудзик" (2005). Вона почала з детективів. "Коли я починала писати детективи, "ніша" гостросюжетної літератури була майже порожня. І мені хотілося написати так, щоб читалося на одному подиху". Як визначає сама письменниця, "Мерці" – це психологічний трилер, "Ескорт у смерть" – детектив, "Останній діамант міледі" –авантюрний детектив. Детективні романи Роздобудько справді читаються на одному подиху, вони мають логічно завершений сюжет, чітко окреслені образи й завжди психологічну підоснову – письменниця досліджує психологічні причини злочину, намагається знайти позитивний вихід із будь-якої ситуації.
84(4УКР)
Р 64
Роздобудько І. В. Ескорт у смерть / І. Роздобудько. – Харків : Фоліо, 2007. – 157, [2] с. – (Література).
Була собі така презентабельна агенція під назвою "Ескорт". І надавала вона заможним "бізнесвумен" специфічні послуги – "здавала в оренду" молодих, гарних і розумних чоловіків. Але все (ну майже все) було в межах закону – ніякого інтиму, ніякого криміналу. Та одного дня тіло привабливого "кавалера" було знайдено на вулицях міста. Потім було вбито другого "ескортера", ще згодом – третього. . Хто це зробив, навіщо і чому у кожного молодика було зрізано пасмо білявого волосся? Відповідь шукайте на сторінках цієї книжки. Додамо, що роман Ірен Роздобудько "Ескорт у смерть" свого часу став лауреатом конкурсу "Коронація слова".
Наталка Сняданко
Українська письменниця, перекладачка, публіцистка. Народилася 20 травня 1973 року у Львові. Навчалася у Львівському національному університеті (українська філологія), Фрайбурзькому університеті (славістика, полоністика), Варшавському університеті (перекладацький семінар). Працювала координаторкою Осередку досліджень античної традиції Східної та Центрально-Східної Європи, входила до редколегії польсько-німецько-українського літературного часопису "РАДАР", була журналісткою та редакторкою в кількох українських газетах і журналах. Публікації у виданнях "du", NZZ (Швейцарія); "Die Welt", "Süddeutsche Zeitung", "Deutsche Welle" (Німеччина), "New York Times", "The Guardian" (США); "Gazeta Wyborcza", "Tygodnik Powszechny", "Nowa Europa Wschodnia" (Польща). З 2001 року публікує прозу. Авторка 10 книг, 8 із яких – романи, перекладені та опубліковані в 11 країнах. У 2020 році увійшла до довгого списку літературної нагороди Центральної Європи "Ангелус" за книгу "Фрау Мюллер не налаштована платити більше". Учасниця багатьох українських і міжнародних літературних фестивалів. Отримала стипендії, зокрема берлінської Академії мистецтв, Літературного колоквіуму Берліна, фундацій Роберта Боша, польського міністерства культури та ін. Авторка низки книг, серед яких "Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки", "Сезонний розпродаж блондинок", "Синдром стерильності", "Чебрець у молоці", "Країна поламаних іграшок та інші подорожі", "Комашина тарзанка", "Гербарій коханців", "Перше слідство імператриці". З 2002-го публікує переклади – 30 опублікованих книг, 11 театральних п'єс (загалом понад 90 авторів).
821(477)
С 53
Сняданко Наталка. Перше слідство імператриці : роман / Наталка Сняданко. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2021. – 268, [1] c.
"Перше слідство імператриці" – цей детектив присвячений відомій постаті австрійської імператриці Сіссі, яка розслідує справу про викрадення скрипки самого Моцарта. Хоча інструмент ніколи не вивозили з Австрії, для фестивалю у Львові зробили виняток. Розслідуючи цю справу, Сіссі виходить на низку моторошних загадок і навіть запобігає іншому злочину. Окрім детективних гостросюжетних пригод у романі також присутній і політичний підтекст. Завдяки таланту письменниці події ХІХ століття перегукуються з подіями у Львові початку третього тисячоліття.
Алла Сєрова
Агент з нерухомості і юрист. Народилася в Нікополі в 1970 році. Володарка Гран-прі першого конкурсу "Коронація слова" за роман "Правила гри" (2000) та відзнаки "Золотий письменник України" (2016). У минулому – філолог-викладач, авторка поетичної збірки, мотокросер. Письменниця Алла Сєрова здобула Гран-прі найпершого конкурсу "Коронація слова" у далекому 2000 році за роман "Правила гри" майже за детективних обставин. Більшість членів журі стверджувала, що українська письменниця не могла написати такого "крутого" роману самостійно, та запідозрила її у плагіаті. Лише експертиза показала, що роман – насправді оригінальний. До речі, на цьому від самого початку наполягала Євгенія Кононенко, яка тоді була експертом цього конкурсу. Особиста долі Алли зовсім не проста: кафедру українознавства у Запорізькій інженерній академії, на якій Алла, маючи філологічну освіту, працювала майже 7 років, скоротили більш як на третину. Жінці довелось освоювати нові професії (наприклад, рієлтора) та здобути нову освіту (юридичну) і зайнятися юридичною практикою. Звичайно, ані її клієнти як рієлтора, ані її клієнти як юриста навіть не здогадувалися, що мають справу з чудовою письменницею. Можливо, почати нове життя Аллі допоміг її син Павло, а також те, що в "минулому житті" вона була мотокросером.
84(4УКР)
С 32
Сєрова А. Правила гри [Електронний ресурс] : роман : аудіокнига / Алла Сєрова ; текст читають: С. Бобров, І. Шумахер. – Київ : Сідіком, 2007.
"Родзинка" романів Алли Сєрової – те, що головні їх героїні – завжди жінки. Алла вважає, що жінки складніші за чоловіків, а тому й цікавіші. Роман "Правила гри" авторка подала на конкурс "Коронація слова" й виборола Гран-прі у літературному змаганні. За сюжетом героїня прокидається в лікарні, де вона пробула без пам'яті понад місяць (амнезія). Лікарі повідомляють жінці, що її ім'я – Юлія Ясінська, вона – модельєр будинку моди, половина акцій якого – її власність, і що потрапила до лікарні після автокатастрофи. Юлії доводиться наново пізнавати своє життя. І це пізнання приносить їй низку сюрпризів. Виявляється, що на Юлію полюють спецслужби кількох країн, бо вона "забагато знає", оскільки виросла в сім'ї спецагентів, які змалку готували доньку до цієї професії. А її справжнє ім'я – зовсім не Юлія Ясінська… Слід зазначити, що твори Алли Сєрової дуже "кінематографічні".
Детектив – це окремий материк у літературі. Це вміла й досконала "гра в наукове дослідження". Гра читача й автора, де автор перебуває у вигідній позиції, тому що він у цій грі веде. Однак читачеві це байдуже. Він охоче приймає запропоновані правила і з задоволенням дає себе втягнути в неймовірний вир напруги, інтриг і цікавості. Ця гра дуже близька до казки. Як і в казці, читач бачить, що сили добра (до яких він зараховує й себе) перемагають. А це відчуття – досягнення мети, перемоги – одне з найсолодших для людини. Читач виступає повноправним учасником дійства. Автор дає йому ті ж факти (реальні чи вигадані), що й детективові. І тепер вони удвох можуть скласти логічний ланцюжок, щоб указати на вбивцю. Але так було би занадто просто. Тому читачеві часто підкидаються факти, які вигідні авторові і дають читачеві шанс спробувати самому розгадати таємницю, випередити героя-детектива. Проте потім читач розуміє, що його пустили хибним слідом, тому що все – насправді інакше. І пекінеса баронеси отруїла не покоївка, а її дочка. В українській літературі не прийнято говорити про класичний детектив – простіше вдати, що його просто не було. Хоч деякі сучасні автори залюбки звертаються до історичних загадок, виклад цілком модерний, захопливий та свіжий. Воістину маємо що читати вже й серед свого, рідного. Кожна книга – це візитна картка письменника чи країни, з якої він родом. Скандинавські, французькі, англійські чи українські сюжети відразу впізнавані своїми персонажами та особливим колоритом. Неспішний психологічний трилер, спрямований на філософію і роздуми, або гостросюжетний поліцейський детектив із переслідуваннями та шпигунськими пристрастями чи жіночий детектив, який відрізняється легкістю і динамічністю сюжету, дотепністю персонажів, гумором… Вибір за вами.