Українців іноді порівнюють із бджолами, які цілими днями працюють: запилюють рослини, носять мед, гармонійно почуваючись у навколишньому та власному світах. Але коли хтось намагається розорити їхній вулик, усі трудівниці одразу дружно накидаються на ворога, і тоді – лихо йому. Якщо не схаменеться й одразу не втече – зажалять до смерті. А інакше й бути не може, адже ми – народ-військо. Такими нас зробила земля, на якій живемо. Життя на пограниччі між сходом і заходом, через яке час від часу прокочувались орди загарбників – як з одного боку, так і з іншого, виробило в нас унікальне уміння швидко організовуватися для ефективного самозахисту. Інакше нас би просто знищили, або, у кращому випадку, асимілювали.
  Військо – важливий елемент держави. Українці ж після падіння Русі протягом тривалого часу власної держави не мали. Але це не завадило нам у ХVI–ХVII століттях створити одне з найефективніших військових формувань того часу – козацьке військо. Українці – природжені воїни, і хист до військової справи передається від предків через століття десь на генному рівні. Це можна побачити навіть за зовнішнім виглядом. Згадаймо шаровари, що їх носили ще скіфські вершники – переможці багатьох битв, "оселедець" князя Святослава Ігоровича (Хороброго) – одного з найславетніших воєначальників Русі. Ці два атрибути стали зовнішніми ознаками запорозьких козаків. Та і в сучасній українській армії козацької "зачіски" також не цураються.
  Історики вважають, що українське козацтво виникло ще у ХV столітті, але тільки в середині XVI століття кількість його представників зросла настільки, що козацьке військо почало впливати на перебіг політичних подій в Україні та Європі. Європейські монархи наймали козаків для участі у військових операціях. З напіввійськового промислу козацтво поступово перетворювалося на окремий стан тогочасного українського суспільства. Вироблялися й усталювалися військова організація, адміністративний устрій, закони та звичаї. У XVI столітті українське козацтво утворило свій центр – Запорозьку Січ. З XVII століття козацтво запорозьке, реєстрове вже було провідною верствою українського народу і склало основу нової форми української держави, що постала 1648 року з початком Визвольної війни під проводом гетьмана України Богдана Хмельницького. Офіційна назва держави – Військо Запорозьке – чітко підкреслила її основу та походження. Козацький адміністративно-військовий устрій був поширений на значну частину України. З козацької старшини утворилася нова українська аристократія. Так було десь до кінця XVIII століття. Хоча козацька держава проіснувала недовго, вона відіграла вирішальну роль у творенні української нації. Пам'ять про козаків як сильних, мужніх, відданих рідній землі, вірних синів свого народу глибоко відбилася в національній свідомості.
  Потім накотилася орда зі сходу і новітні ординці стали розповідати про наших героїв та захисників, що насправді вони – вороги і зрадники. Але прагнення народу до волі здолати неможливо. Тому на початку ХХ століття, в роки Української революції 1917–1921 років, ми знову взялися до творення війська. При цьому армія формувалася попри явно недостатню увагу політичного керівництва, де були навіть ті, хто заявляв про її непотрібність. Та армія Української Народної Республіки виявилася досить сильною і без зовнішньої підтримки чотири роки протистояла значно потужнішим військовим силам.
  У роки Другої світової війни наша земля стала однією з головних арен зіткнення двох тоталітарних режимів – нацистського й комуністичного, які бажали тільки скористатися українцями як людським ресурсом для своїх військ. Але ми хотіли мати власну незалежну державу, тому стали боротися з обома цими режимами, створивши свою армію – УПА. Символічною датою створення Української повстанської армії проголосили 14 жовтня 1942 року. Сили були далеко не рівні. Та все одно завдяки підтримці населення боротьба повстанців за волю України тривала ще понад десять років після закінчення Другої світової війни і справила потужний вплив на формування нашої національної ідентичності. Такий, що майже через сім десятиліть нова українська армія взяла собі символи УПА: гімн, прапор, вітання.
  Після здобуття незалежності в 1991 році влада або не звертала уваги на стан української армії, яка залишалася одним із уламків колишньої радянської, або цілеспрямовано її знищувала. Тому у 2014 році, коли фактично розпочався новий етап національно-визвольної боротьби українського народу за свободу, російські агресори майже не зустріли опору, допоки не зіткнулися з добровольчими батальйонами, значну частину яких складали учасники Майдану. І знову ми продемонстрували блискучу здатність до самоорганізації, здатність бути народом-воїном. До відновлення армії долучилися волонтери, що замінили державний ресурс, поки нова українська влада не включилася в цей процес. На сході України тривала війна, яку чомусь називали антитерористичною операцією, та всі розуміли, що рано чи пізно вона пошириться на решту території країни, тому армія повинна бути сучасною, навченою, мати найновішу зброю. І робили для цього все можливе.
  Ми хочемо бути вільним народом, тому повномасштабне вторгнення російських військ 24 лютого 2022 року наштовхнулося вже на загальнонаціональний спротив. Росіян зустрічали зброєю воїни ЗСУ й тероборони, звичайні мирні мешканці передавали координати ворога командуванню, бувало, що "коктейлями Молотова" нищили техніку загарбників, навіть виходили з голими руками назустріч ворожим танкам, а в захоплених окупантами містах улаштовували мітинги під українськими прапорами. І всі, навіть діти (діти!), збирають кошти для ЗСУ – стільки, що волонтери, чий рух набрав небаченого розмаху, змогли купити супутник!
  Наші воїни – достойні спадкоємці слави своїх волелюбних предків, і хист до військової справи в українців у крові. Союзники, які постачають нам зброю, дивуються, наскільки ефективно вона використовується, а ще – тому, як швидко наші воїни освоюють нову зброю. Замість кількох місяців їм вистачає декількох тижнів. Недарма ж фахівці з Пентагону, оцінюючи якість української армії за десятибальною шкалою, поставили їй дванадцять балів. Коли бачиш, як легко наші бійці (у мирному житті – айтішники, бізнесмени, актори) користуються джавелінами й енлавами, який зручний та природний вигляд має ця новітня зброя у них у руках, у пам'яті спливають козаки з їхніми переносними гарматами. А великокаліберні кулемети, встановлені на джипах, – це модернізовані махновські тачанки. Та й використання їх нагадує тактику хлопців Нестора Івановича: налетіли нізвідки, завдали коротких ударів по передовій лінії та блокпостах противника й так само швидко зникли, залишивши ворога переляканим і деморалізованим.
  14 жовтня – день, коли ми відзначаємо одразу три свята: Покрову Пресвятої Богородиці, День українського козацтва та День захисників і захисниць України. Вони взаємопов'язані, адже Покрова Пресвятої Богородиці завжди була головним святом козаків і називалася – Козацька Покрова. Українське військо 1917–1921 років та вояки УПА зберегли козацькі традиції у назвах військових частин, структурі, прапорах, одностроях. Сучасна українська армія також переймає бойові традиції предків і пам'ятає своїх героїв – від воїнів-русичів та козаків до січових стрільців і вояків УПА. Їхні імена носять військові підрозділи, кораблі та навчальні заклади, в яких готують майбутніх захисників і захисниць України.
  Пропонуємо до вашої уваги віртуальну виставку "Нація нескорених: від козацтва до сьогодення". Представлені на ній книги можна взяти у відділі абонемента Чернігівської ОУНБ ім. В. Г. Короленка.

---

  94(477)
  Б 66
  Битви за Україну. – Львів : Апріорі, 2019. – 120 с.

  Дуже часто ворогами бувають найближчі сусіди. Українці не хотіли воєн, але багато століть мусили воювати, щоби здобути право жити на своїй землі так, як вони хочуть, щоби чужинці не заводили в українських оселях свої порядки, не накидали чужу мову і віру. У книзі розповідається про визначні битви за Україну княжої доби, часів козаччини, визвольні змагання 1914–1926 та 1938–1954 років, битви часів російсько-української війни, такі як оборона Донецького аеропорту, бої за Дебальцеве. Не всі ці битви українці вигравали, але ж усі знають: те, що нас не ламає, робить нас сильнішими.

---

  94(477)
  В 56
  Вклоняємось доземно українському солдату [Кн. 4]. – К. : Народна армія, 2017. – 195 с.

  Це четверта книга із серії, яку започаткувала газета "Народна армія". Щоденна хроніка АТО, вона дає уявлення про те, як живуть наші солдати у фронтовій обстановці, про що думають, що їх хвилює. З книги можна дізнатися про героїзм українських бійців, офіцерів, волонтерів – тих, хто своїми вчинками проголошує: "Україна понад усе!" Вони на фронті і в тилу, іноді – ціною власного життя відстоюють право кожного українця бути господарем на своїй землі, можливість ростити дітей та онуків у вільній європейській країні.

---

  94(477)
  Г 95
  Гуржій О. І., Чухліб Т. І. Козацька Україна. Боротьба за державу (ХVI–ХVII ст.) / Олександр Гуржій, Тарас Чухліб. – К. : Арій, 2020. – 368 с.

  Книга розповідає про найважливіші події, пов'язані з виникненням українського козацтва. Особливу увагу приділено яскравим постатям Війська Запорозького, їхній політичній та державній діяльності. Ми дізнаємося про козацьку дипломатичну службу, розвідку і контррозвідку Богдана Хмельницького, про стосунки козаків з найближчими сусідами. У книзі розкрито морально-етичний кодекс поведінки воїна-січовика – мужність, побратимство, лицарство, вірність, честь. Значне місце відведено козацькій ментальності та способу життя, який визначали воєнне ремесло і належність до військової спільноти.

---

  355(477)
  Д 56
  Добровольчі батальйони / Катерина Гладка та ін. – Харків : Фоліо, 2017. – 324 с.

  Основою добровольчих батальйонів стали загони самооборони, які почали формуватися в часи Майдану. У чому сутність руху добробатів, яке їх значення у боротьбі українців за право жити у вільному і демократичному суспільстві, чи вистояла б Україна без мужності добровольчих батальйонів, а також якою була роль добровольців під час важливих етапів битви України проти гібридного агресора – про це розповідають автори. Ця книга – хроніка руху і водночас роздуми над його природою. Створення добробатів, їх бойовий шлях – про все це ми дізнаємося від безпосередніх учасників подій.

---

  84(4УКР)
  К 59
  Кокотюха А. А. Справа отамана Зеленого. Українські хроніки 1919 року / Андрій Кокотюха. – Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2014. – 299 с.

  Цей твір називають найсильнішою книгою автора. Вона присвячена періоду Отаманії, невід'ємної складової українсько-російської війни 1917–1921 років. У той час по селах спалахували повстання, обирали отаманів, які, укладаючи ситуативні військові союзи чи то з армією УНР, чи з Червоною армією, могли будь-якої миті розірвати стосунки та обернутися на серйозну загрозу для колишніх союзників. Спільним для цих отаманів було те, що всі вони боролися за майбутнє України, хоча кожен із них бачив це майбутнє по-своєму. Написаний на міцній документальній основі, роман є художнім твором, але один із його героїв – реальний. Це відомий на всю Україну отаман Дніпровської повстанської дивізії Зелений.

---

  94(477)
  М 70
  Мицик Ю. А., Плохій С. М. Як козаки Україну боронили / Юрій Мицик, Сергій Плохій. – К. : ТОВ "Видавництво "КЛІО", 2018. – 368 с.

  Історія народу, як і життя людини, має героїчні і трагічні, щасливі й нещасливі сторінки. Оскільки в часи випробувань найбільше проявляється національний характер, ми можемо з гордістю говорити про героїчний характер української нації. У минулому нашого народу було таке неповторне і легендарне явище, як козаки й Запорозька Січ. Починаючи розповідь з тих часів, коли припинила своє існування Київська держава – Русь, автори розповідають, що було потім, коли та як виникло козацтво, які ще були Січі крім Запорозької, про культуру і побут козаків, а також про історичне значення козацтва.

---

  94(477)
  О-91
  Офіцінський Р. А. Історія УПА / Роман Офіцінський. – Харків : Орбіта, 2021. – 126 с.

  УПА – феномен світової історії. Передусім – за бойовим духом, тривалістю, активністю і масштабами війни з могутнім противником. Це – армія, яка виборювала незалежність у боротьбі одночасно з двома тоталітарними режимами. Осередки УПА існували на території всієї України. Ознайомившись з книгою, читачі дізнаються про ідейні засади УПА, її структуру, чисельність, нагороди, політичне та військове керівництво, про союзників і противників повстанців, повсякдення бійців та командирів і ще багато чого іншого.

---

  94(477)
  П 14
  Палій О. Короткий курс історії України / Олександр Палій. – К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018. – 464 с.

  Автор – відомий український історик – починає свою розповідь з тих часів, коли на теренах нинішньої України з'явилися перші люди. У передмові він говорить, що не знати історії означає назавжди лишитися вразливими, без досвіду. Предки платили життям за уроки історії, тому було би легковажно не взяти ці уроки й досвід минулих поколінь. А нашими предками були всі, хто жив на цих землях, ті, хто створив перші цивілізації, починаючи з трипільців, скіфів, слов'янських племен. Автор розповідає також про Україну княжої доби, часів козацтва, Першої світової війни і радянського режиму, визвольні змагання того періоду, закінчуючи оповіддю про Революцію гідності й агресію Росії на Донбасі.

---

  63.3(4 УКР)6 / 9(С2)
  С 45
  Скрипник О. В. Український слід у розвідці / Олександр Скрипник. – К. : Ярославів Вал, 2009. – 315 с.

  Автор книги – журналіст, який свого часу був прессекретарем голови Служби зовнішньої розвідки України. Герої книги – люди надзвичайної долі та унікальної професії. Вони – розвідники. Спільним для них є місце народження – Україна. Камергер польського короля, рятівник Кракова від зруйнування гітлерівськими військами, художник зі світовим ім'ям та інші персонажі книги – всі вони у різні часи виконували важливі розвідувальні завдання і залишили вагомий слід у розвідці. Деякі з них стали прототипами головних дійових осіб у художніх фільмах.

---

  94(477)
  Т 35
  Терянік Г., Величко Ю. Життя на нулі / Ганна Терянік, Юрій Величко. – Ічня : Формат, 2018. – 306 с.

  У творах, народжених війною, чітко простежуються біль і надія, якими наповнені душі наших воїнів. Перебуваючи в епіцентрі подій, вони не відсторонилися від світу, не зламалися, натомість зберегли внутрішнє світло і гармонію в собі. А особливістю творчих людей на війні є те, що за допомогою мистецтва вони дають нам відчути емоції людини "на нулі". Ця фотокнига складається зі світлин, автор яких – Юрій Величко, військовослужбовець ЗСУ, позивний "Фотограф", а тексти-пояснення до кожного фото написала Ганна Терянік – талановита письменниця і волонтерка.

---

  94(477)
  Я-80
  Ясенчук О. А. 600 біографій. Генерали, старшини, козаки / Олександр Ясенчук. – Мена : Домінант, 2019. – 318 с.

  Уродженці Чернігівщини брали активну участь у національно-визвольній боротьбі в Україні початку ХХ ст. Довідник містить 624 біографії українських генералів, старшин, козаків Армії Української Народної Республіки, а також Армії Української Держави П. Скоропадського наших земляків. Долі їхні склалися по-різному. Частина з них, повіривши амністії, оголошеній радянською владою, повернулися з Польщі, куди відійшли разом з армією УНР, були репресовані й загинули. Деякі емігрували до західних країн і стали поважними діячами еміграції, а були й такі, які обдурили органи держбезпеки СРСР, змінивши місце проживання та підкоригувавши біографію, і завдяки цьому змогли вижити.

---