20 листопада 1016 року на березі Дніпра, біля Любеча, відбулася битва між військами князя Святополка і князя Ярослава Володимировича.
  Після смерті великого князя київського Володимира Святославича почалася міжусобна боротьба за великокнязівський престол між його синами. Старший із них – Святополк Володимирович – зайняв київський престол і, намагаючись позбутись інших претендентів на великокнязівську владу, вбив своїх братів Бориса, Гліба та древлянського князя Святослава. Ярослав на той час княжив у Новгороді. Він звернувся до мешканців міста: "Батько мій помер, а Святополк сидить у Києві та вбиває моїх братів. Допоможіть мені на нього". Новгородці, незважаючи на недавнє повстання, нещадно придушене Ярославом, підтримали його боротьбу проти брата. Ярослав зібрав велике військо (40 тисяч новгородців і тисяча варягів з князем Еймундом).
  Восени 1016 року військо Ярослава рушило на Київ. Святополк підвів свої війська до Любеча. Брати зосередили військові сили на протилежних берегах Дніпра. "Повість минулих літ" зазначає, що три місяці стояли вороги без дії, не наважуючись напасти першими. На той час, як зазначає літопис, був звичай дражнити ворогів, аби примусити їх до дій. У Святополка був воєвода Вовчий Хвіст, він їздив уздовж берега Дніпра та вигукував у бік новгородців різні образи, що викликало у останніх бажання розпочати битву.
  На світанку князь новгородський з дружиною переїхав Дніпро й відштовхнув човни від берега, аби позбавити себе будь-якої можливості для відступу...
  Битва була дуже кривавою. Святополк оборонявся хоробро, але союзні сили печенігів на той час перебували за озером і не змогли прийти йому на допомогу вчасно. Київська дружина, аби з’єднатися з ними, вимушена була ступити на крихку кригу того озера і вся обвалилася.
  Після перемоги князь Ярослав, більше відомий як Ярослав Мудрий, вокняжився в Києві, а князь Святополк утік до Польщі.