Монографія присвячена аналізу позакультових практик як чинника та показника розбудови громадянського суспільства в Україні. На основі застосування концептів феноменологічної соціології показано, що позакультові практики можливо розглядати у контексті повсякденної поведінки як воцерковлених, так і невоцерковлених громадян, зокрема молоді. На основі застосованих кількісних та якісних методах отримання соціологічної інформації доведено, що участь у позакультових практиках сприяє саморозвитку та самореалізації особистості як суб'єкта формування громадянського суспільства. Запропонована теоретична типологія позакультових практик, в основу якої покладено ціннісний критерій, що дозволило виділити три типи позакультових практик: традиціоналістський, модерністський та постмодерністський. Підкреслено також, що залучення молоді до позакультових практик залежить від сукупності чинників, серед яких важливу роль відіграють умови соціалізації, рівень поінформованості про позакультові практики та можливості участі в них.