18 вересня 1663 року в Борзні відбулася розправа гетьмана Брюховецького над його політичними опонентами.
  Головними суперниками у боротьбі за гетьманську булаву на Лівобережжі в 1663 році стали Яким Сомко та Іван Брюховецький. Більшість полків підтримувала Сомка, на радах козацька старшина тричі висловлювала йому свою підтримку. Але виграв перегони Іван Брюховецький, який заручився всебічною (в тому числі і військовою) допомогою Москви та прихильністю козацьких низів.
  Проте Іван Брюховецький прагнув цілковитої перемоги – знищення головних своїх опонентів у боротьбі за владу. У краї розпочалися погроми, масові переслідування і вбивства прихильників Сомка й Золотаренка. Іван Брюховецький клопотався перед Москвою про передачу йому опальних козацьких старшин – тих, хто напередодні Чорної ради підтримував наказного гетьмана Сомка. Москва задовольнила його прохання.
  Кульмінацією цього братовбивчого розбрату і сум'яття стали події 18 вересня 1663 року. Того дня у Борзні, сотенному містечку Ніжинського полку, відбувся суд над представниками лівобережної правлячої еліти.
  "Літопис Самійла Величка" описав цю подію таким чином: "Того дня містечко Борзна бачило сумну смерть невинних жертв люті Брюховецького. Цей гетьман, що виріс серед грубих запорожців, маючи мстивий та грізний характер, ознаменував своє піднесення гибеллю інших. Очорнив найганебнішими фарбами своїх суперників". Того дня за наказом І. Брюховецького були страчені наказний гетьман Яким Сомко, ніжинський полковник Василь Золотаренко, чернігівський полковник Іоаникій Силич, лубенський полковник Стефан Шамрицький, переяславський полковник Опанас Щуровський, ніжинський полковий осавул Павло Калдій і секретар наказного гетьмана Кирило Ширай. До Сибіру було заслано генерального писаря Михайла Вуяхевича, а також колишніх полковників: київського – Семена Третяка, іркліївського – Матяша Панкевича, прилуцького – Дмитра Чернявського, переяславського полкового осавула Семена Кульженка, осавула Леонтія Бута, полкового писаря Самійла Радича, сотника Івана Воробея та інших.
  Так Гетьманщина втратила заслужених бойових полковників, Іван Брюховецький отримав давно омріяну владу, а Москва через свого ставленика – можливість впливати на справи в цьому регіоні України.