6 жовтня 1851 року в містечку Седнів неподалік Чернігова народився український громадський і державний діяч Федір Лизогуб (1851–1928).
  Федір Андрійович походив зі старовинного козацько-старшинського роду Лизогубів. Його старший брат Андрій був чиновником Міністерства юстиції, дійсним статським радником, а молодший, Дмитро, – революціонером, одним із організаторів "Народної волі" (страчений за підготовку замаху на російського царя Олександра II). Дитинство Федора Лизогуба минуло в Седневі та у місті Монпансьє (Франція), де він закінчив місцевий коледж. Продовжив навчання у Петербурзькому реальному училищі. Здобувши агрономічну освіту, Федір Лизогуб розпочав громадсько-політичну діяльність.
  Протягом 1888–1897 років був гласним Городнянської повітової управи. У 1888−1897 роках працював у Чернігівській губернській земській управі. У 1901−1915 роках – голова Полтавської губернської земської управи. За сприяння Федора Лизогуба Полтава і Миргород перетворилися на центри української культури. Федір Андрійович був одним із ініціаторів спорудження в Полтаві нового будинку земства в національному стилі й пам'ятника Іванові Котляревському, фінансував видання творів Івана Котляревського, сприяв відкриттю кількох музеїв. Матеріально підтримував українське декоративно-прикладне мистецтво, великого значення надавав листуванню з провідними українськими громадськими і культурними діячами щодо збору коштів на відкриття пам'ятника Т. Г. Шевченку.
  У 1915–1917 роках був членом Ради для заведення земського самоврядування при намісникові Кавказу.
  Після Лютневої революції 1917 року в Російській імперії Федір Лизогуб обіймав посаду завідувача департаменту іноземних підданих Тимчасового уряду.Тоді ж він вступив до партії октябристів.
  Після встановлення радянської влади в Росії Федір Лизогуб повернувся в Україну. Тут долучився до роботи Генерального Секретаріату Центральної Ради − працював консультантом із земельних питань.
  З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського був призначений міністром внутрішніх справ в уряді М. Устимовича, а з травня 1918 року – головою Ради Міністрів Української держави й міністром внутрішніх справ України. На цій посаді перебував до 14 листопада того ж року.
  За час прем'єрства Федора Лизогуба в Українській державі відбулися стабілізація економіки і фінансів, утвердження Української держави на міжнародній арені, було видано для шкіл українськомовні підручники, введено українську мову у шкільні програми, засновано майже півтори сотні нових українськомовних гімназій, відкрито два нові українські університети (у Києві й Кам'янці-Подільському), створено національний архів, бібліотеку та Українську академію наук, відкрито перший молодіжний національний театр і художню галерею.
  За участі Федора Андрійовича проведена велика організаційна робота з утворення постійної штатної структури й підрозділів Сухопутних військ Української держави, реформування Військово-Морського флоту, відновлення Українського козацтва та органів Державної варти.
  Після опублікування гетьманом Павлом Скоропадським 14 листопада 1918 року "Грамоти Гетьмана всієї України" до всіх українських громадян і козаків України" та проголошення федеративного союзу України з майбутньою небільшовицькоюРосією Федір Лизогуб склав свої повноваження. Невдовзі після цього Федір Андрійович емігрував до Королівства Сербів, Хорватів і Словенів. Скінчив свій земний шлях у м. Белград (нині Сербія) в 1928 році.
  26 вересня 2012 року в Седневі Чернігівського району було відкрито пам'ятник Федорові Лизогубу.