7 жовтня 1901 року в Чернігові розпочала діяльність Школа для глухонімих.
  За різними статистичними даними загальна кількість глухонімих у Російській імперії наприкінці ХІХ століття становила 150 тисяч осіб, у тому числі дітей шкільного віку – 40 тисяч, із яких навчалося лише 2777. Глухонімота тривалий час вважалась у суспільстві причиною розумової відсталості людей, і ця категорія суспільства не мала підтримки з боку держави, а перші школи для глухих дітей виникали з приватної ініціативи та громадської благодійності.
  Лише 3 травня 1898 року в Російській імперії було відкрито спеціальне Опікунство імператриці Марії Федорівни над глухонімими, утворене під патронатом імператорської родини. Метою Опікунства була організація всебічної допомоги глухонімим у Росії шляхом відкриття притулків, майстерень, будинків піклування як для виховання й освіти глухонімих, навчання усної мови та ремесла, так і для опіки над хворими та знедоленими.
  З відкриттям Опікунства над глухонімими активізувалася діяльність, спрямована на утворення губернських відділень.
  1900 року був заснований Чернігівський відділ Опікунства імператриці Марії Федорівни над глухонімими. Головна його турбота полягала у створенні та утримуванні спеціального хутора-притулку з чотирирічним терміном навчання для глухонімих хлопчиків. Ініціатива влаштування хутора для навчання грамоти, ремесла й сільськогосподарської праці належала чернігівському губернатору Євгенові Андрієвському. Він провів збори членів Чернігівського товариства землеробсько-ремісничої виправної колонії та запропонував відвести невелику ділянку землі (10–12 десятин) Чернігівському відділенню Опікунства над глухонімими. Спеціальна комісія вибрала ділянку, яка була виділена безоплатно. Заклали фундамент для приміщення притулку для глухонімих. Школа розпочала свою діяльність 7 жовтня 1901 року в селі Подусівка неподалік Чернігова. За два роки заклад було перенесено до міста. Станом на 1 січня 1904 року в Чернігівській школі глухонімих усним методом навчалося 12 дітей.