Восени 1239 року монголи підійшли до Чернігова. За одними джерелами – військо очолював хан Батий, за іншими – Менгу.
  На той час на Русі панувала думка про Чернігів як місто, багате на воїнів та "славне мужністю громадян". Крім того місто вважалося неприступним – воно було добре укріплене трьома оборонними лініями, які включали Дитинець, Окольний град, Передгороддя. До 1239 року Чернігів жодного разу не зазнав захоплення та знищення.
  У середині жовтня під містом з'явилися перші монгольські роз'їзди. Князь Мстислав Глібович кинувся на допомогу Чернігову та, вірогідно, здійснив спробу розбити ворога ще на підході до міста. Літопис зазначає, що князь зібрав усіх своїх воїнів і з відчаєм атакував ворога за честь і за славу "Ольгова племені", яке ніколи не схиляло голови перед загарбниками. Бій був лютий, та "переможений був Мстислав і багато воїв його побиті були".
  Після цього військо захисників відступило до міста і зайняло оборону. Під час штурму монголи використали стінобитні машини, що здатні були метати з недосяжної для лучників відстані величезні камені, підняти які було не під силу навіть чотирьом міцним чоловікам. Ці знаряддя зруйнували міські укріплення, справивши приголомшливе враження на жителів, що оборонялися. Ворог увірвався до Чернігова. За літописною традицією, це сталося 18 жовтня 1239 року. Як зазначає літопис, "місто було попалене, людей побито і монастир пограбовано". Шари пожеж зі слідами військового погрому були виявлені археологами в різних частинах Чернігова. Місто зазнало страшних руйнувань та вмирало після погрому ще кілька десятиліть…