13 листопада 1708 року (2 листопада за ст. ст.) московські війська на чолі з князем О. Меншиковим захопили та знищили столицю гетьмана Івана Мазепи Батурин і його мешканців.

  * * *

  Гетьман Іван Мазепа, прагнучи визволити Україну з-під московського ярма, пішов на відрив від Москви та обрав у союзники короля Швеції Карла ХII. Це викликало невдоволення московського царя Петра І. До гетьманської столиці Батурина російське командування стягнуло до 20 полків.
  Оборону Батурина очолив козацький полковник Дмитро Чечель.Слід зазначити, що напередодні фортецю було укріплено, посилено військовий гарнізон – станом на 1 листопада 1708 року він складався з 7,2–8 тисяч військовиків.
  О. Меншиков, підійшовши до Батурина, кілька разів вдавався до тактики переговорів, але всі вони завершувалися невдачею – гарнізон щоразу давав зрозуміти, що спроможний дати відсіч навіть такому великому корпусу.
  Неможливість схилити оборонців Батурина до переговорів та наближення шведських військ, які переправлялися через Десну вже за 40–50 км, змусило Меншикова діяти більш активно. 1 листопада було здійснено штурм Батурина, що виявився безуспішним. Після цього О. Меншиков віддав військам наказ покинути гетьманську столицю.
  Та в самому Батурині в цей час росли настрої невпевненості, побоювання за успіх непокори, озвучувалося бажання впустити у Батурин московський корпус. Така позиція була висловлена під час обговорення старшиною небезпечної ситуації протистояння ще увечері 31 жовтня (ст. ст.) наказним полковником Прилуцького полку Іваном Носом та мазепинським перекладачем Стефаном Зертисом. Імовірно, що вони, не знайшовши підтримки у старшини, могли звернутися прямо до козаків. Панікерські настрої могли заволодіти дедалі більшою частиною залоги. Тому командування гарнізону вдалося до жорстких каральних санкцій: С. Зертиса та І. Носа прикували до гармат. Але це не завадило останньому відправити свого старшину до Меншикова з інформацією, як можна проникнути до фортеці.
  Російське військо відновило штурм і одночасно, пробравшись таємним ходом, підступно вдарило в ряди оборонців ізсередини оборонних укріплень. Козаки мужньо оборонялись, але без артилерії, на кілька сторін, у неясній спантеличеній обстановці, за відсутності старшин підрозділів цей бій для них не мав успіху.
  Протягом двох годин війська Меншикова, що переважали удвічі-утричі, завершили навальний наступ. Винищивши оборонців фортеці, стрільці і драгуни з ненавистю накидалися на беззахисних та беззбройних людей похилого віку, жінок, дітей. Ніякі моління про пощаду не допомагали. Їм рубали голови, кололи груди. Меншиков звелів прив'язати до дощок трупи козаків і пустити по річці Сейму, щоб вони подали вістку іншим про погибель Батурина. Жертвами погрому 2 листопада 1708 року в Батурині стали 5–7 тисяч мирних громадян, 6–7,2 тисячі військовиків, а разом – 11–14 тисяч містян-батуринців, сердюків, козаків.
  Усе – будинки канцелярії, цейхгаузи – піддавалося вогню. Було підпалено чудовий гетьманський палац, 30 млинів, вивозилися гармати… Гетьманська столиця була знищена!
  Традицію вшанування жертв Батурина започаткували вже в часи незалежності – у 1992 році. Однак на державному рівні заходи проводяться тільки з 2005-го. У 2008 році відбулися заходи з перепоховання жертв Батуринської трагедії, відновлено церкву Воскресіння Господнього, спалену московськими військами після взяття міста. У 2005–2010 рр. з ініціативи президента Віктора Ющенка у Батурині було розбудовано Національний історико-культурний заповідник "Гетьманська столиця", а у 2008 році споруджено Меморіальний комплекс пам'яті жертв взяття міста.