Лев Жемчужников (1828–1912) народився 14 листопада 1828 року в селі Павлівка Орловської губернії в сім'ї спадкових дворян – сенатора Михайла Жемчужникова та його дружини Ольги Перовської. Її батьком, а отже, дідусем Лева, був Олексій Розумовський – син останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Жемчужникови виховували п'ятьох синів та дочку. Лев був найменшим із братів. Спочатку навчався військової справи в кадетських корпусах, але відчував у собі потяг до малювання. Після знайомства з художником Карлом Брюлловим Лев Жемчужников ухвалив для себе остаточне рішення. У 1848 році він вступив до Академії мистецтв, де вивчав основи класичного малюнку. Все складалося добре, але поступово у молодого студента виникло прохолодне ставлення до Академії. На те були різні причини, а головна, за його словами, – "мертвящая атмосфера".
  Улітку 1852 року Лев Жемчужников з одним із родичів по лінії Розумовських, двоюрідним братом покійної матері (вона померла, коли хлопчикові було п'ять років) Іполитом Подчаським, виїхав в Україну. Ось як Лев Михайлович згадував про цю подорож: "По приїзді до Чернігова я був захоплений його видами і як дитина радів, бачачи вперше пірамідальні тополі та маси фруктових дерев у місті. Троїцький монастир та іконостас Преображенського собору мені дуже сподобалися. З архієрейського саду чути запах троянд і безлічі інших квітів. Я закреслював печеру св. Антонія, і це креслення послужило мені для ескізу олійними фарбами "Святі Антоній і Феодосій", який тепер у мене в Погорільцях. З Чернігова ми вирушили до містечка Седнів, що знаходиться від міста за двадцять п'ять верст, до старих друзів Іполита Івановича Лизогубів".
  Лев Жемчужников детально описав маєтність Лизогубів у книзі "Мои воспоминания из прошлого". Це неймовірно цікава інформація, яка в наш час набуває особливого значення. Не менш важлива розповідь про батька відомого громадського діяча Іллі Шрага, який на той час був сімейним лікарем Лизогубів.
  Із Седнева рушили далі на Борзну, Батурин, Конотоп, Ромни, Гадяч і Полтаву, щоб досягти кінцевої мети – села Ковалівка на Полтавщині. Лев Жемчужников описав Батурин таким, яким він його побачив. Колишня гетьманська столиця стояла пусткою. Старий дерев'яний одноповерховий будинок, у якому провів останні роки життя гетьман Розумовський, ледь тримався. На високому березі Сейму стояв зведений гетьманом кам'яний палац, по якому лише один раз провезли у кріслі Кирила Розумовського і в якому після того він жодного разу не був. Палац напівзруйнований, потопає в чагарниках, на його території пасуться воли, здіймають галас круки. Бачив Лев Жемчужников місце поховання гетьмана в церкві і пам'ятник над його могилою. У 1853 році Лев Михайлович знову відвідав Батурин разом із художником Лагоріо і показав йому палацову руїну, а той, скориставшись мотивом, написав картину.
  Потім вони побували в Конотопі, Полтаві, в селі Ковалівка на Полтавщині в маєтку двоюрідного дядечка Подчаського, у Харкові і виїхали до Петербурга. У наступні роки Лев Жемчужников знову відвідав Лизогубів у Седневі, Ґалаґанів у Сокиринцях, де Бальменів у Линовиці. Саме тут Лев Михайлович зустрів кохання всього життя. Обраницею художника стала кріпачка графа Сергія де Бальмена Акулина Кабанова, яка пізніше стала Ольгою. Лев Жемчужников викрав свою кохану з графського маєтку, вивіз у Париж за оформленими заздалегідь паспортами й одружився з нею.
  На сторінках спогадів Лева Жемчужникова відтворена картина соціально-культурного життя чернігівських поміщиків, яких він відвідував, що і сьогодні важливо для дослідників історії Чернігівщини другої половини ХІХ століття. Велика частина спогадів присвячена опису життя селян у цих маєтках. Люди позували митцеві, а він придивлявся і прислухався до них, записував їхні розповіді та біографії. Для Лева Жемчужникова дуже характерна особлива симпатія до простого народу. Він носив простонародний одяг, чим шокував своїх рідних. Художник мріяв, як він говорив, "злитися" з народом і страждав від того, що повністю зробити це йому не судилося.
  Лев Жемчужников писав: "Сумно було мені їхати, прощаючись із рідною для мене Україною. Декілька сліз я пролив, потай пошив з полотна мішечок порядної величини, насипав у нього землі і поклав у валізу, а інший, маленький, також із землею, одягнув собі на груди".
  Узимку 1860–1861 років Лев Жемчужников видавав альбом "Живописная Украина". Тоді ж відбулося його особисте знайомство з Тарасом Шевченком, якого Лев Михайлович високо цінував. Після тривалої розмови з Жемчужниковим Кобзар записав у щоденнику: "Як я щасливий був бачити людину, яка щиро, нелицемірно полюбила мою рідну мову і мою прекрасну бідну батьківщину". Важливо зазначити, що свій альбом Лев Жемчужников почав публікувати як свого роду продовження однойменного альбому Т. Г. Шевченка.
  У наступні роки Лев Жемчужников мандрував Європою, служив у земстві, був повітовим предводителем дворянства, головою повітової управи, почесним мировим суддею в Пензенській губернії. Помер художник у Царському Селі під Петербургом.