З метою знищення політичної автономії Гетьманщини та інтеграції Лівобережної України до складу Російської імперії російський уряд наприкінці XVIII століття здійснив ряд заходів, серед яких була і ліквідація Гетьманства.
  Прологом до зазначених подій стали петиції, підготовлені на ім’я Катерини ІІ козацькою старшиною, які яскраво натякали на автономію України. У січні 1764 року Катерина II викликала до Петербурга гетьмана Кирила Розумовського й поставила йому вимогу не з’являтися до двору, поки він "не випросить собі увільнення від Гетьманства". Під сильним тиском з боку царського уряду у лютому 1764 року Кирило Григорович написав рапорт про відставку. Сучасник тих подій, історик О. Рігельман, написав про це так: граф Кирило Розумовський, "утрудившись в рассуждении пространства многотрудных дел Малороссийских, как равно и других Великороссийских, не меньше важных его упражнений, просил, сего ради, ея императорского величества  о всемилостивейшем снятии с него гетманского чина, если благоволено будет, по каковому прошению, снизходя ея императорское величество благоволила снять с него тот чин, а вместо того изволили наградить, со оставлением по жизни его пенсиона гетманского и с пожалованием при том в собственное наследство города Гадяча и волости Быковской, да в Батурине на казенные средства построенный гетманский дом".
  10 листопада 1764 року з’явився указ імператриці про остаточне скасування Гетьманства. Управління Лівобережною Україною передавалося Малоросійській колегії на чолі з президентом П. Рум’янцевим: "Після всемилостивішого від нас звільнення графа Розумовського, за його проханням, з чину гетьманського наказуємо нашому Сенатові для належного управління в Малій Росії створити там Малоросійську колегію, в якій бути головним нашому генералу графу Румянцеву..."
  Таким чином, інститут Гетьманату як найвища ланка у системі державного управління Гетьманщиною проіснував з 1649 до 1764 року і був замінений 2-ю Малоросійською колегією – адміністративним органом Російської імперії. Подальші кроки імператорського уряду та колегії Рум’янцева були спрямовані на активну ліквідацію автономії Гетьманщини: на українських землях знищили самобутній полково-сотенний устрій, який замінили російським адміністративно-територіальним поділом на намісництва. Останнім кроком на шляху знищення політичної автономії України стала ліквідація козацького війська. Внаслідок усіх цих перетворень було демонтовано державні інститути Гетьманщини і створено умови для повної інтеграції Лівобережної України до складу Російської імперії.