Сергій Маслов (1880–1957) – український учений, один із фундаторів радянського літературознавства та книгознавства, доктор філологічних наук, член-кореспондент Академії наук України, професор.
  З архівних джерел відомо, що рід Маслових пішов від хазяйновитого і розумного селянина Івана Маслова з Орловської губернії. Син Івана, Василь Маслов, переїхав жити на Чернігівщину. Маючи неабиякий хист до торгівлі, нажив чималенький капітал і заснував у Ніжині маленький завод з виробництва свічок та мила, пізніше – спиртовий завод в Ічні. Син Василя Івановича, Іван Маслов, продовжив справу батька. А 28 листопада 1880 року в Ічні, в купецькій родині Маслових, народився первісток, якого при хрещенні нарекли Сергієм.
  В Ічні минули дитячі роки хлопчика, а коли Сергієві виповнилося десять, його віддали до Прилуцької чоловічої гімназії. Сергій з радістю переступив поріг гімназії, отримував велику насолоду від навчання, у позаурочний час брав активну участь у самоосвітніх гуртках. Вивчав твори класиків української літератури. Розпочав збирати наукову бібліотеку, яка з часом стала однією з найкращих приватних бібліотек України, нараховуючи понад сім тисяч примірників з історії літератури (переважно давнього українського письменництва), палеографії, історії друкарства, бібліографії, мовознавства та споріднених галузей науки.
  Перед закінченням гімназії два роки Сергій Маслов посилено вивчає точні науки – математику та фізику, які його полонили. Спочатку юнак вступає на хімічний відділ щойно відкритого Київського політехнічного інституту, але навесні 1899 року його відраховують за участь у прогресивному революційному русі, а згодом поновлюють. Проте восени 1900 року Сергій Маслов переходить до Київського університету ім. Св. Володимира на природничий відділ фізико-математичного факультету. За участь у революційних зборах 7 грудня 1900 року юнака разом із 183-ма студентами виключили з університету, за рішенням суду йому призначили покарання – службу на один рік рядовим солдатом 43-го Охотського полку в Луцьку. Але й тут талановитий юнак знаходить час і можливості для саморозвитку: вивчає польську мову, збирає матеріали народної творчості, записує народні приказки й пісні, збагачує свої знання з історії та археології.
  У вересні 1901 року Сергій Маслов повернувся до навчання у Києві, але студентський рух на той час набрав такого розмаху, що всі перші курси університету, крім історико-філологічного, було закрито, а студентів тимчасово звільнено.
  Лексичні записи, зроблені на Волині, Сергій Маслов передав Борисові Грінченку, який готував до видання "Словник української мови". Письменника вразили глибинні знання Маслова з фольклору, і він порадив студентові підготувати монографію з репертуару лірництва. Молодий учений пристав на таку пропозицію. У 1902 році побачила світ перша його наукова праця "Лірники Полтавської і Чернігівської губерній". У тому ж році Сергій Маслов став студентом історико-філологічного факультету.
  На третьому курсі Сергій Іванович захопився історією давніх російської та української мов, історією друкарства України, палеографією, дослідив спадщину Кирила Ставровецького. Незабаром став помічником талановитого викладача, професора Володимира Перетца.
  1907 року Сергій Маслов успішно закінчив університет, і за рекомендацією відомих літературознавців Володимира Перетца та Андрія Лободи його залишили професорським стипендіатом кафедри історії російської мови та письменства Київського університету.
  Сергій Маслов проводив активну пошукову роботу з історії друкарства, зробив огляд рукописів бібліотеки університету, видав нову працю про видатного письменника, бібліографа і церковного діяча Стефана Яворського. Сергій Іванович брав активну участь у роботі Товариства Нестора-літописця. З 1913 року – викладач на Київських вищих жіночих курсах, з січня 1914 року – як приват-доцент працював у Київському університеті і за сумісництвом викладав у польській жіночій гімназії Києва.
  Період 1917–1922 років Сергій Маслов, як і інші представники працюючої інтелігенції, переживав складно. Щоб утримувати дружину та малолітніх синів, працював викладачем у різних навчальних та науково-дослідницьких закладах, трудшколах, на бібліотечних та архівних курсах, командних курсах при генштабі тощо. Організував охорону бібліотек і архівів на Буковині, заснував Музей війни та революції. Завдяки принциповій позиції Сергія Маслова було врятовано чимало церковних і монастирських стародруків, ікон, церковного начиння, що були витворами мистецтва і мали історичну та наукову цінність. 1926 року його призначають завідувачем відділу стародруків Всенародної Бібліотеки України.
  За багатогранний талант, невтомні наукові дослідження та плідну педагогічну діяльність 17 грудня 1935 року Народний комісаріат освіти УРСР присвоїв Сергію Маслову звання професора літературознавства. У лютому 1939 року він був обраний членом-кореспондентом Академії наук УРСР.
  У період Другої світової війни, у скрутних умовах евакуації 1941–1944 років учений продовжував наукову роботу, досліджував історію давньої української літератури, почав вивчати мову, літературу та звичаї башкирського народу.
  Враховуючи величезний вклад у розвиток філології, у 1948 році без захисту дисертації Сергій Маслов був удостоєний вченого ступеня доктора філологічних наук.
  Тематика наукових досліджень Сергія Маслова різнобічна. Він цікавився історією давньої східнослов'янської літератури, історією рукописів, друкованих книг, бібліографією, плідно займався фольклористичними, мистецтвознавчими та історико-культурними розробками. Сергій Іванович постійно і наполегливо працював та зробив чимало помітних відкриттів, які мали велике наукове й пізнавальне значення.
  Сергій Маслов – автор численних досліджень з історії давньої літератури: "Казанье Мелетия Смотрицкого на честный погреб о. Леонтия Карповича", "Наука Леонтія Карповича в неділю перед Різдвом", "Описание рукописей Исторического общества Нестора-летописца" (1908), "Обзор рукописей Библиотеки Императорского Университета Св. Владимира" (1910), праць з бібліографістики, історії книгодрукування, фольклору, історії мови. Написав розвідку "Культурно-національне відродження на Україні в кінці ХVI і першій половині ХVII ст." (1946) тощо.
  11 січня 1957 року після тяжкої хвороби зупинилося серце визнаного світом лінгвіста Сергія Маслова. Поховали його у Києві на Лук'янівському цвинтарі.