Уродженець мальовничого містечка Олишівка Чернігівського району Олександр Савченко-Більський (05.12 (за ст. ст 23.11) 1900 – 18.05.1991) належить до другого потоку української еміграції, яка формувалася протягом 20–30-х років на теренах Західної Європи через революційні потрясіння в Росії. Походив він зі старовинного козацько-старшинського роду, що веде свій початок від шляхтича з Литви Сави Більського, який 1582 року прийшов на Запорізьку Січ. Його син Кіндрат уже звався Савченком-Більським, а онук Микита започаткував іще дві гілки роду, одна з яких володіла землями біля Чернігова, в Олишівці – на малій батьківщині Олександра Савченка-Більського.
  Батьки художника – Василь Олександрович та Неоніла Іванівна (уроджена Третяків, пов'язана з гетьманською родиною Дорошенків) – у 1912 році переїхали до Чернігова. Саме тут усі п'ятеро дітей – чотири доньки й син – навчалися в гімназії.
  Мистецький хист Олександр Савченко-Більський, мабуть, успадкував від батька, який хоч і не був професійним живописцем, але брав активну участь у художньому житті міста. Зокрема, згадка про його графічні роботи є в газеті "Черниговские губернские ведомости" за 1895 рік.
  Пощастило Олександрові Савченку-Більському і на вчителя. Малювати Олександра Васильовича навчав викладач Чернігівського реального училища Микола Тарновський. Під час навчання на живописному відділенні Київського художнього училища Петербурзької академії наук відбувся дебют Олександра Савченка-Більського на виставці Товариства чернігівських художників наприкінці 1917 року. Він виявився вдалим.
  Проте вже у 1919 році Олександр Савченко-Більський був мобілізований до лав армії генерала Денікіна. А далі 1 листопада 1920 року Олександр Васильович покинув Крим на пароплаві "Саратов" і опинився у Стамбулі.
  З 1920 року починається емігрантський період у житті Олександра Савченка-Більського, який і на чужині не зрадив себе та своє покликання, залишаючись українцем до останнього подиху.
  Трирічне перебування в Туреччині було, мабуть, найважчим періодом у житті майстра. Але ні тяжке поранення, ні гіркота поразки, ні нелегка праця задля виживання не зломили гордого юнака. Стала у пригоді й художня освіта, здобута спочатку в Київському художньому училищі, а пізніше – в Українській академії мистецтв у Федора Кричевського.
  Почуття і переживання вихлюпувались у численних замальовках, портретах тих років, дбайливо збережених автором. Здебільше це зображення друзів, знайомих, виконані олівцем на обгортковому папері. Ці роботи вражають психологічною напругою, що бринить у кожному штриху. Малював Олександр Васильович і на замовлення, заробляючи на хліб та вдосконалюючи свою майстерність.
  У 1923 році Олександр Савченко-Більський переїжджає до Франції, у Марсель, де його відразу прийняли до місцевої Академії мистецтв. Але через безгрошів'я довелося замість навчання декілька років працювати, спочатку на будівництві, а пізніше на залізниці в Камбре. Зібравши трохи грошей, художник-графік переїздить до Парижа.
  У 1925–1926 роках Олександр Савченко-Більський брав участь у художніх виставках. Свідчення цього – каталоги вернісажів на Монпарнасі та Пікаділлі, де експонувалися його портрети і гравюри разом із творами Лапшина, Бессонова, Полуектова.
  Але найбільш плідними для Олександра Васильовича були, мабуть, 1930–1940 роки. Підтримуючи тісні зв'язки із земляками, Олександр Савченко-Більський входив до так званої "паризької групи українських митців". На спільній виставці 1930 року у Львові художник представив і свої роботи.
  Олександр Савченко-Більський брав участь і у світовій виставці 1933 року в Чикаго під час першої української презентації О. Архипенка у павільйоні "Україна".
  Працював Олександр Васильович і для видавництв – створював ілюстрації до газет, журналів, книжок. Співпрацював він також з підприємцями, які видавали мистецькі листівки з краєвидами Парижа, Страсбурга, Кальмара, Меца, ілюстровані картки на різні свята… Для українських видавництв малював портрети гетьманів, письменників, політичних діячів, герби українських земель і міст, святочні листівки, картки з історичними сюжетами.
  Різнобарвною була і техніка виконання робіт митцем – малюнок олівцем, тушшю, пастель, офорт, гуаш, олія. Заслуговують на увагу іконописні твори художника, зокрема іконостас, створений у 40-х роках ХХ ст. для церкви святого Володимира Великого, що на Сен-Жермені в Парижі. Цей витвір мистецтва нині прикрашає український храм святих Сергія і Вакха та Жировицької ікони Божої матері в Римі.
  На схилі літ, у 1983 році, Олександрові Савченку-Більському пощастило побувати на Батьківщині туристом, хоча він так і не побачив рідну Олишівку. Проте, гордий своїм українським походженням, передав в Україну більшу частину своїх робіт, які згодом потрапили до новоствореного Чернігівського художнього музею.
  У 2003 році у Чернігові відбулася персональна виставка майстра, на якій було представлено майже п'ятдесят робіт із фондів художнього музею та творів, наданих донькою художника Ірен Годійо з Франції.