Борис Леонідович Смирнов (1891–1967) – академік, доктор медицини і філології, член Спілки письменників, заслужений діяч науки, професор, перекладач філософських текстів "Махабхарати". Переклав близько 23000 шлок (різновид віршованої молитви в індуїзмі).
  Народився Борис Смирнов 15 грудня 1891 року в с. Козляничі Сосницького повіту Чернігівської губернії (нині Корюківського району Чернігівської області). Його батько Леонід Васильович Смирнов – земський лікар. Мати Софія Митрофанівна, уроджена Демидовська, – обдарована жінка, авторка повістей та оповідань.
  Хлопчик навчився читати у чотирирічному віці. Перші книги, які він прочитав, – твори Тараса Шевченка та Євангеліє. Чимало книг маленький Борис знав напам'ять.
  Із золотою медаллю закінчив у Петербурзі гімназію, а коли постало питання, яку професію обрати, керувався принципом: "Якщо буде війна, я буду лікувати людей, а не вбивати їх". І юнак вступив до військово-медичної академії. Ще в студентські роки став автором ряду наукових праць, відзначених преміями.
  Борис Смирнов у 1914 р. з відзнакою закінчив академію і почав працювати військовим лікарем в армії. З 1919 р. працював лікарем у військкоматі в Сосниці. За три роки переїздить до Києва, де працює в клініці нервових хвороб Київського медичного інституту. 1927 р. захищає дисертацію на звання приват-доцента медичного інституту. Ініціює створення кафедри й робить перші кроки в галузі вітчизняної нейрохірургії.
  У 1929–1935 рр. Борис Смирнов перебував на засланні в Йошкар-Олі, де виконував обов'язки консультанта-невропатолога Марійської обласної лікарні, робив усе, аби забезпечити населення висококваліфікованою медичною допомогою. Великий досвід та зібраний багатий науково-дослідницький матеріал дали можливість у короткий термін захистити в Ленінграді дві дисертації: у 1938 р. – кандидатську, а в 1939 р. – докторську.
  З 1939 р. Борис Леонідович – професор, завідувач кафедри нервових хвороб Туркменського державного медичного інституту. Йому належать значні дослідження і розробки методів лікування нейробруцельозу, вірусного енцефаліту. Борис Смирнов – основоположник нейрохірургії в Туркменії, де створив на базі Науково-дослідного інституту нейрохірургічне відділення і зробив сотні операцій на центральній і периферичній нервовій системі. Він першим у Радянському Союзі зробив надскладну операцію з приводу протрузії міжхребетного диска. Значно пізніше такі операції почали робити в інших містах країни. Борис Леонідович Смирнов врятував життя і повернув здоров'я тисячам дорослих та дітей.
  У роки Другої світової війни Борис Смирнов працював у лікарні відновлювальної хірургії, у медичному Науково-дослідному інституті (Ашгабат), постійно надавав нейрохірургічну допомогу пораненим воїнам.
  У 1944 р. Бориса Леонідовича обирають завідувачем кафедри нейрохірургії Київського медичного інституту вдосконалення лікарів. Як же він хотів повернутися в рідні місця! Та залишився в Ашхабаді. А перші свої шедеври – переклади з давньоіндійської мови – санскриту невмирущого індійського епосу "Махабхарата", надіслав з дарчим написом у бібліотеку рідного села Козляничі.
  Борис Леонідович Смирнов відомий не тільки як лікар, але і як видатний сходознавець, автор багатьох наукових праць з питань індології, що опубліковані у провідних світових виданнях. Понад 30 років вчений віддав грандіозній праці, вклав усю душу, щоб відобразити чудову гаму санскритського оригіналу. Як визнають фахівці, ця гігантська праця під силу лише колективу цілого інституту. Кожен випуск містить, крім перекладеного тексту, також вступ, примітки, тлумачний словник, бібліографічні покажчики і є окремою закінченою монографією самостійної наукової цінності.
  У листі до сестри Віри Борис Смирнов писав: "Я вважаю своє життя щасливим і навіть дуже щасливим. Щастя в тому, що я жив і працював для людей, для їх здоров'я тілесного і духовного". В одному з останніх своїх листів він зазначав: "Життя цієї форми закінчується. Слава, слава, слава Богу за все: і за радість, і ще більше за страждання".
  2 травня 1967 року після тяжкої тривалої хвороби Борис Леонідович Смирнов завершив земне життя. Уже після його смерті побачив світ восьмий випуск "Махабхарати" як нерукотворний пам'ятник могутньому співцеві людської Краси, Вірності і Любові.