3 березня в Чернігівській обласній універсальній науковій бібліотеці відбулося засідання "круглого столу" "Жінки-демократки Чернігівщини ХІХ – перша половина ХХ ст.". До заходу долучилися науковці, студенти, бібліотекарі, учасниці ГО "Спілка жінок Чернігівщини".
  Організатори "круглого столу" – Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека, ГО "Спілка жінок Чернігівщини", Навчально-науковий інститут історії та соціогуманітарних дисциплін імені О. М. Лазаревського Національного університету "Чернігівський колегіум" імені Т. Г. Шевченка.
  З вітальним словом до присутніх звернулися директорка Чернігівської ОУНБ, голова Чернігівського відділення УБА, учасниця президії ГО "Спілка жінок Чернігівщини" Інна Аліференко; голова ГО "Спілка жінок Чернігівщини" Тетяна Роєва; почесна голова ГО "Спілка жінок Чернігівщини" Ірина Дорожкіна й доцентка кафедри історії України, археології та краєзнавства Національного університету "Чернігівський колегіум" імені Т. Г. Шевченка, кандидатка педагогічних наук, учасниця президії ГО "Спілка жінок Чернігівщини", директорка Науково-дослідного центру гендерних студій імені С. Русової Лариса Юда.
  "Т. Д. Анастасьєва – жінка, яка "забувала свої страждання, щоб думати про страждання інших і відшукати засоби до полегшення долі останніх". Тетяна Данилівна – дружина чернігівського губернатора Олександра Анастасьєва. З 1885 року займалася в Чернігові благодійною діяльністю як голова благодійного товариства. Про цю непересічну жінку розповіла доцентка кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин Навчально-наукового інституту історії та соціогуманітарних дисциплін імені О. М. Лазаревського, заступник директора з наукової роботи Олена Стрілюк.
  "Жінка сильного духу і гарячого серця…". Це про Христину Алчевську, засновницю Харківської приватної жіночої школи, де здобули освіту 17 тисяч дівчат і жінок. Христина Данилівна зважилася зруйнувати стереотип стосовно того, що жінці не потрібна освіта. Тему розкрила кандидатка історичних наук, доцентка кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин НУ "Чернігівський колегіум" імені Т. Г. Шевченка, консультантка із суспільних дисциплін Центру професійного розвитку педагогічних працівників Чернігівської міської ради Людмила Павленко.
  "Та, яка вела за собою". Так назвала свою доповідь викладачка кафедри кримінального права та правосуддя юридичного факультету НУ "Чернігівська політехніка" Анжеліка Толкач. Її розповідь – про журналістку, перекладачку, громадську діячку, активістку Українського клубу, співзасновницю Української жіночої національної ради, учасницю ради Світового союзу українок Зінаїду Мірну-Хільчевську, яка народилася 12 жовтня 1878 року в Городні. Її чоловік І. Мірний був українським політиком доби УНР. У період Гетьманату і Директорії УНР очолював канцелярію Міністерства закордонних справ України.
  "Бентежна душа Катерини Брешко-Брешковської" Цю тему висвітлила студентка І курсу групи ПР-221 юридичного факультету Національного університету "Чернігівська політехніка" Анастасія Бровко. 1873 року пані Катерина разом зі своєю сестрою Ольгою засновує "Київську комуну". Це був "народницький" гурток студентів-вихідців зі шляхетних родин, де пропагувалися анархістські ідеї мислителя і революціонера Михайла Бакуніна й теоретика народництва філософа і соціолога Петра Лаврова, члена організації "Земля і воля". Гуртківці вели пропагандистську роботу в селах Київської, Полтавської та Подільської губерній, розповсюджуючи свої ідеї, здійснювали так звані "ходіння в нарід". Там уперше виникли ідеї про організацію терористичних актів як дієвого інструменту перелому рабовласницької системи російської імперії, яка здавалась абсолютно непохитною…
  "Валерія Євгеніївна Козловська – одна з перших в Україні жінок-археологів". Про неї розповіла методистка КЗ "Публічна бібліотека Ічнянської міської ради" Надія Прочай. 1921 року після об'єднання Українського наукового товариства з Академією наук Валерія Козловська увійшла до ініціативної групи зі створення Археологічного комітету при Всеукраїнській академії наук (ВУАН), завдання якого полягало в допомозі місцевим музеям і товариствам охорони старовини й мистецтва. Валерія Євгеніївна організувала наукову експедицію в Остер та навколишні села. Під час розкопок Євминської стоянки було знайдено цікаві керамічні вироби. Трипільці займалися землеробством, і зручний керамічний посуд був їм просто необхідний для зберігання зерна та приготування їжі.
  "Леся Коцюба – фольклористка, педагогиня, учасниця українського правозахисного руху". Цю тему обрала для доповіді провідна редакторка Ніжинської міської ЦБС Любов Гусєва. 60-ті роки XX ст. для Лесі Йосипівни – неприємний період, пов'язаний з дисидентською діяльністю. Саме за сприяння пані Лесі, яка пішла наперекір усьому, маючи багато нелегальних зв'язків, удалося передати за кордон самовидану книгу Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?". Завдяки цьому виданню світ дізнався про те, що насправді коїлося в колишньому радянському союзі. Книгу переклали кількома мовами. Вона облетіла всі цивілізовані країни всього світу. За цей вчинок на Лесю Коцюбу чекали страшні роки – арешт, допити, безробіття і безгрошів'я. Леся Йосипівна була одержима ідеєю національного й духовного відродження України та українців. Заради цієї ідеї вона не побоялася пожертвувати своєю кар'єрою, добробутом і спокоєм.
  "Жінки на варті Соборності: Ольга Петлюра". Цю тему висвітлила курсантка 123-ї навчальної групи юридичного факультету Академії Державної пенітенціарної служби Ярослава Варламова. З початком Української революції 1917 року пані Ольга з дочкою перебирається до Києва, стає активною учасницею українського державницького руху, допомагає українським жінкам біля поранених, в організації культурних жіночих гуртків, які починали створюватися в столиці.
  "Єлизавета Милорадович (Скоропадська) – українська шляхтянка, меценатка, громадська діячка". Про неї розповіла бібліотекарка Тростянецької бібліотеки-філії Парафіївської публічної бібліотеки, екскурсовод дендрологічного парку "Тростянець" АН України Тетяна Кузьменко. Єлизавета Іванівна захоплювалася постаттю і творчістю Шевченка, славним козацьким минулим, любила українські пісні, фольклор, була поборницею української мови. Допомагала в організації недільних шкіл та забезпеченні їх підручниками, спеціально виданими за кошти Милорадович. У 1861 році вона відкриває вісім шкіл, а згодом була створена і народна бібліотека-читальня.
  "Софія Русова про місію української жінки: 100 років по тому". Цю тему обрала для доповіді Лариса Юда. Її розповідь – про українську педагогиню, письменницю, літературознавицю та громадську діячку, одну з організаторок жіночого руху в Україні. Під час роботи в Україні й за кордоном Софія Федорівна розробила власну систему національного виховання. Також вона – авторка букваря, підручників з географії та французької мови. У 2016 році на території місцевої гімназії в Ріпках установили пам'ятник просвітительці. 31 січня 2007 року одну з вулиць Чернігова було перейменовано на честь Софії Русової.
  "Єлизавета Скоропадська-Кужім: майстриня та Верховний Керманич Гетьманського Руху". Цю тему висвітлила студентка І курсу групи ПР-221 юридичного факультету Національного університету "Чернігівська політехніка" Єлизавета Лугина. У наш час героїню її оповіді можна було би назвати волонтеркою. У 1923 році вона активно брала участь у допомозі біженцям у Німеччині як учасниця Українського товариства допомоги біженцям, яке очолювала її мати. А в 1929 році Лілі вже керувала "Комітетом допомоги голодуючим в Україні", головне завдання якого – допомогти українцям протистояти голоду. І хоча ця організація уникала будь-якого політичного сприяння, у своїх листах-закликах про допомогу гетьманівна писала: "...наш комітет ніякої політичної акції не провадить і має ціллю лише допомагати нещасним. Проти радянської влади наша діяльність направлена лише остільки оскільки вона вимордовує українське населення й дає йому вимирати з голоду. Ми не гадаємо, що зможемо зробити багато, але ми хочемо робити що можемо при існуючих обставинах і що є в наших силах".
  Про Марію Скоропадську-Монтрезор – найстаршу доньку Павла та Олександри Скоропадських – розповіла студентка І курсу групи ПР-221 юридичного факультету Національного університету "Чернігівська політехніка" Софія Сосєдка. У 1940–1944 роках Марія Павлівна активно допомагала польському руху Опору. Переховувала у своєму помешканні, лікувала та відправляла у сільську місцевість єврейських дітей, яких польські патріоти виводили з Варшавського гетто. За девіз Гетьманівна обрала виголошені батьком засади: "Непохитно вірити і непохитно працювати для цілковитого визволення Народу Українського з чужинецького ярма" та слова брата: "В боротьбі за здобуття волі і незалежності Україні ніякого відпочинку в мене самого і моїх співробітників бути не може, бо час не жде".
  Тему увічнення пам'яті жінок-учасниць демократичного руху на Чернігівщині у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття обрав курсант 137-ї навчальної групи юридичного факультету Академії Державної пенітенціарної служби Олександр Ворушило. Політика пам'яті в Україні реалізується через проведення різних громадських акцій, встановлення святкових та пам'ятних дат, меморіалів, скульптур чи пам'ятників, що увічнюють якусь подію чи особу, яка так або інакше вплинула на історію країни чи певного регіону. На Чернігівщині вшановано п'ять видатних жінок, які здійснили внесок у розвиток різних галузей суспільного життя, а загалом є близько 30 достойних кандидаток, гідних поваги. Хотілося б акцентувати увагу на тому, що не потрібно встановлювати кожній видатній особистості пам'ятник. Є інші способи пошанування таких людей: створення меморіальних місць, перейменування на честь видатних особистостей вулиць, організація та проведення наукових заходів під іменем видатних діячок Чернігівщини, адже вони зробили великий вклад у розвиток науки та освіти, як на Чернігівщині так і в Україні.
  На "круглому столі" було представлено результати дослідження участі жінок Чернігівщини в суспільно-політичних та громадських процесах України у ХІХ – першій половині ХХ ст. На підставі поданих матеріалів учасники заходу проаналізували активну роль жінок Чернігівщини в усіх процесах, що відбувалися в суспільстві за цей період. Жінки були представлені у політичних партіях, громадських організаціях, національних і професійних союзах, балотувалися на виборах до органів місцевого самоврядування, брали участь у воєнних діях як справжні вояки та як лікарі й медсестри, працювали в засобах масової інформації, опосередковано впливали на події як дружини чоловіків, безпосередньо задіяних у подіях. Безумовно, критична маса жіночого населення – "пересічні жінки" – опікувалася своїми родинами й "забезпечувала елементарне виживання". Однак під час революційних подій жіноцтво висунуло своїх пасіонарок, які понад усе прагнули змін у суспільстві й на практиці вживали рішучих дій задля здійснення цих змін.
  Під час "круглого столу" поетеса Ганна Верес-Демиденко декламувала свої вірші про Софію Русову та Тростянецький дендропарк.
  Модераторка заходу – головна бібліотекарка відділу документів із гуманітарних наук Чернігівської ОУНБ Надія Заваліна – презентувала книжкову виставку "Жінки-демократки Чернігівщини ХІХ – перша половина ХХ ст.".